Князь
Що думав я собі? Коли б я знав!
Баронеса
Все знати ви могли, але ви не бажали.
Князь
Свою провину я б хотів
Спокутувать; від вас найтяжче покарання
Прийму покірно я. Сліпець! Моє незнання
Злочинне, і тепер я не знаходжу слів.
(Бере її за руку)
Та ваші руки лід! Вам на лиці страждання,
Невже не вірите ви в щирість слів моїх?
Баронеса
Ви помиляєтесь... не вимагать палких
Признань і не молить кохання
Я зважилась сюди сама,
Забувши сором, страх, приїхать тайкома.
Ні, лиш з обов'язку святого
Прийшла до вас сьогодні я;
Я залишаю світ; нового
В селі шукатиму життя;
Але причиною страшного
Була я зла і прагну каяття.
Мені рятунку вже немає.
Та іншого я врятувати маю.
Князь
Але...
Баронеса
Не заважайте, князь, мовчіть,
Мені і так було над сили
Себе примусити заговорить....
0 боже! Світ мені давно немилий,
1 ви, лиш ви, причиною тому...
Все ж мушу вас я врятувать... чому?
Не знаю,.. Ви не заслужили
Всіх жертв оцих... мене ані любить
Ви не могли, ні, навіть, зрозуміть.
Втім я цього й не домагалась, —
Та слухайте, сьогодні я дізналась
Про ваш необережний крок:
Писали вчора ви Арбеніна дружині.
Вона не любить вас; чуток
Не дослухайтесь, і, молю, віднині
Не вірте їм... ні, ні, ця думка лиш одна
Занапастить нас всіх! Вона
Про лист не відає... а він читав таємно...
Страшний це в люті чоловік,
Він вас уб'є... він тут вже був... він звик
До злочину і мсти...
Князь
Пусте. Ви боїтесь даремно
Арбенін в світі жив, не стане він повік
Шукать прилюдного скандалу,
Чи домагатися безглуздого завжди
В пустій комедії — кривавого фіналу.
А розгнівився, — що ж! І в тім нема біди —
Тоді Лепажа пістолети
І секунданти з двох боків.
Я заслужив ці еполети
Не тим же, що тікав від ворогів.
Баронеса
А що, як ваше, князь, життя дорожче, може,
Комусь, ніж вам самим? І жінка це одна...
А що, як вас уб'ють... уб'ють... О боже!
І я всьому вина.
Князь
Ви?
Баронеса
Згляньтесь!
Князь (подумавши)
Ні, стрілятись доведеться.
Я винен перед ним. Хоч несвідомо, честь
Його образив я... і виходу, здається,
Немає.
Баронеса
Вихід єсть!
Князь
Зректись? О ні, інакший вихід дайте.
Я не зречусь, щоб зберегти життя,
І йду, не гаючись.
Баронеса
Єдину мить! Стривайте!
В усім вина моя.
(Бере його за руку)
Вас всіх одурено!.. І маска та...
(Схиляється на стіл, падаючи)
Це я!
Князь
Що? Ви? Це неможливо!
(Мовчання)
А Шпріх!.. Це він казав... і винний він в усім.
Баронеса (отямившись і відходячи)
Була то помилка жахлива,
Чудне безумство... О, я гірко каюсь в нім!..
Воно минулося і... годі з тим.
Віддайте їй браслет... його я випадково
Знайшла. Не говоріть
Про все, що сталося, ні слова
Нікому ви... Бог буде нас судить.
Вам він простить... мені простить не в вашій волі.
Але я мушу йти, доволі.
Хай вам щастить...
(Підійшовши до дверей, бачить, що він хоче кинутись
слідом за нею)
Ні, ні, за мною, князь, не йдіть.
(Виходить)
вихід шостий
Князь сам.
Князь (після тривалого міркування)
Що думати я вже й не знаю.
А зрозумів одне лиш я з усього цього,
Що слушну я нагоду пропускаю,
Немов школяр...
(Підходить до стола)
Ото!
Записка від Арбеніна. Його
Рука і підпис... Прочитаю!
"Дорогий князь! Приїзди сьогодні увечері до ЛГ; Там буде
багато... і ми весело перебудемо час... Я не хотів збудити тебе,
а то б ти дрімав увесь вечір. Прощавай. Чекаю неодмінно.
Твій щирий
Євгеній Арбенін".
Ну, треба добре око мати,
Щоб в цьому бачити картель.
Хто б на бенкет став зазивати,
Щоб потім кликать на дуель?
СЦЕНА ЧЕТВЕРТА
Кімната у N.
ВИХІД ПЕРШИЙ
Казарін, господар та Арбенін, сідають грати.
Казарін
То справді зрікся ти химер отих дивацьких,
Якими так пишався світ,
І став на путь колишніх днів юнацьких!
Чудесна думка це, і ти, з усіх приміт,
Поет... та ні, ще більше, геній.
Родинне коло, далебі,
Тісне вже, друже мій, тобі?
Ти наш.
Арбенін
Я ваш віднині.
Казарін
Ах, Євгеній,
Приємно бачити мені,
Як дивляться на світ розумні люди нині:
Немов кайдани їм пристойності страшні...
Зі мною будеш ти, гадаю, в половині?
Господар
А слід би поскубти князька!
Казарін
Тік... так...
(Набік)
Та й сутичка ж почнеться!
Господар
Побачим. Транспорт!..
(Чути шум)
Арбенін
Він, це він.
Казарін
Рука
Тобі тремтить.
Арбенін
Відвик... та це минеться.
(Князь входить)
ВИХІД ДРУГИЙ
Ті самі й князь.
Господар
Ах, князь, це ви? Радий у себе вас вітать.
Сідайте, прошу, скиньте шаблю.
У нас запеклий бій.
Князь
Я подивлюсь.
Арбенін
А грать
Все боїтесь іще? О, нині я вас зваблю.
Князь
0 ні, я з вами не боюсь.
(Убік)
От маєш: мужеві старанно догоджаю,
А за жоною волочусь.
Аби лиш виграть там, а тут нехай програю.
(Сідає)
Арбенін
Я нині був у вас.
Князь
Записку я читав.
1 бачите, слухняний.
Арбенін
На порозі
Мені зустрівся хтось — збентежений, в тривозі.
Князь
І ви впізнали?
Арбенін (сміючись)
Далебі впізнав.
Ви, князь, облесник небезпечний.
Я все збагнув і відгадав.
Князь (убік)
Він не збагнув нічого, безперечно.
(Відходить і кладе шаблю)
Арбенін
Я б не хотів, щоб вам жона моя
Сподобалась.
Князь (неуважно)
Це дивно дуже.
Арбенін
Чеснотами, яких завжди шукає в мужа
Коханець — не владаю я...
(Убік)
Спокійний він... Але я спокій цей порушу,
Я в твій солодкий світ отрути піділлю.
Коли б ти навіть міг на карту кинуть душу,
То проти неї я поставив би свою.
(Грають. Арбенін мене)
Казарін
Я ставлю п'ятдесят.
Князь
Я п'ятдесят так само.
Арбенін
Я розповім вам анекдот,
Що чув, коли молодший був літами:
Мені з думок не йде сьогодні він; так от
Послухайте: один поважний барин,
Він був одружений — твоя взяла, Казарін,
Він був одружений і спав спокійним сном,
На вірність жінчину поклавшись нерозважно...
Заслухались ви, князю, і притьмом
Програєтесь. Це легковажно.
Сердечно люблений, муж мирно раював;