В довершення всіх благ був даний чоловіку
Ще й приятель... колись йому велику
Зробив він послугу і через те вважав
За друга справжнього, що честь і совість мав.
І що ж! Скажу вам щиро,
Не знати як, та муж прознав,
Що вдячний друг — боржник сумлінний понад міру —
Дружині послуги свої пропонував.
Князь
Що ж муж?
Арбенін (немов не чувши запитання)
Гнете не дивлячися, князю.
Про гру забули ви.
(Поглянувши на нього пильно)
Що муж, цікаво вам?
Пусте щось вигадав — що я не знаю й сам,
І дав поличника... Що ви в такому разі
Вчинили б, князь?
Князь
Те саме. Ну, а там
Дуель?
Ні.
Арбенін
Казарін
Як? Не бились?
Арбенін
Ні, ні...
Казарін
То, може, помирились?
Арбенін (гіркопосміхаючись)
О, ні. "
Князь
То що він все ж зробив?
Арбенін
Він звабнику лишив
Поличника та й край. Така йому відплата.
Князь (сміється)
Це проти правил, слід сказати.
Арбенін
Де і який у нас
Про мсту й ненависть є закон або указ?
(Грають. Мовчання)
Взяла... взяла...
(Встаючи)
Стривайте, ви цю карту
Підтасували.
Князь
Я! Послухайте, ви.
Арбенін
Край!
Продовжувати гру не варто.
Ви...
(задихаючись)
ви негідник і шахрай.
Князь
Я?.. Я?..
Арбенін
Шахрай, і я вас тут відзначу,
Щоб знали всі тепер про вашу підлу вдачу.
(Кидає карти йому в обличчя. Князь такий вражений,
що не знає, що робить).
(Притишивши голос)
Ми поквитались.
Казарін
Що тобі?
(До господаря)
Він збожеволів у найкращім місці.
Той розпалився вже й спустив би тисяч двісті.
Князь (отямившись, підхоплюється)
За мною! Далебі
Лиш кров! Лиш кров образу змиє люту.
Арбенін
Стрілятись? З вами? Ні, цьому не бути.
Князь
Ви боягуз!
(Хоче кинутись на нього)
Арбенін (грізно)
А підступать
Не раджу вам. І тут не раджу залишатись.
Я боягуз, та не злякать
І боягуза вам.
Князь
Я змушу вас стрілятись.
Про вчинок підлий ваш я скрізь розголошу,
Негідник ви — не я...
Арбенін
Розголосіть, прошу.
Князь (підходячиближче)
Я розповім, що з вашою жоною...
Браслет згадайте!.. Він... він ще у мене десь.
Арбенін
Я вас за це скарав уже ганьбою.
Князь
О, божевілля! Де я? Світ увесь
Супроти мене... Я вас вб'ю!
Арбенін
Пораду
І щодо цього вам так само дам я радо:
Вбивайте, та мерщій, бо за короткий час
Хоробрість ця пригасне в вас.
Князь
О, де ти, честь моя!.. Віддайте, ради бога!
Віддайте честь мені... Моє ім'я!.. Кінець...
Невже не маєте святого ви нічого?
Людина ви чи демон?
Арбенін
Я гравець!
Князь (падаючи й затуляючи обличчя)
Честь, честь моя!..
Арбенін
Так, честь не повернути.
Бар'єр зруйновано поміж добром і злом.
Тобі судилося зневаги біль відчути,
Віднині підеш скрізь ганебним ти шляхом,
Пізнаєш смак кривавих сліз, розпуку
І щастя ближнього сприйматимеш, як муку
Душі своєї; день і ніч разом
Ти будеш думати лиш про одне; поволі
Всі почуття твої пригаснуть, відімруть.
Не матимеш тепер ні щастя, ані долі!
Мов листя з дерева гнилого, відпадуть
Від тебе друзі всі, і без надії,
Оганьблений в юрбі ходити будеш ти
І сором буде більш тебе пекти,
Ніж злочин лиходія.
Тепер прощай...
(Виходячи)
Бажаю довго жить.
(Виходить)
ДІЯ ТРЕТЯ
СЦЕНА ПЕРША
Бал.
ВИХЩ ПЕРШИЙ
Господиня
Жду баронесу, та не знаю, —
Чогось нема її... Мені вас жаль.
1-й гість
Мене? Як розуміть це маю?
2-й гість
Ждете ви баронесу Штраль?
Вона від'їхала!..
Багато хто
Куди? Чого? Коли це?
2-й гість
В село, сьогодні вранці.
Дама
Як, сама?
Своєю волею? Мій боже, от дивниця!
2-й гість
Фантазії! Романи!.. Сил нема,
Таке!..
(Розходяться. Інша група мужчин).
3-й гість
Ви знаєте, князь Звєздич знов програвся.
4-й гість
Ні, кажуть, виграв він — та на галай-балай,
І ляпаса дістав.
5-й гість
Невже? Стрілявся?
4-й гість
Ні, не схотів.
3-й гість
Який же він шахрай!
Хто б здумав!..
1-й гість
О, віднині — край
Знайомству з ним.
6-й гість
І я з ним більше не знайомий.
Він буде тут?
3-й гість
Не зважиться, по всьому...
4-й гість
Ось він!..
(Князь підходить, до нього ледве вклоняються.
Всі, крім 5-го та 6-го гостей, відходять.
Згодом і вони відходять. Ніна сідає на канапі).
Князь
Тепер нас тут залишено самих.
Нагода слушна для розмови.
(До неї)
Я маю вам сказать два слова, —
Повинні вислухать ви їх.
Ніна
Повинна?
Князь
Я про ваше щастя дбаю.
Ніна
Мене дивує це без краю.
Князь
Так, дивно це: на вас лежить вина
Моєї згуби; все ж мені вас жаль; рукою
Я вражений тією, що вона
Вас вб'є... Я помстою дрібною
Себе не оганьблю — послухайте ж мене:
Ваш чоловік, — пильнуйте невідступно! —
Він лиходій, безбожний і підступний,
І, знаю, лихо вам загрожує страшне.
Прощайте. Лиходій не викритий; не здатний
Я ще скарать його, але свого діждусь, —
Настане час, — я повернусь.
Ось ваш браслет... Мені він більше непридатний.
(Арбенін дивиться на них здаля).
Ніна
Ви збожеволіли — на вас
І гніватись було б негідно.
Князь
Я правду вам сказав. Прощайте навсякчас.
Ніна
Куди ж ви ідете? Далеко, очевидно!
Та не на Місяць же?
Князь
Ні, ближче, — на Кавказ.
(Виходить)
Господиня (додекого)
Всі поз'їздилися, і тут нам буде тісно.
Mesieurs, прошу до зали вас!
Mesdames, приєднуйтесь до нас.
(Виходять)
вихід ДРУГИЙ
Арбенін (сам до себе)
І я мав сумнів! я! А всім відомо, звісно;
Злостиві натяки я чую від усіх,
Я жалюгідний став, смішний для них.
Де плід старань моїх, де сили
І влада та, якою все життя
Карав юрбу дотепним словом я?..
Дві женщини її убили!
Одна з них та, що я її люблю...
Люблю... О, так мене дурити!
Ні, людям я її не відступлю...
Не будуть нас вони судити...
Сам довершу страшний свій суд...
Я кару їй знайду... Моя ж хай буде тут!
(Показує на серце)
Вона помре... Разом нам жить доволі...
А жити нарізно?..
(Немовби злякавшись самого себе)
Ні, ні, мерщій!
Вона помре, помре... Своєї волі
Я не зламаю: смерть судилась їй.
їй, любленій безмежна, невситимо
Таким, як я, злобителем, насміть
Любити іншого? О, боже, ти незримий,
Але всевидящий! Візьми її, святий!
Як свій заклад її тобі вручаю —
Благослови її й прости.
А я не Бог і не прощаю!..
(Чути звуки музики)