"Будь ласка, подзвони", йшлося в ньому. "Засмучена", і вказано номер. Ім'я — Ґейл Ендрюс.
Ґейл Ендрюс.
Це було не те ім'я, на яке вона очікувала. Це застало її зненацька. Воно було знайомим, але вона не могла зрозуміти звідки вона його знала. Може вона була секретарем Енді Мартіна? Чи помічником Хіларі Басса? Мартін і Басс були двома основними контактами на Ен-Бі-Сі, з якими вона зв'язалась, чи принаймні намагалась зв'язатись. І що значить "Замучена"?
"Засмучена?"
Вона була повністю збентежена. Може це Вуді Ален намагається зв'язатися з нею під вигаданим ім'ям? Телефонний номер мав код 212. Отже це був хтось із Нью-Йорку. І до того ж засмучений. Ну що ж, це трохи спрощує все, чи не так?
Вона знову підійшла до реєстратора.
— В мене є невелика проблема з повідомленням, яке ви мені вручили, — сказала вона. — Хтось, проте я не знаю хто, намагався мені додзвонитись і сказати, що не щасливий.
Реєстратор нахмурив брови і подивився на повідомлення.
— Ви знаєте цю особу? — запитав він.
— Ні, — відповіла Тріція.
— Хммм, — сказав реєстратор. — Здається вона, засмучена з якоїсь причини.
— Саме так, — сказала Тріція.
— Здається, тут є ім'я, — промовив реєстратор. — Ґейл Ендрюс. Знаєте когось з таким іменем?
— Ні, — відповіла Тріція.
— Може здогадуєтесь, чому вона засмучена?
— Ні, — сказала Тріція.
— Ви дзвонили за цим номером? Тут вказано телефонний номер.
— Ні, — сказала Тріція, — я тільки но отримала це повідомлення. Намагаюсь з'ясувати трохи більше перед тим, як дзвонити. Можливо, я можу поговорити з тим, хто відповів на дзвінок?
— Хммм, — відпові реєстратор уважно розглядаючи повідомлення. — Не думаю, що тут хтось дзвонив Ґейл Ендрюс.
— Так, я це розумію, — сказала Тріція. — Я просто —
— Я Ґейл Ендрюс.
Почувся голос з-за спини Тріції. Вона обернулась.
— Перепрошую.
— Я Ґейл Ендрюс. Ви брали інтерв'ю у мене сьогодні зранку.
— О! О, святі небеса, так звісно, — сказала Тріція, злегка хвилюючись.
— Я залишила повідомлення вам кілька годин тому. Від вас так і не прийшло відповіді, тому я і прийшла. Не хотілося з вами розминутись.
— О. Ні. Звісно, — відповіла Тріція, намагаючись повернутися в колію.
— Мені, про це нічого не відомо, — сказав реєстратор, для якого колія не була проблемою. — Можливо, мені спробувати подзвонити по номеру?
— Ні, дякую, все в порядку, — відповіла Тріція. — Тепер я з цим справлюсь.
— Я можу подзвонити в кімнату, номер якої вказано тут, — сказав реєстратор знову переглядаючи повідомлення.
— Дякую, але в цьому немає необхідності, — промовила Тріція. — Це номер моєї кімнати. Мені ж адресоване це повідомлення. Здається, ми все тепер з'ясували.
— Тоді, бажаю вам гарного дня, — сказав реєстратор.
Тріції не дуже хотілося гарного дня. Вона була зайнята.
Також вона не хотіла розмовляти з Ґейл Ендрюс. В неї була дуже чітка межа, якщо їй доводилось займатись християнами. Її колеги називали людей, що приходили до неї на інтерв'ю християнами. Вони часто хрестилися коли бачили, що хтось з невинним лицем йде зустрітися з Тріцією, особливо тоді, коли вона тепло посміхалася показуючи зуби.
Вона обернулась і холодно посміхнулась, розмірковуючи, що ж робити.
Ґейл Ендрюс була доволі добре доглянутою жінкою у свої тридцять з гаком. ЇЇ одяг входив в рамки хорошого і дорого смаку, але, звісно, був ближче до нижньої межі цих рамок. Вона була астрологом — відомим і, якщо вірити слухам, впливовим астрологом і нібито навіть вплинула на кілька рішень, які зробив президент Хадсон, включаючи все від смаку збитих вершків на кожен день тижня, до рішення щодо бомбардування Дамаску.
Тріція добряче розкрутила її на розповіді. Не в тому плані, чи насправді історії про президента були правдою, це вже і так було заяложеною темою. Цього разу місіс Ендрюс підкреслено заявила, що не давала порад президенту Хадсону ні в чому, окрім його особистих, духовних і дієтичних питань, які безсумнівно не включали бомбардування Дамаску ("НІЧОГО ОСОБИСТОГО, ДАМАСК!" свого часу горів заголовок в таблоїдах). Ні, це був маленький акуратний кут під яким Тріція вирішила підійти до проблеми астрології в цілому. Місіс Ендрюс не була повністю готова до цього. Тріція, натомість, була не повністю готова до реваншу у вестибюлі готелю. Що ж робити?
— Я можу почекати на вас у барі, якщо вам потрібно кілька хвилин, — промовила Ґейл Ендрюс. — Але мені хотілося б поговорити з вами, бо сьогодні ввечері я їду з міста.
Вона, здавалося, була радше чимось стурбована, ніж ображена чи розгнівана.
— Добре, — сказала Тріція. — Дайте мені десять хвилин.
Вона піднялась до себе в кімнату. Підходячи до дверей вона мала дуже маленьку надію, що хлопець, який записував повідомлення в приймальні не поклав таке ж повідомлення їй під двері. Це був би в же не перший раз, коли текст в записці отриманій у вестибюлі і в записці, яка лежить під дверима повністю не співпадає одне з одним.
Але там її не виявилось.
Натомість, на телефоні світилась кнопка, яка вказувала на неприйняте повідомлення.
Вона натиснула її і по чула в трубці голос оператора готелю.
— Для вас повідомлення від Ґері Ендресс, — сказав оператор.
— Так? — промовила Тріція. Незнайоме ім'я. — І про що в ньому йдеться?
— Засмиканий, — відповів оператор.
— Який? — перепитала Тріція.
— Засмиканий. Так тут написано. Той хлопець казав, що він засмиканий. Мабуть, він хотів, щоб ви це знали. Вам сказати номер?
Коли вона почала диктувати номер, Тріція раптом зрозуміла, що це була просто спотворена версія повідомлення, яке вона уже отримала.
— Добре, добре, — сказала вона. — Є ще якісь повідомлення для мене?
— Номер кімнати?
Тріція не могла зрозуміти чому оператор раптом вирішив запитати це аж так пізно.
— Ім'я?
— МакМіллан, Тріція МакМіллан.
Тріція терпляче промовила по буквам ім'я і прізвище.
— Не містер МакМанус?
— Ні.
— Тоді більше ніяких повідомлень.
Клік.
Тріція зітхнула і передзвонила. Їй знову довелося сказати свої ім'я і номер кімнати, але цього разу вона зробила це одразу. Оператор не подала і найменшої ознаки того, що вони розмовляли менш ніж десять секунд тому.
— Я збираюсь піти до бару, — пояснила Тріція. — До бару. Якщо для мене надійде телефонний дзвінок, то чи не могли б ви, будь ласка, направити його до бару?