Довго тривала нарада короля Мацюся із старшим міністром. Викликали й секретаря, який протягом двадцяти років переглядав листи, адресовані королю-батькові й навіть ще королю-дідові, і мав у цьому великий досвід.
— Ваша королівська величність, за життя короля-діда щоденно надходило сто листів. Це були хороші часи. В усій державі тоді вміли писати лише сто тисяч мешканців. А відколи король Павло Розумний збудував школи, навчилися писати вже два мільйони жителів. І тоді почало надходити щоденно від шестисот до тисячі листів. Я сам не міг упоратися і взяв собі п'ятеро помічників. Та від часу, коли милостивий наш король Мацюсь подарував дочці капітана пожежної охорони ляльку, почали писати листи діти. Ми щоденно одержуємо від п'яти до десяти тисяч листів. Найбільше листів надходить по понеділках, бо в неділю діти не ходять у школу і в них багато вільного часу, тому вони й пишуть до короля, якого дуже люблять. Якраз я й хотів просити, щоб узяти ще п'ятеро службовців, бо ті, що в мене працюють, не можуть впоратися, але...
— Знаю, знаю,— сказав Мацюсь.— Але яка користь від читання, коли потім ці листи викидаються на смітник?
— Листи необхідно прочитувати, бо є така книга, до якої вписується кожен лист за номером і, коли той лист можна розібрати,— записується, хто про що пише.
Мацюсь хотів переконатися, чи правду каже секретар, і спитав:
— А серед учорашніх листів, які лакей ніс на смітник, було прохання про черевики?
— Не пам'ятаю, але це можна перевірити.
Двоє службовців принесли величезну книгу, і там, справді, за номером 47.000.000.000 було записано ім'я, прізвище та адреса згаданого хлопчика. А в графі про зміст листів зазначено: прохання про черевики, бо хлопчина не може ходити до школи.
— Я служу протягом двадцяти років, і в моїй канцелярії завжди був порядок.
Мацюсь любив справедливість. Він подав секретареві руку і сказав:
— Сердечно вдячний вам.
Отже, вигадано такий спосіб: листи читатимуть, як і раніше, службовці. Найцікавіші відбиратимуться для Мацюся, але не більше сотні на день. Листи з проханнями читатимуться окремо, і двоє службовців будуть перевіряти, чи правда те, що в них написано.
— Цей хлопчик пише, що йому потрібні черевики. А може, він бреше. Король надішле йому черевики, а хлопець, можливо, продасть їх та купить собі різних непотрібних дрібниць.
Мацюсь повинен був визнати, що це міркування розумне. Він пригадав, як на війні у їхньому загоні один солдат продавав чоботи й купував горілку, а потім знову приходив по чоботи, запевняючи, що вони в нього порвалися.
— Можна запровадити таке правило: коли службовці переконуються, що прохання справедливе, королівська канцелярія покличе дитину, вона прийде на аудієнцію, і ваша величність вручить їй особисто те, про що дитина просила.
"Це слушна думка — подумав Мацюсь.— Я хочу приймати під час аудієнцій не тільки іноземних послів і міністрів, а й дітей".
Отже, тепер Мацюсь знав, що він як дитячий король має робити. Зранку до дванадцятої години у нього будуть уроки. О дванадцятій королівський сніданок. Потім година аудієнції для послів та міністрів; до обіду ж читати листи, після обіду — аудієнція для дітей. Потому засідання з міністрами до самісінької вечері. А вже тоді спати.
Коли розпорядок дня було складено, Мацюсеві стало сумно. Адже жодної годинки не лишалося у нього на забавки. Та нічого не вдієш. Може, трохи згодом, коли він дасть усім те, що їм треба, буде в Мацюся й для себе хвилька вільного часу. "Адже я подорожував. Бачив стільки цікавого, був місяць на морі, відвідав країну людожерів, тепер можу не бавитися, а братися до королівської роботи".
Як вирішено, так і зроблено. Вранці Мацюсь учився, потім йому читали листи. Читав службовець дуже швидко, і Мацюсеві було важко всидіти на одному місці, тому він слухав, походжаючи по кабінеті з закладеними за спину руками. Лікар порадив, щоб у ті дні, коли стояла тепла й гарна погода, читання листів відбувалося в королівському саду. І це втішало Мацюся.
Аудієнції були багатолюдні. Приходили іноземні посли питати, коли скличе Мацюсь перший парламент. Або приходили міністри з фабрикантами, які мали збудувати гойдалки й каруселі по всій державі, запитати короля, як він бажає все це зробити. Або приїздили з усіх кінців світу різні дикі люди сповістити, що їхні королі хочуть жити в дружбі з королем Мацюсем. Якщо король Мацюсь дружить з Бум-Друмом, королем людожерів, то, напевно, і їх не зневажатиме, бо вони хоч і дикуни, проте вже перестали їсти людей.
— У нас уже тридцять років не їдять людей,— запевняє один.
— А у нас останнього чоловіка з'їли сорок років тому. І це був винятковий випадок. Чоловік той був великий ледар, до того ж пройдисвіт, отже, від нього ніякої користі ніхто не мав. А оскільки він був гладкий, то коли його вп'яте судили за те, що він нічого не хоче робити, всі одноголосно ухвалили з'їсти такого непотреба. ‘
Король Мацюсь був тепер обережніший, сам нічого не обіцяв, наказував усе записувати, що говорили посланці, і просив їх прийти по відповідь через тиждень. Адже йому треба порадитися з міністром закордонних справ, і взагалі все це з'ясується лише на засіданні ради міністрів.
Аудієнції для дітей були дуже приємними. До тронного залу по черзі впускали хлопчиків та дівчаток, і Мацюсь вручав їм те, про що вони просили в листах. Кожна дитина мала свій номер, і на пакунку, підготовленому до вручення, стояв такий же номер. Нікого не пускали на аудієнцію доти, поки службовець переконувався, що все це справді необхідне. Тому тут панував зразковий порядок, і кожен йшов додому задоволений.
Один одержував тепле пальто, другий необхідні для навчання книжки, які не мав за що купити, дівчатка часто просили гребінці й зубні щітки. Хто добре малював, одержував фарби. Якийсь хлопчик дуже просив скрипку, бо давно вже грав на губній гармошці і вона йому набридла. Він навіть заграв Мацюсеві на гармошці й дуже зрадів, коли одержав нову скрипку в гарному футлярі. Інколи хто-небудь під час аудієнції просив щось нове, про що не писав у листі, й це Мацюся дуже сердило.
Одна дівчинка, якій Мацюсь дав нове плаття на весілля тітки, попросила ляльку аж до неба.