— Ой, найясніший королю,— зітхає стрілочникова дружина.— Як нам тепер погано без нашого короля. Хто хоче, той і керує. Наказувати кожен може, а зарплату давати не дуже. Перед самісінькою війною почалися ці нові порядки. Нібито наказали дітям працювати на машинах, а дорослим ходити до школи. А ще подейкують, наче король Мацюсь так наказав. І були такі дурні, що вірили цьому. Я тоді казала: "Буде лихо". Позаздрили сироті.
Ходить Мацюсь по хаті, руки заклав за спину, брови насупив.
"Годі. Сиджу тут, нічого не роблю, бідних людей об'їдаю. Час у дорогу".
Хазяї вмовляють його ще зостатись. Але Мацюсь не погоджується, так він нічого не знатиме, поки не повернеться до столиці. Приніс стрілочник від кумів старе, благеньке вбрання. Переодягнувся Мацюсь, узяв шмат хліба (сиру брати не схотів) і стільки грошей, скільки треба на квиток від сусідньої станції. На цій станції Мацюсь боявся купувати квиток.
Спокійно відміряв Мацюсь п'ятнадцять верст, ніхто його в дорозі не чіпав. Без будь-яких пригод купив квиток третього класу на сусідній станції й надвечір був уже в столиці. Насунув про всяк випадок шапку на очі — і йде собі.
— Гей, хлопче, маєш час? Віднесеш мішок — заплачу.
От пощастило Мацюсеві! А від мішка такий запах, що аж слина покотилася хлопцеві з уст. Пахли ковбаси, сардельки, сосиски, сало.
— Щойно приїхав?
— Еге ж. Власне — вчора.
— Знаєш місто?
— Трохи знаю. Ні, не знаю: тільки вчора приїхав.
— А здалеку їдеш?
— Ні, не дуже. Звісно, дуже здалеку.
— Ну, то ворушися жвавіш.
Підганяє ковбасник Мацюся, а в того руки мліють, у голові наморочиться. Пройшли вони вже чимало, і Мацюсь раз у раз спиняється.
— Слухай-но, хлопче. Коли сподіваєшся, що втечеш від мене з мішком, то дуже помиляєшся. Я не простак і добре знаю вас, тих, що ото приїхали і сьогодні, і вчора, і здалеку, і зблизька і нишпорять отут і вдень і вночі. А самі тільки й витоптують, де б ото щось поцупити. Я пізнаю вас по шапці, насунутій на самісінькі очі. Щоб ти знав, я не зразу відкрив ковбасну, а два роки служив у поліції. Отож чимчикуй хутчіш.
Зітхнув Мацюсь тихенько, нічого не відповів, несе свою ношу, аж руки йому затерпли, ноги ледве ступають.
— Гей, пане Міхал... Новина! — зупинив їх поліцейський.— Звідки бог веде?
— З товаром. А що за новина?
— Короля Мацюся вивезли. Тільки ні слова нікому, розумієш, службова таємниця. Кажу як товаришеві.
— То що ж? Не оголосили?
— Бояться бунтів. О-ох, жаліють люди Мацюся. І дорослі, й діти. Та пізно! Не треба було вивішувати білих прапорів.
Мацюсь поклав мішок і слухає.
— А звідки ви знаєте, що його вивезли?
— Сказав стражник з в'язниці. Клю-Клю мають вислати до батька, цього, як його, Бум-Друма. Подейкують, ніби сумний король хоче відмовитись од корони і добровільно виїхати на безлюдний острів. А ти чого вуха наставив? — раптом грубо звернувся він до Мацюся.
— Це мій хлопчина: мішок мені несе.
— Ну, йдіть. Завтра після нічної варти в мене цілий день вільний, то навідаюсь до вас. Ой, жаль Мацюся.
— Стривай: на мою гадку, це ще не кінець. Мацюсь іще повернеться.
— Аби тільки дурниць він більше не робив.
— Ну, хлопче, гайда.
Ковбасник допоміг Мацюсеві закинути мішок на плечі. І сталося диво: Мацюсь тепер не відчував утоми, і мішок йому не був важкий. Іде прудко, наче на крилах летить.
Мацюсь знає майже все. Одне його тільки дивує: чому його не шукають, чому невідомо, що він утік?
— Стій, хай йому грець. Ач як летить! Наче на край світу. Завертай-но до брами.
З воріт два східці ведуть до приміщення за крамницею. Ступив Мацюсь на один східець і, мабуть, упав би, коли б його не підтримав ковбасник. А той аж злякався, коли глянув на Мацюся. Блідий, сперся хлопчина на двері, очі заплющив, увесь тремтить.
— Що тобі?
— Я голодний,— прошепотів Мацюсь і зомлів.
Ще у в'язниці Мацюсь їв мало, бо половину порції ховав на дорогу. В стрілочника теж не розкошував: прикро, йому було задарма харчуватися в бідних людей. Згодом п'ятнадцять верст відмахав він з окрайцем хліба, а тепер ось мішок ніс, від якого так смачно пахло. Дорослий і то не витримав би. А тут іще тривога, побоювання погоні, несподівана новина про те, що країна його пам'ятає, вірить йому й чекає.
Поклали Мацюся на канапу.
— Випий молока.
Розстебнув ковбасник Мацюсеві куртку, аби легше хлопцеві дихалось, і з поліцейської звички пошукав паспорта. Намацав фотографію — дивиться: небіжчиця королева, і нічого більше.
— Гей, малий, випий молока. Ну, розплющ очі!
Загартований на війні, Мацюсь швидко очуняв. Засоромився, а згодом і злякався, чи ненароком не виказав чогось, коли був непритомний.
— Як тебе звати?
— Янек.
— То слухай, Янеку. Бачу, ти дуже тендітний. Руки в тебе білі, хоч подряпані, й нігті поламані. Брехати не вмієш — це видно. Бо надто вже по-дурному ти біля станції щось вигадував. Голодний, змарнілий, хоч і дужий хлопчина. Документа жодного, лише фотографія королеви. Що це все означає?
— Душно мені,— каже Мацюсь,— відчиніть, будь ласка, вікно.
П'є Мацюсь молоко, булкою заїдає; сила в нього вливається. Але знов очі заплющує, вдає кволого і раз у раз позирає на вікно. Хай тільки що, тікатиме.
— Дай йому спокій,— каже ковбасникова дружина.— Бачиш: дитя ледве дише. Хай виспиться. Матимеш час завтра розпитати.
— Ні, моя кохана. Я два роки в поліції служив. Ти вже мене не вчи. Хай мені тільки скаже...
— Я тобі скажу: заткни рота. Зрозуміло? Покажи-но краще, що привіз?
І вони заходилися біля мішка, а Мацюсь сперся на стіл і заснув.
— І не сором тобі, чоловіче, такого важкого мішка на дитину навантажив... Адже його теж Янеком звуть...
У ковбасниці був син Янек, і цей син загинув під час останньої війни.
— Слухняна, мабуть, дитина, коли фотографію королеви ховає. Бо якби був лобуряка, то, напевне, мав би фотографію Мацюся.
Мацюсь спав чуйно. Почув крізь сон власне ім'я, прокинувся й слухає.
— Не буде вже вашого Мацюся,— каже ковбасник.— Вивезли на безлюдний острів.
— Шкода, що раніше цього не зробили. Не загинув би наш Янек. Ох, цей Мацюсь, аби він мені в руки попався...
— Розумний був це король, войовничий, відважний.
— Ти замовкнеш?
І отак було повсюди. Якщо чоловік хвалив Мацюся, дружина сердилась, якщо брат хвалив Мацюся, сестра глузувала з нього. А скільки було бійок по школах, важко навіть злічити.