Привезено вино, фрукти та квіти з жарких країв.
Пофарбовано брудні будинки.
Відремонтовано бруківки.
Мацюсь не спав, не їв, тільки працював.
— Ваша королівська величність, прийшов підрядчик.
— З вашою величністю хоче поговорити садівник.
— Прийшов міністр закордонних справ.
— Приїхав посол від жовтого короля.
— Якихось двоє чоловіків хочуть бачитися з вашою королівською величністю.
— Чого їм треба? — спитав Мацюсь, якому вже терпець увірвався, бо за час обіду його смикали втретє.
— Хочуть поговорити про фейєрверки.
Мацюсь, злий та голодний, пройшов у свій кабінет, бо тепер рідко приймав у тронному залі. Не було часу на церемонії.
— Чого ви хочете, панове? Тільки прошу вас говорити коротко, у мене обмаль часу.
— Ми чули, що мають приїхати дикі королі, отже, треба їм показати таке, чого вони зроду не бачили. Зоологічний сад їх не зацікавить, бо вони надивилися на диких звірів у себе вдома. На театрі вони мало розуміються...
— Ну гаразд, гаразд,— урвав їх Мацюсь,— ви хочете влаштувати фейєрверк?
— Ви вгадали.
На всіх урядових будинках буде встановлено ракети. В королівському парку збудують високу вежу. Крім того, буде споруджено млин та щось на зразок водоспаду, і ввечері все це спалахне. З верхньої частини вежі злітатимуть угору червоні ракети, а вниз падатимуть зелені та сині кулі, нижче крутитимуться у вигляді маленьких млинків зелені й червоні вогні. Розквітатимуть з вогнів різнобарвні квіти. А водоспад іскритиметься вогненним дощем.
— Ось малюнки, ваша королівська величність. Звольте глянути.
Малюнків, на яких все це докладно було позначено, піротехніки принесли аж сто двадцять. Мацюсь розглядав ці малюнки, а його обід тим часом холоне.
— А скільки це коштуватиме? — спитав завбачливо Мацюсь. Він згадав, що на останньому засіданні міністр фінансів говорив про необхідність нової позички.
— Як же це так? — здивувався тоді Мацюсь.— Адже в нас було стільки золота!
— Цілком так, але реформи вашої королівської величності дуже дорого коштують.
І почалися підрахунки: скільки коштує спорудження будинків для дітей та двох велетенських палаців для парламенту, скільки витрачається в місяць на шоколад, скільки — на ляльки та ковзани.
— Якщо нам вистачить грошей на прийом іноземних королів, то це буде просто чудово.
— А може й не вистачити? — не на жарт перелякався Мацюсь.
— Нічого страшного. Можна буде зібрати тоді нові податки. Тепер усі добре заробляють, отож можуть частину грошей віддати державі.
— Ах,— зітхнув Мацюсь,— якби в нас був власний порт і власні кораблі, Бум-Друм надіслав би нам стільки золота, скільки ми забажали б.
— На це є рада,— впав до розмови військовий міністр.— Не треба шкодувати грошей на гармати, на гвинтівки та фортеці. Тоді й порт знайдеться. Адже гармати важливіші за шоколад і ляльки.
Мацюсь зашарівся. Це правда, кілька нових фортець дуже стали б у пригоді. Військовий міністр на нарадах завжди повторював, що треба віддати для армії частину золота Бум-Друма. Але Мацюсь був такий заклопотаний іншими справами, що кожного разу просив його трошки почекати.
З важким серцем погодився Мацюсь на фейєрверки.
— Нічого не вдієш. Згодом будемо заощаджувати. Адже треба показати щось цікаве й чорним королям.
А коли пізно вночі Мацюсь лежав у ліжку, то подумав: "Може, я погано вчинив, що не дозволив шпигунові висадити в повітря також і фортецю? Все ж на одну фортецю було б менше. Якщо вони домагаються війни, то хай би була війна". Але тепер Мацюсь був би розумніший — він сказав би: "Я тебе переміг, і ти повинен віддати мені один порт і десять кораблів".
Розділ тридцять шостий
Мацюсь знав, як приймають гостей іноземні королі. Адже він був у них з візитом. Там було гарно. Та прийом, який Мацюсь улаштував для своїх друзів-королів, був зовсім незвичайний. Це визнали всі королі. Багато чого було підготовлено заздалегідь, а чимало сюрпризів Мацюсь вигадав уже під час перебування королів у нього. Кожного дня щось нове: то полювання, то мандрівки, то вистава в цирку з дресированими звірами, то змагання борців...
Але хто справді мав насолоду від свят, то це діти, які жили в Мацюсевій столиці. Школи тоді було закрито, бо все одно ніхто не приходив на уроки. Дикі королі не любили їздити в автомобілях, а ходили по місту пішки. І за кожним з них сунула хмара хлопчаків.
Поліцейським теж було непереливки. Після свят префект поліції скаржився, що він схуд на сім кілограмів.
— Ви тільки подумайте! Ходять ті диваки по місту, а ти стеж, щоб хтось із них не попав під колеса.
Мацюсь змушений був дати йому орден.
Взагалі, під час свята Мацюсь роздав багато різних орденів: чорні королі причепили ордени до носа, а білі — на груди. І всі були дуже задоволені.
Мав Мацюсь іще одну прикрість. Чорним королям не сподобалося полювання.
І нічого дивного: як могло припасти до душі полювання на зайця або сарну людям, які звикли вбивати слонів, тигрів та крокодилів? Можливо, білим королям теж дещо сподобалося більше і дещо — менше, але вони були добре виховані й вдавали, що їм усе подобається.
Закінчилося полювання без пригод. Білі королі навіть уполювали двох кабанів та одного ведмедя й гадали, що чорні королі второпають, нарешті, що і в Європі є небезпечні звірі. Той, що вполював ведмедя, до кінця полювання не відходив уже од чорних, підлещувався до них, вихвалявся, начебто він їхній колега, показуючи на мигах, що теж уміє стріляти й що взагалі він чудовий мисливець. Він оглядав їхні луки та стріли й навіть просив, щоб йому дозволили ночувати в літньому палаці. А наступного дня під час сніданку він розповідав, що чорні — дуже милі люди, що від них можна багато чого навчитися і навіть, хто знає, чи не смачніша їжа, коли її береш руками, а не гострою й холодною виделкою.
Розділ тридцять сьомий
Сталася нечувана річ: дочка Бум-Друма, маленька й відважна Клю-Клю, приїхала до Мацюся в клітці з мавпами.
А було це так.
Зоологічний сад уже цілком упорядкували: всіх тварин розміщено по клітках, у середу мало відбутися врочисте відкриття саду, а в четвер його повинні були передати дітям. Але чекали ще одного ящика з трьома такими рідкісними мавпами, яких не було поки що в жодному звіринці білих королів.