Як для Калеба, то це була дуже довга промова, і щоб він її скінчив, Яну весь час доводилось підігрівати старого безліччю питань.
— Містер Кларк, а як ви дивитесь на лук та стріли?
— Проти великої дичини, ведмедя, наприклад, чи оленя, вони, звичайно, не годяться. Але я був би дуже радий, коли б на дрібну дичину дозволялось полювати тільки з луків. Стріла або одразу вбиває, або ж не завдає ніякої шкоди. Нею не покалічиш так, щоб тварина потім сама сконала. Одним пострілом з лука знищиш цілу зграйку пташок, як це можна зробити з дробовика. Але ця зброя, повторюю, розрахована виключно на дрібну дичину.
— Ваша правда, містер Калеб. Луки та стріли — не така руйнівна зброя, як вогнепальна. З нею краще можна пізнати лісове життя, і вона дуже спортивна. А коли хто зловживає нею, то по стрілі найлегше знайти її власника.
Калеб, ідо бувало з ним рідко, сам того не помічаючи, розфілософствувався. Ян пожадливо ловив кожне його слово і не переставав штурмувати старого питаннями.
— А як робляться пастки? — запитав він.
— На яку дичину?
— На видру.
— Зараз у видри погане хутро. До того ж вони саме вигодовують маленьких.
— А я не ставитиму пастку. Мені тільки хочеться зробити її малюнок.
— Ну гаразд, якщо й поставиш ненадовго, страшної біди не стрясеться. Знайдеться у вас кілька дощок? Ми колись робили пастки з суцільного обрубка смереки або білої сосни. Та краще, коли є готовий матеріал. Я покажу вам, як робиться пастка, тільки при тій умові, коли ви пообіцяєте навідуватись до неї щодня.
Хлоп’ята з радістю пообіцяли. Їм просто дивно було, як люди можуть не навідуватись щодня до наставленої пастки, коли це так цікаво.
Вони зробили пастку у вигляді ящика, довжиною в два фути, замінивши задню стінку дротяною сіткою.
— Сюди можуть ловитися видри, ондатри, тхори, кролики та інші звірятка, залежно від того, де її поставити і яку принаду покласти, — сказав Калеб.
— Я гадаю, що для спроби найкращим місцем буде наш Вакан.
Як принаду до дротяного гачка міцно прив’язали риб’ячу голову.
Вранці, наближаючись до пастки, Ян помітив, що вона закрита. Почувши жалібні зойки та дряпання, хлопець схвильовано закричав:
— Хлопці! Хлопці! Видра піймалась!
Вони обережно підняли пастку й повернули її проти сонця, щоб подивитись крізь дротяні грати. Але всі були вкрай розчаровані, коли переконались, що в пастці сидить їх стара знайома — одичавіла сіра кішка. Як тільки вони підняли дверцята, вона з пирханням вискочила і втекла. Безперечно, вона побігла додому скоріш повідомити своїх кошенят, що все гаразд, незважаючи на її довгу відсутність.
XV
ВІЗИТ РАФТЕНА
— Сем, мені конче потрібна нова записна книжка. Робити наскок на білочолих не варто, бо в них таких речей не буває. Але, може, твій тато купить мені блокнот, коли поїде в місто. Чи не піти мені до нього для мирних переговорів?
Замість відповіді Сем обернувся в бік стежки, прислухався і сказав:
— Про вовка помовка, а вовк тут.
Коли огрядний чоловік вийшов з лісу, Ян і Гай прикусили язики й принишкли. Тільки Сем у повній бойовій татуїровці тримався невимушено, як завжди.
— Доброго ранку, татуню. Це я, твій синок. Мабуть, у тебе якась біда, і ти прийшов за порадою?
М’ясисті губи Рафтена розсунулися в посмішку над великими жовтими іклами, і хлопчики полегшено зітхнули.
— Я прийшов глянути, чи ви не похворіли.
— Може, ти залишиш нас тут, поки ми похворіємо? — спробував пожартувати Сем і, не давши батькові відповісти, поквапливо додав — Скажи, тату, давно вже тут немає оленів?
— Та років з двадцять.
— Ану, поглянь отуди, — прошепотів Дятел.
Рафтен повів очима і навіть здригнувся, бо опудало, добре замасковане в кущах, справді скидалось на живого оленя.
— Може, хочете вистрілити? — наважився запропонувати Ян.
Рафтен взяв заряджений лук, але вистрілив так невдало, що одразу повернув його з словами:
— Ні, вистачить з мене й рушниці.
Потім запитав:
— Старий Калеб часто у вас буває?
— Старий Калеб? О, так! Він з нами нерозлучний.
— Бачу, він любить вас більше, ніж мене.
— Тату, розкажи нам, звідки ти знаєш, що саме Калеб у тебе стріляв?
— Певних доказів я не маю, але ми посварилися того дня, коли помінялися кіньми. Калеб поклявся помститись мені і поїхав з міста. Його пасерб, Дік Пог, був присутній при цьому і чув його слова. Пізно ввечері, коли я повертався додому, в мене вистрілили з-за кущів, а вранці ми знайшли поблизу гаман Калеба та кілька його листів. Оце все, що я знаю, а більшого і знати не хочу. Пог нечесно відібрав у нього ферму, але тут моя хата скраю. Очевидно, його звідти скоро зовсім потурять.
— А він, здається, добрий, — вставив Ян.
— Еге, тільки страшенно гарячий, і коли нап’ється, від нього можна всього чекати. А так він чоловік непоганий.
— Що ж сталося з його фермою? — запитав Сем. — Хіба вона йому вже зовсім не належить?
— Тепер, здається, вже ні. Хоча я не певен. Ходять такі чутки. Та воно ж бачиш як: Саріанна йому хоч і не рідна дочка, але в нього більше нікого немає. Дік раніше наймитував у мене. Язик у нього жахливий, але працював він добре. Цей Дік одружився з Сарою й умовив старого переписати на них ферму з тим, що він зможе в них доживати свого віку. Та прибравши до рук ферму, Дік задумав спекатись Калеба. Перша сварка відбулася минулого року через старого собаку Турка. Вони відмовились його тримати. Вони заявили, що собака лякає курей і душить овець. Це можливо. Я підозрюю, що він і в мене розірвав ягня і, коли б до кінця був певен у цьому, то дав би десять доларів, щоб його вбили. Калеб відмовився розлучитися з собакою і перейшов жити в хатину біля струмка на другому кінці своєї земельки. Справи трохи покращали. Деякий час Дік і Саріанна не зачіпали старого і навіть давали йому муку та іншу провізію. Та зараз люди кажуть, що вони надумали зовсім вижити старого і пустити його з торбами на всі вітри. Я цього не знаю, бо мене це зовсім не обходить, хоч Калеб певен, що саме я підбиваю проти нього Діка… Ну, як твої нотатки? — запитав Рафтен, помітивши записну книжку в руках Яна,
— О, добре, що нагадали, — відповів Ян. — Скажіть, будь ласка, що це таке?
І Ян показав перемальований у записну книжку відбиток незнайомого копитця. Рафтен уважно почав його вивчати.