За дванадцять миль від вершини Сан-Горгоніо, на вузькій дорозі, що петляла між скель, полісмен Стен Пауерс раптом лобачив, як ніч щезла і все навколо осяяв надзвичайно яскравий спалах. У ту мить між Пауерсом і вершиною Сан-Горгоніо височів скельний масив. Стен Пауерс очманіло витріщив свої вражені різким світлом очі і побачив навколо себе дивний — мовби на фотографічному негативі — відбиток дійсності. На той час, коли він трохи опам'ятався, машина заїхала в придорожній рів і перекинулась набік. Пауерс подумав, що десь поблизу вибухнув динамітний заряд, і схопився за пістолет. Але тут-таки до нього дійшло, що він не чув жодного звуку. І в цю мить до вузького проходу між скелями, де він стояв, добігла ударна хвиля, що спінила грунт під ним і навколо курним смерчем. Пауерс інстинктивно підніс догори руки, коли на нього посипався град каміння, завдаючи йому нестерпного болю. І ось тоді він почув якийсь мовби приглушений рев. Увесь закривавлений, полісмен Пауерс нарешті вибрався з-під каміння. Круг нього вихрилась курява, і він заплющив очі, а тоді згадав про свій кишеньковий ліхтарик. Увімкнувши його, він побіг на відкрите місце. В його вухах ще довго лунали громові перекати небесних литаврів.
Пауерс обійшов голу скелю і завмер у заціпенінні. Він перехрестився, не тямлячи, що робить. За дванадцять миль від нього, над зрізаною вершиною Сан-Горгоніо, горбилося якесь страховисько, яке раз у раз жбурляло в небо величезні грудки із самого пекла. Цей потворний джин поривався вгору із надр планети, він димів і корчився, вивергав язики темно-червоного полум'я, закручувався вогненним смерчем, страхітливо збільшувався в розмірах і глухо, грізно гуркотів...
Полісмен Пауерс раптом усвідомив, що стоїть навколішки і бачить саме пекло.
"Я був на вечорі відкриття нового нічного клубу в РедлендсІ, що розташований, як я згодом дізнався, миль за двадцять на південь від Сан-Горгоніо. — Репортер Дік Слейтер запалив [216] нову сигарету і знов опустив пальці на клавіші друкарської ма-" шинки. — Я пам'ятаю, як поглянув на годинник: була північ. Отоді це й скоїлося. Я сидів спиною до вікна, і враження було таке, ніби одночасно спалахнув мільйон ламп-зблисків. Було тільки світло — моторошне біле світло, таке різке, що в ньому годі було щось побачити. Так, ніби той сліпучий спалах убив усе живе на землі, і навіть час, здавалося, зупинився. У ту мить я, звичайно, не знав, що джерело світла було за двадцять миль, на вершині Сан-Горгоніо. Я тільки інстинктивно збагнув: сподіялося щось жахливе. Світло було просто нестерпне. Я розглянувся навколо й визирнув у вікно. Небо все ще було осяяне тим світлом, немов Господь Бог скасував ніч.
Я добре пам'ятаю, що все побачене мною у вікні було наче вдруковане у світляний фон: кафе "Пелікан", яскраво-червоний автомобіль, бензозаправна станція навпроти, навколишні гори, які в міру згасання світла ставали багряними. Я пам'ятаю, як вибіг на вулицю. І разом зі мною десятки людей. Хтось закричав, і всі ми повернулися до північного сходу.
Там, високо над горбами, які відділяли нас від Сан-Горгоніо, і навіть вище від тієї гори, вирувала страхітлива ясно-червона куля. Розжарений вихор почав здійматися в небо, багровіючи по краях, а потім і всередині. Ми витріщили очі, мов немовлята, що раптом побачили, як страшний сон стає явою. Пригадую, хтось закричав: "Господи, це ж атомна бомба!" Я не пам'ятаю хто. Можливо, навіть я сам".
"Ми були за тридцять п'ять або, може, сорок миль від гори. Знаєте, де Твенті-Найн-Палмз? Мабуть-таки, за сорок миль. Звичайно ж, ми все бачили від самого початку. Коли спалахнуло світло, ми були в кухні. Нам здалося, наче весь світ раптом став сліпучо-білим. Хтось пронизливо закричав, а коли я трохи отямився, світло вже почало жовтіти. Ніяких звуків, крім того крику, ми не чули. Ми вибігли надвір і подивились у бік Лос-Анджелеса. Пам'ятаю, я відразу подумав: "Це атомна бомба". Тобто атомний напад, розумієте? "На Лос-Анджелес", — подумав я. Коли глянув у бік міста, я відразу збагнув: таки справді сталося щось жахливе. Я закричав. Весь небосхил, від краю до краю, був усе ще забарвлений у жовтий колір, та ось він почав змінюватись. Світло спочатку замерехтіло, начебто край землі розпікся до білого жару. Згодом воно стало... як би вам сказати... сліпучо-зеленим і весь час мигтіло та спалахувало, поступово набираючи фіолетового кольору. Потім настала темрява. Але в тій темряві зблискувало щось розжарене. І це було жахливо.
Якась величезна куля. Блискуча червоно-чорна куля. Не [217] знаю, як можливо було вночі побачити щось чорне, але я справді бачив, хоч і досі цього не збагну. Раз у раз видно було білі і блакитні спалахи. Так іноді буває, знаєте, коли давшися на 6я&-екавку. Воно підіймалося все вище ft вище. Попи, хвилин зз тотіфи-п'ять після того, як ми вперше побачили світло, у нас виникло відчуття, наче небо розкололося навпіл. Ніколи доти я не чув такого гуркоту. Я член стрілецького товариства і до тріскотні звичний. Але той гуркіт." ніби рушничний залп, і то з тисячократним посиленням. Начебто хтось роздер небо якраз посереднні. І це сталося двічі. Двічі тріщало по швах небо, і ні на мвть не втихав якийсь приглушений шум.
Та ось той шум затих. Поруч иене стояла моя подруга, і вона ридала. "Це Хіросіма, — сказала вона. — Хіросіма прийшла до нас". За все своє життя ніколи не переживав я такого паліїного страху..."
Він цього чекав. Страшна втома згнітила йому серце й мозок. Бригадному генералові Артуру Шеріданові доводилося бачити це світло раніше. І свого часу він молився за те, щоб ніколи більше такого не бачити. Із Сан-Франціско, за сотні миль на північ від Сан-Горгонїо, Шерідан і Роберт Вінсевт побачили, як мерехтлавий спалах освітив небеса. Світло швидко потьмянішало, перетворившись на зеленаве випромінювання, яке запульсувало, навіюючи жах тремтливим миготінням.
Шерідан вихопив з рук Вінсента телефонну трубку.
— Крайдер?.. Хай вам чорт, відповідайте ж, Крайдері
— Я слухаю, генерале. Що сталося? У вас такий тов...
— Під три. чорти мій тоні — заревів Щерідан. — Слухайте мене уважно і підкрутіть хвоста на повні оберти. Вона не жартували! Атомна бомба оце щойно вибухнула на південь від вас і, певно, саме там, де вони й погрожувала. На горі Сан-Горгоніо. Атож. Вони підірвали цю пекельну штуку.