Я весь час сподівався почути від хазяїна обвинувачення єгу в протиприродних нахилах, таких звичайних у нас серед обох статей. Проте природа, як видно, не дуже досвідчений навчитель, і ці вишукані втіхи є виключно породженням мистецтва та думки на нашій частині земної кулі.
Розділ VIII
Автор розповідає про деякі особливості єгу. Великі чесноти гуїгнгнмів. Виховання та вправи їхньої молоді. Національна рада.
Гадаю, що я знаю людську природу краще, ніж міг знати її мій хазяїн, і мені неважко було прикласти змальовану ним вдачу єгу до себе самого й до моїх співвітчизників. Сподіваючись, що власні спостереження дозволять мені зробити ще й нові відкриття, я часто просив у його милості дозволу відвідати сусідні стада єгу. Певний, що огида, яку викликають у мене ці тварюки, не дозволить мені перейняти їхні погані звички, він завжди задовольняв моє прохання, та ще й наказував одному зі своїх слуг, дужому гнідому лошакові, дуже порядному й добродушному створінню, охороняти мене. Без цієї охорони, признаюсь, я не наважився б на такі прогулянки. Читач уже знає, як неприязно поставились до мене ті гидкі тварини з першої ж зустрічі. Після того я ще разів три або чотири ледве врятувався від їхніх пазурів, коли, не взявши тесака, відходив далеко від дому. Я маю підстави гадати, що вони виразно відчували свою спорідненість зі мною, особливо тоді, коли я, користуючись із присутності мого охоронця, закасував перед ними рукава сорочки і показував свої голі руки та груди. Тоді єгу присувалися ближче і, наче мавпи, наслідували всі мої рухи, не приховуючи, проте, своєї ненависті до мене. Так само робить і галич, що завзято переслідує приручену галку в шапочці та панчішках, коли та ненароком з'явиться серед зграї.
Єгу змалку надзвичайно моторні, проте мені раз пощастило-таки впіймати трирічного самця. Я пестив його, всіляко намагаючись заспокоїти, але бісеня так верещало, дряпалось і кусалося, що я мусив випустити його. І зробив це вчасно, бо на гомін прибігло ціле стадо дорослих; проте, побачивши, що дитинчаті нічого не сталося (воно тим часом утекло), і вгледівши неподалік гнідого лошака, вони не насмілилися підійти ближче. Я зауважив, що тіло молодого єгу дуже смердить і сморід цей скидається на тхорячий або лисячий, тільки він ще неприємніший. Я забув згадати ще одну подробицю (думаю, читач вибачив би мені, якби я проминув її зовсім): поки я тримав на руках це погане гадюченя, воно обкаляло мені весь одяг своїм рідким жовтим послідом. На щастя, недалеко протікав струмок, де я обмився як міг, але потім не наважився з'явитись до хазяїна, поки одяг мій не провітрився зовсім.
Як я міг зробити висновок, єгу з усіх тварин найменше здібні до виховання, навчити їх можна хіба що тягати вантажі. Але я гадаю, що головною причиною цього є їхня впертість, бо їм не бракує розуму на хитрування, обман та помсту. Вони істоти витривалі й дужі, але боягузливі й через це нахабні, в'їдливі та жорстокі. Помічено, що рудоволосі єгу обох статей зліші й хтивіші, ніж решта, зате вони дужчі й спритніші.
Тих єгу, що працюють у господарстві, гуїгнгнми оселяють у хлівах коло панського будинку, а інших виганяють у поле, де вони викопують із землі коріння, їдять різне зілля і розшукують падло, а подеколи ловлять тхорів або люхімухсів (порода польового пацюка) і жадібно пожирають їх. Своїми пазурами вони виривають на узгір'ях глибокі нори й живуть там поодинці. У самиць, нори трохи більші, бо в них звичайно живуть ще двоє-трое малят.
Усі єгу з самого малку плавають, як жаби, і можуть довго бути під водою, де часто ловлять рибу; матері відносять її в лігво своїм дітям. Читач, сподіваюся, дозволить мені розповісти в зв'язку з цим одну дивну пригоду.
Якось я пішов погуляти з моїм охоронцем, гнідим лошаком. Надворі була надзвичайна спека, і я попросив його дозволу скупатися в річці, що текла поблизу. Він згодився, і я вмить роздягнувся й спокійно ввійшов у воду. Тим часом за піщаним пагорком випадково стояла молода самиця єгу, яка бачила все, що я робив, і, запалившись хіттю (так гадала ми вдвох з гнідим лошаком), швидко підбігла до берега та кинулась у річку за п'ять ярдів від того місця, де я купався. Ще ніколи зроду не лякався я так, як тоді. Лошак, не сподіваючись ніякого лиха, скуб траву неподалік. Самиця обняла мене найнепристойнішим способом, я закричав на весь голос, і лошак галопом примчав до мене. Тоді вона дуже неохоче випустила мене із своїх обіймів і вискочила на протилежний берег, де стояла й вила, дивлячись на мене, весь час, поки я одягався.
Ця пригода дуже розважила мого хазяїна та його родину і прикро засоромила мене. Тепер я не міг уже заперечувати, що я справжнісінький єгу, від голови до ніг; адже їхня самиця відчула природний потяг до мене, як до одного із своїх. До того ж і волосся в неї було не руде, що до певної міри виправдувало б її ненормальну хтивість, а чорне як воронове крило. З лиця вона теж була не така бридка, як інші її родички, і мала на вигляд не більш як одинадцять років.
Я прожив у цьому краї три роки, і читач, напевне, сподівається, що я, на взірець інших мандрівників, опишу звичаї та побут її жителів; так, я справді найбільше цікавився їхніми звичаями та побутом.
Благородні гуїгнгнми мають від природи нахил до всіх чеснот і не уявляють собі, як то розумна істота можна робити щось погане. Отже, головне правило в них — це розвивати розум і керуватися лише ним. Розум для них — не засіб для суперечок, як у нас, де його використовують, щоб вигадливо захищати цілком протилежні думки; навпаки, він переконує відразу, бо не затемнений чи викривлений пристрастю або корисливістю. Я пригадую, як важко було мені пояснити моєму хазяїнові, що означає слово "гадка" або як можливо дискутувати про якесь твердження. Адже розум учить нас щось заперечувати чи стверджувати лише тоді, коли ми впевнені, а коли нема певності, то ми не можемо ні стверджувати, ні заперечувати. Отже, суперечки, дискусії, обстоювання хибних або сумнівних тез — це лихо, незнане серед гуїгнгнмів. Так само, коли я намагався роз'яснити його милості наші різні системи натурфілософії, він тільки сміявся з того, що створіння, яке претендує на розум, здатне пишатися знанням чужих вигадок, та ще в таких питаннях, де це знання, коли б воно навіть було незаперечним, не може дати ніякої користі. Тут думки його цілком узгоджуються з Сократовими, як переказує їх Платон, і це, на мій погляд, робить неабияку честь нашому цареві філософів. Відтоді я часто міркував про те, які спустошення вчинила б ця доктрина в книгозбірнях Європи і скільки закрила б стежок до слави в ученому світі.