Головні чесноти гуїгнгнмів — приязнь і доброзичливість, і так вони ставляться не тільки до окремих осіб, а до всієї своєї породи. Чужинця з найдальших країв у них приймають так само, як і найближчого сусіда, і, приходячи в господу до першого-ліпшого гуїгнгнма, він скрізь почуває себе як дома. Всі гуїгнгнми надзвичайно скромні та ввічливі, але зовсім не знають того, що в нас називається етикетом. Вони не розніжують своїх дітей200 пестощами, а виховують їх, керуючись тільки розумом, і я помітив, що мій хазяїн ставився до дітей сусіда не менш прихильно, ніж до своїх власних. Вони кажуть, що природа вчить любити всіх однаково і лише розум розрізняє осіб за мірою їхніх чеснот.
Мати родини в гуїгнгнмів, породивши одного жеребчика й одну лошичку, не має більше подружніх зносин; лише в дуже рідкісних випадках, коли втратять когось із дітей, вони знову паруються. Коли ж таке нещастя скоїться в родині гуїгнгнма, дружина якого не може вже завагітніти, тоді інше подружжя віддає їм одне із своїх дітей, а само спаровується, поки мати не завагітніє знову. Така осторога конче потрібна, щоб уникнути перенаселення країни. Але гуїгнгнми нижчої породи, яких виховують на слуг, не так суворо обмежені в цьому: їм дозволяють плодити по троє дітей кожної статі, що мають бути за слуг у благородних родинах.
Одружуючись, гуїгнгнми дуже дбають про добір такої масті, яка б не спричинилася до погіршення масті в нащадків. У огиря найбільше цінують міць, у кобили — красу; але ні на яке кохання при цьому не зважають, а дбають тільки про те, щоб уникнути виродження раси; отже, коли кобила відзначається силою, то їй добирають огиря з огляду на його красу. Залицяння, кохання, дарунки, якісь шлюбні контракти з майновими пунктами не відомі їм зовсім, і в їхній мові немає навіть відповідних слів. Молодь вступає в шлюб лише з волі батьків або приятелів, бо такі шлюби повсякчас відбуваються в неї перед очима і вона звикає дивитися на них, як на необхідні вчинки розумних істот. Зате тут ніколи не чули про зраду або розпусту, і подружжя проживає свій вік, ставлячись одне до одного так само приязно й доброзичливо, як і до інших осіб своєї породи, котрих зустрічає в житті, не знаючи ні ревнощів, ні палких любощів, ні суперечок, ні невдоволення.
Виховання молоді поставлено в них чудово, і нам варто було б його наслідувати. До вісімнадцяти років молодим гуїгнгнмам, за винятком певних днів, не дають ні зернини вівса і дуже рідко дозволяють поласувати молоком. Улітку вони мусять, за прикладом батьків, пастися на паші дві години зранку і дві години ввечері; проте слугам дозволено пастися лише половину цього часу, і здебільшого траву приносять їм додому, де вони їдять її, коли вільні від роботи.
Помірність, працьовитість, охайність, фізичний розвиток однаково обов'язкові там для молоді обох статей, і те, що в нас хлопці та дівчата виховуються по-різному,201 мій хазяїн уважав за дикий і потворний звичай; єдиною різницею у вихованні, яку він припускав, було хіба лиш те, що самиця повинна трохи більше знатися на хатніх роботах. Він цілком слушно зауважив, що жіноча половина одного племені здатна лише родити дітей, і те, що ми доручаємо таким нікчемним істотам піклування про своїх нащадків, на його думку, тільки ще один доказ нашого дикунства.
У своєї молоді гуїгнгнми змалечку розвивають силу, прудкість і витривалість. Лошат примушують подовгу бігати по горах та кам'янистих шляхах, а потім, коли вони впріють, з головою занурюватись у ставок чи річку. Чотири рази на рік молодь кожної округи сходиться, щоб показати свої успіхи в біганні, у стрибанні та інших вправах, що вимагають сили й спритності, і переможця винагороджують складеним на його честь гімном. Цього святкового дня слуги приганяють на місце стадо єгу, навантажених сіном, вівсом та молоком для частування гуїгнгнмів, після чого цих тварюк відразу женуть назад, щоб вони не викликали огиди в присутніх.
Кожного четвертого року, під час весняного рівнодення, на полі, миль за двадцять від дому мого хазяїна, збирається загальна рада представників усієї нації, що триває п'ять-шість днів. На цій раді обговорюють становище різних округ, з'ясовують, чи скрізь досить сіна, вівса, корів та єгу, і, коли трапиться, що десь чогось бракує, (це буває дуже рідко), негайно подають допомогу громадським коштом. Тут-таки провадять, і розподіл дітей: якщо, наприклад, в одного гуїгнгнма два жеребчики, то він обмінює одного з них на кобилку з тої родини, де їх дві, а коли випадково загине дитина, мати якої занадто стара, щоб народити ще раз, то громада вирішує, котре подружжя з тої округи повинне породити нове дитинча, щоб відшкодувати втрату.
Розділ IX
Великі дебати в генеральній раді гуїгнгнмів. Чим вони закінчились. Освіта в гуїгнгнмів. Їхні будівлі. Похоронні обряди. Хиби їхньої мови.
Одна така велика рада відбулася при мені, місяців за три перед моїм від'їздом, і мій хазяїн брав у ній участь як представник своєї округи. Обговорювали питання не нове і, власне, єдине, яке викликає в цій країні дебати. Повернувшись додому, хазяїн докладно переповів мені те, про що там говорилося.
Спірне питання полягало в тому, чи слід винищити на землі всіх єгу. Один із членів ради, обстоюючи потребу такого заходу, наводив дуже важливі й переконливі міркування. Він сказав, що єгу — найбрудніші, найогидніші й найпотворніші тварини, яких тільки створила природа, до того ж напрочуд уперті, неслухняні, злостиві й хитрі, і якби їх весь час не пильнували, то вони потай ссали б корів у гуїгнгнмів, убивали й жерли їхніх кішок, толочили траву та овес і чинили б тисячі інших прикростей. Він згадав стародавній переказ, згідно з яким єгу не завжди жили в їхній країні, але багато років тому пара цих тварюк оселилася на одній горі, причому ніхто не міг сказати, чи виникли вони з пригрітого сонцем багна й твані, чи з піни та мулу морського.202 Плодячись із надзвичайною швидкістю, єгу за недовгий час заполонили й запаскудили всю країну. Щоб позбутися цього лиха, гуїгнгнми влаштували загальні лови і оточили все стадо. Перебивши дорослих єгу, вони розібрали по своїх хлівах по двоє малят, а з часом настільки приборкали їх, наскільки взагалі можливо приборкати таких диких від природи тварин, і стали використовувати як робочу худобу. У цьому переказі, мабуть, чимало правди, і єгу таки не можуть бути ілнгніямші (тобто аборигенами того краю), бо їх страшенно ненавидять і гуїгнгнми і всі інші тварини; хоч ненависть цю достатньо виправдовує злісна вдача єгу, проте вона не дійшла б такої сили, якби єгу були аборигенами, бо тоді їх давно б уже винищили. Далі промовець сказав, що гуїгнгнми, необачно намисливши приборкати єгу, зовсім занедбали ослів, цих милих тварин, куди слухняніших і розумніших за єгу, досить дужих для роботи, хоч і не таких спритних; до того ж вони не так смердять, а ревіння їхнє, хоч воно й не дуже приємне, все-таки краще, ніж жахливе виття єгу.