Так триває півгодини — годину. Іноді снаряд влучить в окоп і вибухне — підкосить кількох чоловік, кількох покалічить. Але солдати вже звикли до цього. Подивляться й тільки зауважать:
— Шкода, добрий був хлопець!
— Царство йому небесне,— перехреститься котрийсь.
Лікар огляне поранених і вночі відішле до польового шпиталю. Ну що ж, війна.
Не уникнув рани й Мацюсь. Прикро йому було йти до шпиталю. Така маленька рана, навіть кістку не зачепило. Та лікар був невблаганний.
Лежить Мацюсь на ліжку — перший, раз за чотири місяці. О, яка насолода! Матрац, подушка, ковдра, біле простирадло, полотняний рушник, білий столик край ліжка, кварта, тарілка, ложка, трохи схожа на ті, якими він їв у королівському палаці. Рана загоюється швидко, сестри й лікарі дуже люб'язні, і Мацюсь почував би себе чудово, якби не одна страшна небезпека.
— Дивіться, який він схожий на короля Мацюся,— сказала якось полковникова дружина.
— Справді, й мені лице його здалося знайомим, але я зразу не здогадався.
І надумали сфотографувати Мацюся для газети.
— Нізащо в світі!
Даремно йому розтлумачували, що, можливо, король Мацюсь надішле йому медаль, коли, переглядаючи малюнки, побачить такого маленького солдата.
— Дурненький, вишлеш батькові свою фотографію, ото він зрадіє!
— Ні, ні!
Хай їм грець, тим фотографіям. Мацюсь не на жарт перелякався: а раптом пізнають, здогадаються!..
— Дайте йому спокій, раз не хоче. А може, так воно й краще. А раптом король Мацюсь іще образиться, стане йому неприємно, що в той час, як він роз'їжджає по столиці на автомобілі, його ровесники дістають рани.
"Що це, в біса, за Мацюсь, про якого всі так говорять? — Мацюсь подумав "в біса", бо давно вже забув етикет і навчився солдатської говірки.— Як добре, що я втік на фронт".
Мацюся не хотіли виписувати з шпиталю, навіть упрошували, щоб залишився. Доводили, що й тут для нього знайдеться діло: подавати пораненим чай, допомагати на кухні. Але Мацюсь обурився. Ні, ні за які гроші! Хай отой розмальований Мацюсь роздає подарунки в столичних шпиталях і ходить на похорони офіцерів, а він — справжній король Мацюсь — знову піде в окопи.
І повернувся у свій загін.
Розділ одинадцятий
— Де Фелек?
— Немає Фелека.
Фелекові надокучила служба в окопах. Він був жвавий хлопчина й ані хвилини не міг всидіти на місці. А тут сиди цілими тижнями в окопах і голови не вистромлюй, бо зараз же вистрелять. Ще й поручик гнівається.
— Сховаєш ти свою дурну голову чи ні? — кричить поручик.— Підстрелять йолопа, а тоді вези його в шпиталь, роби перев'язки. І без тебе повно клопоту.
Раз-другий нагримав поручик, а третього разу посадив Фелека на три дні до холодної на хліб і воду.
А сталося це так.
У ворожих окопах змінився загін. Старий пішов на відпочинок, а новий вночі зайняв його місце. Віддаль між ворожими окопами й окопами Фелекового загону була така мала, що солдати обох сторін могли навіть перемовлятися. І от вони почали ображати один одного.
— Ваш король шмаркатий! — кричать з ворожого окопу.
— А ваш — недолугий дід!
— Самі ви діди! Чоботи у вас діряві.
— А ви — голодні пельки, бурду п'єте замість кави.
— А ти ходи, покуштуй.
— Як візьмемо вашого полоненого, то він такий голодний, наче вовк.
— А ваші обідрані та й голодні.
— А ви від нас тікали, мов зайці.
— Зате згодом ми вам всипали.
— Ви й стріляти не вмієте. Ваші кулі летять просто на горобців.
— А ви хіба вмієте?
— Звісно, що вміємо.
Розгнівався Фелек вискочив з окопу, повернувся до ворогів спиною, нагнувся, підібрав шинелю й крикнув:
— Ану, стріляйте!
Гахнули чотири постріли, та кулі не влучили.
— Ех ви, стрільці!
Солдати реготалися, але поручик страшенно розлютився й посадив Фелека до холодної. Це була яма, викопана глибоко під землею і обкладена дошками. Треба вам сказати, що солдати понаносили із зруйнованих будівель дощок і змайстрували в окопах стіни, підлогу та навіть навіси, щоб їх не мочив дощ і не заливала багнюка.
Лише два дні просидів Фелек у дерев'яній клітці під землею, а далі поручик пробачив йому. Проте й цього було Фелекові досить.
— Не хочу я служити в піхоті.
— А куди ж ти підеш?
— На літак.
У Мацюсевому королівстві на той час бракувало бензину. А без бензину важко перевозити великі вантажі. Тому-то надійшов тоді наказ, щоб на літаки брали тільки легких солдатів.
Надумали тоді послати Фелека — хто ж може бути легший за дванадцятирічного хлопчака? Пілот керуватиме літаком, а Фелек кидатиме бомби.
Мацюсь трохи засмутився, а трохи навіть зрадів, що, коли повернувся з шпиталю, не застав Фелека. Адже тільки Фелек знав, що Мацюсь — король. Правда, Мацюсь сам просив, щоб Фелек називав його Томеком. Та що не кажіть, а це не зовсім добре, коли Фелек має Мацюся за рівню. І якби ще за рівню, а то ж ні! Мацюсь молодший, і Фелек просто гордує ним. Коли ночами солдати йшли в розвідку, Фелек завжди влаштовував так, що тільки його брали з собою.
— Не беріть Томека — чим він вам допоможе?
Розвідка була небезпечною і важкою. Треба було тихо повзти на животі до дротяних загороджень, перерізати їх ножицями або шукати ворожих вартових. Іноді треба було пролежати тихо цілу годину, бо варто лише ворогам почути підозріле шурхотіння в своєму таборі, як вони відразу ж пускали ракети й стріляли по сміливцях. Солдати жаліли Мацюся, оскільки він був молодший та тендітніший, і найчастіше брали Фелека. А Мацюсеві було прикро.
Залишившись без Фелека, Мацюсь виконував тепер в загоні важливі доручення: носив вартовим патрони, пролізав під дротом у ворожі окопи, а двічі навіть пробрався, переодягнений, на їхню сторону.
Переодягнувся якось Мацюсь у пастушка, переліз через дріт, пройшов версти зо дві, сів перед зруйнованою хатою і вдає, що плаче.
— Чого плачеш? — помітив його якийсь солдат.
— Як же мені не плакати, коли хату нашу спалили і мати кудись пішли, а куди саме — не знаю.
Привели Мацюся в штаб, напоїли кавою. Ніяково стало Мацюсеві: от добрі люди його нагодували, ще й старий каптан дали, бо, переодягнений у лахміття, хлопчина тремтів од холоду. Вони добрі люди, а він, Мацюсь, їх обдурює — прийшов шпигувати.
І Мацюсь вирішив, що коли так, то він нічого не розповість своїм. Хай кажуть, що він дурний, що нічого не знає, і хай ніколи більше не посилають його в розвідку. Він не хоче бути шпигуном. Але тут Мацюся покликали до штабного офіцера.