— Гм! Не знаю. Нібито схоже на слід великого оленя. Але це неможливо. Оленів тут давно вже немає.
— Стривай, тату, — наполягав Сем. — Тобі було б важко, якби тебе на старість обікрали й вигнали з дому?
— Звичайно. Та коли б я програв під час обміну кіньми, я не став би за це стріляти в свого товариша. А був би сердитий, то просто відлупцював би його; можливо, й сам би дістав здачі, тільки й усього. Ну, досить про це. Поговоримо про щось інше.
— Ви мені купите нову записну книжку, коли поїдете в місто? Я дав би вам гроші, та не знаю, скільки вона коштує,— сказав Ян, непокоючись у душі про те, щоб ціна книжки не перевищила п’яти або, щонайбільше, десяти центів, які складали весь його капітал.
— Гаразд, я виконаю твоє доручення. Але тобі не треба чекати, поки я поїду в місто. В поселенні білих є новісінька записна книжка, яку ти можеш взяти без грошей.
— Знаєте, містер Рафтен, — встряв у розмову Гай, — я краще за всіх стріляю в оленя!
Сем та Ян перезирнулись, подивились на Гая, подали один одному якісь таємничі знаки, потім вхопилися за ножі й обидва кинулись до Третього Вождя. Але той сховався за спину Рафтена й почав, як завжди, галасувати;
— Чого вам треба? Відчепіться від мене!..
Рафтен примружив очі.
— А я думав, то ви мирне плем’я.
— Ми придушуємо злочин, — пояснив його син.
— Скажіть, щоб він не чіплявся до мене, — проквилив вождь Гілка.
— На цей раз ми тебе відпустимо, якщо ти знайдеш бабака. Вже другий день ми ні з ким не воюємо.
— Добре, знайду.
Гай метнувся в куші, а хвилин через п’ять уже біг назад, подаючи руками якісь знаки. Хлоп’ята взялися за зброю, але, побоюючись обману, не дуже поспішали. Гай кинувся за своїм луком та стрілами з поспішністю, і це розвіяло їх сумнів. Тоді всі троє побігли на поле. Рафтен теж приєднався до хлоп’ят, попередньо запитавши, чи це буде безпечно для нього.
Старий сивий бабак підгризав кущ конюшини. Хлоп’ята обережно прокралися попід живоплотом, а потім поповзли по траві, мов справжні індійці. Коли бабак піовдидсвя, щоб оглядіти все довкола, хлоп’ята припадали до землі й завмирали. Коли ж він знову починав гризти, вони повзли далі і, нарешті, зупинились кроків за сорок від нього. Бабак насторожився. Очевидно, він щось запідозрив. Тому Сем сказав:
— Як тільки він знову почне їсти, ми вистрілимо всі разом.
І ось бабак повернувся до них спиною. В ту ж мить хлоп’ята підхопились і спустили тятиви. Стріли продзижчали навколо старого гризуна, але жодна не влучила, і він сховався в нору набагато раніше, ніж мисливці встигли перезарядити зброю.
— Ну, Гілко, чому ж ти не встрілив його?
— На другий раз обов’язково встрілю.
Коли вони повернулись до Рафтена, той почав з них кепкувати:
— Ех ви, мисливці нещасні! Ви тут померли б з голоду, коли б не було поблизу поселення білих. Справжні індійці не відійшли б від нори цілу ніч, а вранці б він вискочив — і просто на стріли… Коли ви з ним покінчите, на моєму лузі є другий, за якого ви можете взятись.
З цими словами Рафтен рушив додому. Сем крикнув йому навздогін:
— Тату, а де ж записна книжка для Яна?
Він літописець у нашому племені. А скоро відбудуться події, про які неодмінно треба писати. Я відчуваю це серцем.
— Я покладу її на твоєму ліжкові.
Він так і зробив, а Ян та Сем мали неабияке задоволення, коли витягали книжечку через вікно кінчиком розщепленої палиці.
XVI
ПОДВИГ СЕМА
Сем виключно майстерно володів сокирою. Цим він виділявся навіть у Сенгері, а "плем’я сенгерських індійців" вважало його просто чарівником. Ян півгодини міг пихтіти над якимсь оцупком, марно силкуючись його розколоти, аж поки Сем говорив: "Ян, спробуй отут", або сам брав сокиру, — й оцупок від одного удару розлітався навпіл.
Для такого влучного удару не існувало певних правил. Іноді він припадав просто по центру, іноді трохи збоку, іноді вздовж волокон, а часом і під кутом до них. Удар був довільний або ж націлений, великої сили, а то навіть зовсім слабкий. Та хоч яким би він був, Сем завжди знаходив те місце, — єдине вразливе місце у найтвердішій колоді,— де вона тріскалась, ніби була вже до цього надколена. Та Сем ніколи не вихвалявся. Він просто вважав себе майстром цієї справи, а інші погоджувались з ним.
Одного разу Ян, вважаючи, що він уже трохи підучився, спробував розколоти велику товсту жердину. Він перевертав її і так, і сяк, але нічого не міг зробити. Тоді Гай вихопився показати йому, як треба рубати — але в нього теж нічого не вийшло.
— Ну, Сем, — вигукнув Ян, — цього горішка не розкусити й тобі!
Сем оглянув палицю з усіх боків, знайшов безнадійне на вигляд місце, до якого ще ніхто не торкався сокирою, і вилив на нього кварту води. Коли вода ввібралась, він з усієї сили рубонув по лінії, де волокна сходилися в вузол. Палиця одразу розпалась на дві частини,
— Ура! — захоплено вигукнув Маленький Бобер.
— Тю, — буркнув Гілка, — йому просто пощастило. Вдруге він цього не зуміє.
— Не тобі з ним змагатися, — обірвав його Ян.
Він розумів, що Сем не тільки вправний, але й кмітливий: кварта води не лише зменшила опір деревини, але й перемістила рівновагу.
Та Гай зневажливо вів своє:
— Тож я для нього почав!
— По-моєму, це треба вважати за ку, — сказав Маленький Бобер.
— За що ку? — сердито фиркнув Третій Вождь. — Ось я покажу штукенціюі Зможеш ти зрубати за три хвилини шестидюймове дерево і повалити його за вітром?
— А яке дерево?
— Яке завгодно.
— Іду в парі на п’ять доларів, що я зрубаю шестидюймову білу сосну за дві хвилини і повалю її в будь-який бік за вашим бажанням. Тільки скажіть, куди валити. Вбийте там кілок, і я вжену його в землю.
— Не думаю, щоб хтось із нашого племені мав п’ять доларів на парі. Якщо ти це зробиш, ми дамо тобі перо гранку, — відповів Маленький Бобер.
— Тільки без підпорок! — закричав Гай, намагаючись поставити якомога більше перешкод.
— Згоден, — відповів Дятел. — Я зроблю це без підпорок.
Він нагострив сокиру, краще закріпив обух, і всі три вожді пішли в ліс вибирати дерево. Вони швидко знайшли білу сосну, що мала в обсязі приблизно шість дюймів. Сему дозволили трохи розчистити довкола чагарник. Ян з Гаєм вирубали товстий кілок і почали уважно вивчати стовбур дерева. В лісі всі дерева так чи інакше нахиляються, і неважко було помітити, що це дерево злегка повернуте на південь. Вітер віяв з півночі, і через те Ян вирішив вбити кілок з північного боку.