Вона довго не озивається. Затим підводиться на лікті й торкається залишків вологи під очима.
— Чи не міг би ти вигадати якісь сигарети і, може, запальничку з попільничкою?
Він підводиться, наче господар, який забув про свої обов'язки:
— Звичайно. Яким сигаретам віддаєш перевагу?
— У мене таке відчуття, що я полюбляю турецькі сорти.
— А як щодо травички? Вона швидко хитає головою:
— Ні, ні. Я впевнена, що цей період у мене вже позаду.
— Добре.
Він тричі клацає середнім і великим пальцями. Одразу ж на ліжку поруч з нею з'являються попільничка з оніксу, золота запальничка, срібний портсигар. Та так несподівано, що дівчина аж сахається. Вона дістає з портсигару сигарету. Схиляючись до неї, він бере запальничку й підносить вогонь. Вона випускає цівку диму, відводить убік руку з сигаретою:
— Дякую.
Затягуючи халатик на грудях, вона умощується сидячи, надійно притримує краї халатика ліктями. Чоловік запобігливо схиляється до неї.
— Щось іще?
Вона несміливо і дещо сумно вдивляється в його обличчя, на якому застигло запитання.
— Зрештою, я не знаю... може, я справді багато хочу? Щиро кажучи, здається, я трішечки короткозора.
— Моя люба дівчинко, треба ж було сказати відразу. Тобі подобається якась конкретна оправа?
Вона затягується димом, відводить погляд у бік дверей, випускає дим, знову сором'язливо дивиться на нього.
— Гадаю, мені краще носити великі круглясті лінзи з блакитним відтінком. У простій золотій оправі. Якщо я не помиляюсь, такі окуляри називають "Джейн Остін".
— Отакі?
Він простягає їй окуляри.
— Чудово. Дуже люб'язно з твого боку,— дівчина надіває їх, поправляє дужки на вухах, дивиться на нього з розгубленою усмішкою.— Так смішно. Всі ці смішні маленькі деталі...
— Нічого, нічого. Щось іще?
— Тільки якщо тобі не важко.
— Прошу.
— Ось тільки цей зелений колір...— вона торкається халатика.— Таке враження, що це не мій стиль.
— Вибирай сама.
— А якщо спробувати темно-червоний? Колір шовковичного соку. Я не впевнена, чи ти пам'ятаєш цей уривок з Пруста... о, як гарно. Чудово. Саме те, чого я хотіла. Дуже вдячна.
— Кави?
— Ні,— дівчина змахує рукою, в якій тримає сигарету.— Гарно й так.
— Це ж не важко. Просто ще кілька рядків.
— Справді? Але все одно не треба, дякую.
Дівчина мовчки палить, розглядаючи свої босі ноги, які не закриває новий халатик. Чоловік сидить на стільці. Нарешті вона підводить голову, невпевнено всміхається:
— Майлзе, мені б не хотілося починати нової суперечки... можна називати тебе Майлзом?
— Будь ласка.
— Хвилину тому ти був настільки люб'язний і висловив припущення, що хоча я насправді не існую, але надалі мені буде дозволено, скажімо... мені здається, ти сказав слово "консультуватись" — у тому, що стосується наших взаємин.
— Саме так. Це те, що ти говорила про певні елементарні свободи... Приймається.
— За винятком... Я справді прошу вибачення, що вимушена повертатися до війни, яку ми погодились припинити, однак усе-таки, мені здається, ти намагаєшся вкласти наше спільне майбутнє у рамки певних законів.
— Не мав ані найменшого наміру. То було звичайне припущення, повністю відкрите для обговорення. Тобі воно не до вподоби?
Дівчина погладжує згинки халата.
— Просто мені подумалося, ти був би набагато переконливішим, якби поставився до того, що вже відбулося досі, як до своєрідної сюрреалістичної преамбули — звичайно, коли хочеш повернутися до нормального розвитку розповіді — до зовсім іншого роду взаємин у набагато реалістичнішому зовнішньому контексті, — вона проводить рукою по тканині халатика на ногах.— Таких взаємин, коли б ми зустрічалися за нормальних обставин, які переросли б у необтяжливу дружбу. Маю на увазі, очевидно, той бік взаємин, який стосується ліжка. Вряди-годи ми б могли ходити в театр. Обговорювати книжки. Відвідувати виставки. Ось які взаємини я маю на увазі.
— Так-так...
— Я просто хотіла запропонувати, щоб після всіх набридлих ліжкових сцен, які відбулись у вифантазуваній тобою преамбулі, ти вдався до більш виваженого тону й зосередився на справді серйозних сучасних проблемах. Наші з тобою культурні корені. Політика. Проблеми на зразок абортів чи насильства на вулицях. Ядерне роззброєння. Екологія. Кити. Білий хліб. Хай там що, аби тільки взаємні зобов'язання не спутали нас по руках і ногах.
— Це що, ледь відчутні нюанси набагато ліберальнішого Angst'y?1
— Саме так.
— А яким тобі бачиться твоє... минуле?
— Гадаю, мені б краще бути... ну, можливо, випускницею університету зі спеціальністю англійська мова. Кембридж? Я могла б уже мати в доробку одну чи дві збірки поезій, не зовсім успішні, з комерційного погляду, однак цілком шановані в деяких колах. Щось такого роду. Можливо, я б могла бути помічником редактора в якомусь літературному журналі.
— Така собі дуже стримана, перебірлива, в моральному плані делікатна людина?
— Якщо тобі не видається, що це надто сильно відгонить самохизуванням. Що надто неймовірно.
— Зовсім ні.
Вона сором'язливо потуплює очі:
— Дякую.
— А як щодо мене?
Дівчина гасить сигарету в попільниці з оніксу:
— Що ж, я уявляю тебе одним з отих удатних бізнесменів із ледь відчутною зацікавленістю мистецтвом. Він не зовсім упевнений, як трактувати мене чи моє оточення, та й взагалі все, що перебуває за межами робочого кабінету. Й грошей. Я гадаю, тут краще пасуватимуть слова "спантеличений, навіть наляканий мною та моєю зарозумілістю і тим набагато інтелектуальнішим світом, у якому я працюю". Розумієш? — вона швиденько додає: — Тільки для того, аби створити реалістичний контраст із оцим усім. Саме так.
— Розумію.
Якусь хвилю вона спостерігає за ним через голубаві лінзи, торкається скуйовдженого волосся, затим знову непомітним рухом щільніше поправляє халатик.
— Майлзе, мені б хотілося сказати тобі одну річ, оскільки ми стали більш відвертими одне з одним. Видається, кілька хвилин тому я була без потреби занадто емоційною і багатомовною. Я справді співчуваю тобі в твоїх проблемах. Зокрема тому, що, як розумію, я — одна з них. Адже знаю, який величезний тиск чинить панівна капіталістична олігархія на сексуальність. І як важко його уникнути,— дівчина піднімає коліна й сидить, повернувши ноги, сховані пурпуровим халатиком, трохи набік. Тоді кидає на чоловіка щирий, але, завдяки окулярам, трохи схожий на совиний, погляд.— Я лише хочу сказати, ти, звичайно, робитимеш те, що тобі до вподоби. Якщо пропоноване мною надто важке для тебе. Можливо, так воно й є.