О четвертій годині ми розсталися, — свідомо назавжди. Я їй допоміг зійти з потягу, ми попрощалися, навіть не обмінялися адресами. Але вже минув місяць і вона жи^е в мені) — яскрава, правдива, глибока й хвилююча.
Чи хочу я її знов тепер бачити? Ніщо, щ.які нитки не зв'язали нас. Ми зустрілися й розійшлися без жодних зобов'язань одне перед одним. Це ще буває увісні так — ем^щЯ вільна, чиста, не забарвлена жодними іншими присмаками. чи цЄ була любов? Чи й є це любов?
Я й досі не знаю.
Я знаю тільки одне, що ця ніч перевернула всі мої давніші переконання і погляди. Пам'ятаєш, ми нераз і3 тобою сперечалися. Може ти й мав рацію. Ми не більш, як звірі._розумні, удосконалені звірі, з міцною товщею забобонів, упереджень, умовностей. Вони нас скували, скували в нас те, що є найповнішого, найціннішого в людині, те, що дає барвистий тонус усій ііашій роботі, нашому світовідчуванню.
Отак то, Максиме. — Чекаю листів
23.
Платон.
Юлія Отава
В тресті новина. Сергій Михайлович із заступника став директором. Є ознаки, що будуть великі змін% в апараті, — скорочення, пересування.
Не тільки я, — всі дуже раді з цієї новини, бо всі вже встигли спробувати на собі його чуйність ц0 кожного робітника, Увагу до кожного запитання. Ім'я його за цей час обросло вже загальною симпатією й подивом з його н^длюдської працьови-тости. Про делікатність його говорять навиь прибиральниці, які виходять на сцену тоді, коли завмирає діяльність всього апарату.
Я йду вистибюлем і думаю: які затишні та привітні навіть коридори, навіть оці широкі сходи... як мещ туТ хороше! Якщо
24.
Платон Озеровиг Максимові Стеблівському
Твого страшного листа я одержав аж через два тижні після того, як ти його написав. Коли прочитав перші рядки — аж темно в очах стало і далі нічого вже не бачив ... А я ... я в ту хвилину, як Галочка вмирала в тяжких муках, я... Порви мого листа з Одеси і ніколи, ніколи не згадуй про нього. Мені соромно за себе, за людину, соромно перед Галею.
Але яке байдужо-жорстоке життя! Одною пригорщею часу кидає воно і муки, і втіхи, і радощі, і горе!
Я наче одубів за ці два дні, а оцих кілька рядків, які Я спромігся написати, — перший вияв, що я ще не зовсім утратив ознаки життя.
Шукав твого докладнішого листа, але ти, видно, його не на-написав. Всі-всі подробиці хочу знати. Мені здається — буде легше...
правда, що заступником стане начальник мого відділу, то може й мене переведуть туди. Мій же начальник кожну хвилину мене викликає, без стенографістки не звик працювати.
Остання новина та, що одну з двох стенографісток колишнього директора переводять у технічний відділ і навантажують секретарством. Чи не Зою це ? Ні, Зоя спокійна, а хвилюється Ангеліна, — здається, їй до секретарства доведеться взятися. Звісно, не всяка стенографістка захоче за секретарством забувати крилате письмо. Стенографістка ж, як піяніст, — якщо вона не тренується, то й швидкість її випарюється. А в технічному відділі якраз найбільше секретарської роботи, а стенографічної — кіт наплакав. От ускочила Ангеліна!
Добре, що це мене не стосується. Коли б на мене, — я нізащо не погодилася б.
А що, як у цьому пересуванні є якась прихована мета? А що, як Ангеліну посилають у технічний відділ тому, що коли ще й мене в секретаріят переведуть, то буде нас аж три? Ясно, одну треба десь перекинути —
Можливо, випадок, який має розрубати нерозв'язаний вузол, надходить. Можливо, життя само допоможе розв'язати те, чого ми сами, своїми людськими силами, оплутані умовностями, зробити не можемо.
26.
Юлія Отава
І це — вінець моїх екстаз, напруження, мого повноводного, відмінного, від усього, що було в житті, чуття? Як пережити це?
Юлія Отава
Сергію Михайловичу
Я знала все наперед, Сергію Михайловичу! Знала, що колись піду й не бачитиму Вас ніколи. І з жалю стискалося серце. Я тільки хотіла уявити собі, при яких обставинах це станеться, бо знала й те, що сама я — прикована до Вас. Уявити, як це станеться, ніяк Не могла. Вийшло так, що Ви ж мене й прогнали.
Коли я йшла вранці на роботу, сніжок весело кружляв у чистому морозному повітрі і лягав на м'який пухкий білий килим. А в тресті я перечитала вивішений наказ, що мені бути секретар-кою-стенографісткою технічного відділу, — і все уявила, що потім має статися. Я знала, — ні Ви, ні я не поступимося.
Ледве діждалася я кінця дня, вийшла на вулицю, — і все, чим жила, стало непотрібне. Як і ці шматочки ранкового незачеп-леного снігового килима поглинає чорна грязюка, так і моє життя закінчене. Мені нічого не треба.
Захотілося на високу-високу гору та й там і померти.
Я знала. Ви будете діяти так, як вдіяли, а я не зроблю того, чого не зробила б, коли б це наказували мені й не Ви. Ви не воліли прислухатися до мого внутрішнього крику, а я не могла виконати наказу.
І хоч Ви й жорстоко повелися зо мною, — я не вірю, що Ви — жорстокий, що Ви — сухий і черствий чоловік. Ви б мене засудили на смертну кару, бо так би велів Ваш принцип, який не вважає на особисті інтереси, — не повірю в те, що Ви черствий. Я без фактів, без підстав знаю Вас: Ви — добрий, чуйний і ніжний.
Це нічого не значить, що я бачу Вас один раз на місяць-два заклопотаного, замкненого, сухого. Я була ціле літо й осінь в чаду від Вас такого, яким Ви не хочете мені показати себе. Якби знайти в своєму горі такі слова, щоб Ви відчули всю мою подяку за це. Ні, не знайду!
Горе це неминуче мусило прийти і я його неминуче мушу пережити. От воно й прийшло... Щоб легше було, я й пишу до Вас. А легше не стає ...
В той день, як це сталося, я мала ввечері записувати з Зоєю нараду. Але не писала, послала замість себе другу. Треба було йти шукати іншої посади.
Другого дня вранці директор викликав мене для пояснень: чому я не виконую його наказу, не приймаю справ секретаря технічного відділу?
Я йому спокійно й тихо пояснила мою причину. Я прийшла працювати, як стенографістка, — й не думаю ставати секретарем.
Директор лагідно-суховато сказав, що розглядає мій вчинок, як ламання дисципліни. Коли є наказ — треба його виконувати.
Але ж мене не питали, чи хочу я і чи можу бути секретарем. Я не річ якась і не карта, що міняє своє значення від того, як її перекладуть. Якщо посада стенографістки в установі касується, то я можу подати заяву, хай мене звільнять, так, як звільнили Ангеліну Бар. Я зовсім не збираюся забувати стенографію через секретарство...