Друзі відчували всю велич і урочистість моменту. Нехай це дивно, але вони, мов справжні індійці, вірили в цю мить, що розведення першого вогню в новому тіпі криє в собі таємничість і є запорукою майбутнього щастя.
— Краще не поспішати, але щоб з першого разу запалахкотів огонь, — сказав Сем. — Буде дуже прикро, коли ми цього не зуміємо.
— Цілком згоден з тобою, — відповів Ян, відчуваючи той самий забобонний страх. — Тільки чуєш, Сем, от було б чудово, якби добути вогонь тертям!
— Гей, хлоп’ята!
Друзі обернулись і побачили Калеба. Він наблизився до них і кивнув головою.
— Поставили тіпі? Бачу. Непогано! Але для чого ви повернули її на захід?
— Виходом до річки, — пояснив Сем.
— Я забув вам сказати, — вів далі Калеб, — що в індійців тіпі завжди стоять виходом на схід. По-перше, так вранішнє сонце освітлює середину, по-друге, вітер дме переважно з заходу і, нарешті, так краще витягується дим.
— А коли вітер східний, наприклад, під час дощів? — запитав Сем.
— Якщо вітер східний, — пояснив Калеб, ні до кого окремо не звертаючись, ніби це й не була відповідь на поставлене запитання, — тоді клапани відтягують і щільно накладають один на один, ось так. — І він схрестив на грудях руки. — Це захищає східний бік, і дощ не заливає багаття. В тиху погоду можна підкотити покриття під дверима, щоб трохи продувало вітерцем. Якщо ж вам надумається перемінити місце, ніколи не ставте тіпі під деревом. Дерева небезпечні. В грозу вони притягують блискавку, в бурю сиплять обламаним гіллям, а після дощу з них капотить годинами, і ніяке сонце не висушить під ними вашу тіпі.
— Містер Кларк, ви бачили коли-небудь, як індійці добувають вогонь тертям?
— О, так! Зараз більшість індійців користується сірниками, але раніше я часто зустрічав запалювальні палички.
— А важко це зробити? Довго треба терти?
— Не довго й не дуже важко, якщо робити вміючи.
— О, я б відмовився від десяти доларів, щоб тільки навчитись добувати вогонь паличками! — вигукнув Ян з почуттям, що свідчило про його готовність на самопожертву, в десять разів більшу за ту, на яку він колись пішов заради книжки.
— Ну, це ще вилами по воді писано, — стримано відгукнувся Сем.
— А ви могли б це зробити? — запитав Ян Калсба.
— Звісно, міг би. коли б знайти підходящий матеріал. Бачите, не кожне дерево годиться для цього. Треба брати лише певну породу. Степовим індійцям служить для цього коріння сухоцвіту, гірським — коріння чагарникової шавлії. Мені доводилось бачити, як канадські індійці з успіхом користувалися і липою, і кедром і висушеною білою сосною. Але найкращий матеріал дає канадська смерека. І легше за все робити це з допомогою лука-дрелі. Є у вас клаптик оленячої шкури?
— Нема.
— А м’який ремінець?
— У мене ремінні шнурки в черевиках, — сказав Ян.
— Шнурок тонкуватий. Хоча ми складемо його вдвоє. Звичайний мотузок теж підійшов би, тільки він швидко перетирається.
Калеб взяв сокиру й сказав:
— Найдіть мені круглий камінець з яйце завбільшки і з невеличкою ямкою посередині.
Хлоп’ята подались до струмка шукати камінь, а Калеб заглибився в ліс.
Вони чули, як старий щось рубав. Нарешті він повернувся з плоским шматком та п’ятнадцятидюймовим кілочком пересохлої канадської смереки, трифутовою паличкою, злегка вигнутою, мов для лука, сухим сосновим трутом і сухою кедровою тріскою.
Кілочок був завтовшки в три чверті дюйма і мав грубу восьмигранну форму, щоб мотузок краще хапався. На обох кінцях він був заструганий.
Калеб прив’язав шнурок до зігнутої палички, як тятиву до лука, але вільно, щоб можна було обкрутити ним ще кілочок і таким чином туго натягти. Плоский шматок смереки він обтесав, зробивши дощечку в півдюйма завтовшки. Потім зробив на краєчку зарубку, в чверть дюйма шириною і півдюйма вглиб, а зверху на дошці, біля самої зарубки, вирізав складаним ножем невеличку ямку.
Після цього старий мисливець настругав і дрібно накришив чималу купку сухого кедру, зробивши щось на зразок корпії. Видовбавши в землі ямку в півдюйма глибиною, він поклав туди плоский шматок трухлої сосни — трута, — і прикрив зверху запалювальною дощечкою. Кінець кілочка, чи дрелі, він вставив у ямку біля зарубки на дощечці, а саму дощечку притиснув до землі ногою. Потім обкрутив шнурочком кілочок, а на верхнє його вістря насадив камінь, принесений хлоп’ятами. На цей камінь Калеб міцно натиснув лівою рукою.
— Якщо немає поблизу каменя, — пояснив він, — то можна взяти сосновий сучок, попередньо висвердливши в ньому кінчиком ножа таку саму ямку.
Тримаючи лук у правій руці, Калеб почав смикати його взад і вперед сильними, енергійними рухами; від цього кілочок завертівся у своїй ямці. За кілька секунд на трут через зарубку посипався коричневий порошок. Цей порошок дедалі темнішав, ямка глибшала, і незабаром з неї попливла тоненька цівочка диму. Калеб міцніше притиснув ліву руку і швидше почав "пиляти" правою. Дим помітно згущався, і вже чорний порошок— заповнював зарубку на дощечці. Дим легкими хмаринками клубочився з-під кілочка і, здавалося, навіть здіймався над порошком. Як тільки Калеб це помітив, він облишив свій лук і обережно почав розгрібати купку порошку, яка ще куріла димом. Він одсунув дощечку й, легенько піднявши трут, показав хлоп’ятам жарину, яка там тліла. Калеб затиснув її між гнилою кедровою тріскою та новим шматком труту, підняв усе це, помахав ним у повітрі, а потім "бережно подув. Кедрова тріска задиміла і раптом яскраво спалахнула. Дрова для багаття були заздалегідь назбирані, й за кілька хвилин посеред пової тіпі вже весело палахкотів огонь.
Всіх трьох охопила дитяча радість. Обличчя старого мисливця світилося щастям від здобутої перемоги. Коли б його спроба не вдалася, він, напевне, зненавидів би хлоп’ят. Але блискучий успіх наопашки розкрив його серце, і Калеб готовий був полюбити кожного, хто мав до цієї справи відношення, хоч хлоп’ята були тільки свідками його подвигу.
IX
ЛУКИ ТА СТРІЛИ
— Твоя зброя нікуди не годиться, — сказав Ян, коли вони одного разу стріляли в саду з лука, що його зробив Сем. — Вона схожа на мій перший лук, якого я змайстрував, коли був ще зовсім молодим.