Крутять цигарки.
А ви не привезли мені газет на папироси, бо ті, що ви подарили, я всі вже потребила.
Писар. Ах і забілі.. Но я привезу непремєнно — Сенатскія вєдомості.
Олімпіада (закурила). Ох!.. І була у того дохтуря собака кудлата...
Єлисей. Водолаз.
Олімпіада. Еге ж, Водолаз! Собака ця часто бігала до нас, і діточки мої гралися з нею. Як удруг заслабли дохтурські діти діхкириком. Дохтурь зараз спровадив їх у город Керч, до своєї сестри... Ох... Проходить день, проходить другий, а на третій — заслаб мій старшенький синочок, Андруша,— понімаєте? Я думала сперначалу, що то простуда, аж на другий день йому гірше. Тепер видумали якусь сироватку від діхкирику. Видумали, мовляв, у свинячий голос, як вона вже мені не потрібна!.. Біжу я до дохтуря і розказую йому усе, як провзойшло. "Когда заболєв?" питає. "Учора, кажу, од вашої собаки дольжно буть заразився". "Почому ж ви учора не прийшли?" Чуєте? Почому я учора не прийшла? Яке йому діло? Ото прийшов він до нас у комнату, оглядів хлопця і говорить: "Сейчас надобно відділить його від других дітей". Куди я його, питаю, відділю, кватирю йому особливу найму, чи як? "Да, каже, особливу кватирю". Тут я вже не видержала. Господин дохтурь, кажу, ми люде тоже з понятієм; ви пропишіть лікарствіє дитю, а химеров-хвокусов не приставляйте!.. Він здвигнув плечима, сів до столу, щось нашкрябав на папірцеві і дає мені; я вийняла 25 капєєк і кладу перед ним. Він взяв того четвертака на долоню, підкинув його разів двічі, а далі й каже: "Пошліть еті дєньги в аптеку з рецектом". Хутко встав і, не сказавши даже до свиданія, грюкнув дверима. Хотіла я услід йому гукнуть: головою! Та якось удержалась. Ох!.. Принесла я лікарствіє, помазала раз, помазала удруге — не помага. Я знов до дохторя. "Што вам?" пита, зустрівши мене на порозі. Яке ви, кажу, лікарствіє дали, що не помагає? А він мені: "Ідіть, каже, до других докторів!" і зачинив двері. Пішла я по других докторях,— ні одного не застала дома. Приходжу додому, Андруша вже хрипить, і нянька каже, що вже й Петя почав бухикать. Я знов до дохтуря. Він одхилив двері та й каже: "Ви меня не послушали, так ідіть до коновала". Я й кинулась було шукать коновала...
Єлисей. Видите, сам дохтурь совітував коновала.
Писар. Да што ви, господа! Ето ж он у насмєшку сказал!
Єлисей. Як, у насмішку?
Олімпіада. Опісля вже мені люди розтлумачили, що то була іменно насмішка, а сперначалу я кинулась було шукать коновала.
Єлисей. Справді насмішка? От штука!..
Олімпіада. Авжеж, насмішка! Так я вас питаю: єжели дитьо уже хрипить, а друге почина бухикать, то разлі можна насмішку строїть?
Писар. Нуте, нуте! І чим все окончилось?
Олімпіада. А тим, що вже як п'ятий дитьонок заслаб, то прийшла до нас сестриця моя, Лизя, дай бог їй здоров'ячка. Ухопила оцього вилупка на руки та й понесла до себе в дом... Таким способом і відволали цього, а останні п'ятірко у вісім день всі преставилися, як язиком злизало. Ох!.. (Витира очі).
Писар. Но почему ви доктора с самого начала не послушали і не отділіли больнаго?
Олімпіада. Почому, то інша річ. Не послухала, та й тільки... А як він смів насмішку строїть, що до коновала мене спроваджував?
Писар. Да, конешно... Но штоби проізнести правильний приговор, закон требуїть, штоби обі сторони були вислушані, а так как одна сторона отсутствуїть, то дєло ето надо отложить... А ви вот што. Дозвольте мне, привезти до вашого старичка доктора?
Олімпіада. Нізащо на світі! І даром не хочу дохтуря бачити в своїй хаті!.. Зненавиділа я їх, усіх дохтурів!..
Писар. Хм. Жаль, жаль старичка, окончательно жаль.
Олімпіада. Коли б ви з ним стільки попомучились, як я, не жалкували б.
Писар. Да, разумєєтся... Недаром какойсь-то писатель сказав: "Ніхто не вєда, как хто обєда". Ето, так сказать, дєло семейной почви...
Єлисей. А знаєте, мамашо! Краще б ви почастували гостя.
Писар. Не безпокойтесь, не вип'ю ані вот столечкі! Визван к земскому, по какомусь дєлу, а он не любить, когда запах услишіть... Он, собственно, і уважаїть меня за мой трезвенний образ поведеній. На обратном турне я ваш гость.
Єлисей. Заїздіть. Я оце зараз покладу вам у повозку хоч парочку кавунчиків.
Писар. Чувствітельно благодарен.
Єлисей пішов.
Заєду обязательно. Ах, как жарко!.. Позвольте іспить водиці?
Олімпіада. Ось я зараз винесу.
Пішла в хату.
Писар (сам). Одначе, как хорошенько приглядається до єтіх людей, то видиш, что оні могуть окончательно довести практику до жестокосердія.
ЯВА З
Яків (іде до комори, побачив писаря). Отуди к бісу, чортяка писаря піднесла!.. (Хоче іти назад).
Писар. А подойди сюда, маладець.
Яків (підходе). А чого вам?
Писар (оглянувся). А скажи мені, ти видал, как у жнива була тут сторія і как молодий хазяїн штовхнув старика?
Яків. А чому ж не видав? Та хіба тільки я один видав? Перш вони скільки разів лаялися промеж себе і за груди хапали один одного; а це вже син батька бабахнув так, що мало й духу йому не виперло!..
Писар. А єщо хто видав?
Яків. Гаврило воловик бачив, Микита, той, що біля робочих коней знаходиться, і той бачив... І багато людей бачили...
Писар. А тебе як звуть?
Яків. Як? Яковом Балабаном звуть. (Пішов).
Писар (подумав). А что єжелі, примєром, всьо ето списать на бумагє товково і хорошим почерком і подать господину прокурору лібо судебному слєдователю?.. Но разві ето в нашій мєстності первой такой случай? Не полезнєє ли будеть напужать етіх самих моїх друзей, што, значить, єсть свідєтелі, котрі могуть і присягнуть? Сколько, примєрно, можна получить з них за етот самий іспуг? Упустить такси случай, імєя семеро дітей і жену з городскіми требованіями, благоразумно лі будеть с моєй сторони? Надобно ето проізшествіє обсудіть спокойно і окончательно хладнокровно.
Олімпіада (виносить воду). Ізвольте водиці.
Писар (п'є). Прохладился і благодарю. І з тем до приятного свиданія.
Олімпіада. Заїздіть же.
Писар. Непремєнно. Та єслі би я і не захотєв заєхать, то лошадь сама повернеть, потому што она так же улюблена у вас, как і я.
Олімпіада(погрожує йому пальцем). Ну-ну, ви, мартопляс!..
Єлисей (виходить). Поклав аж три кавунчика.