А потім підхопила тенісну ракетку, закатала рукава і пошкандибала до своєї купи мертвих, схожих на кіз, тварин, всілася і почала відбивати мух із запалом і пристрастю.
В останньому селищі, яке відвідав Артур, не було нічого крім високих стовпів. Вони були на стільки довгими, що із землі й не скажеш, що там на верху, тому Артуру довелося видертися на три таких, поки він не знайшов одну, на якій було бодай щось, окрім платформи, вкритої пташиним послідом.
Не легка справа, скажу я вам. На ці стовпи можна піднятися лише по забитих в них коротким дерев'яних кілках, які повільно підіймаються вверх по спіралі. Будь-який інший турист, менш наполегливий, ніж Артур, зробив би кілька фото і спустився до найближчого бару, де можна також придбати цілу низку дуже солодких і липких шоколадних тістечок, які можна з'їсти прямо перед аскетами. Але тепер, в основному якраз через це, їх тут майже не зустрінеш. Насправді вони майже всі кудись пропали і відкрили дуже прибуткові терапевтичні центри десь на багатших планетах північно-західної брижі Галактики, де життя було набагато легшим (десь на сім мільйонів порядків), а шоколад просто неймовірним. Більшість аскетів, як виявилось, навіть не знали про існування шоколаду до того, як прийняли аскетизм. Більшість же клієнтів, які приходили у лікувальні центри знали про це дуже добре.
На верхівці третього стовпа Артур зупинився перевести подих. Він весь спітнів і задихався, бо кожен із стовпів був п'ятдесят чи шістдесят футів у висоту. Світ навколо нього запаморочливо крутився, але це не дуже хвилювало Артура. Він знав, що коли логічно подумати, то він не може померти, поки не потрапить до Ставромула Бета , а тому виробив безтурботне ставлення до екстремальної небезпеки, яка могла йому загрожувати. Але його все одно не покидало відчуття, що він от-от звалиться з п'ятнадцятифутової висоти. Проте справитись з ним йому допоміг сендвіч. Він саме збирався поринути у читання копії автобіографії оракула, коли раптом почув, як за спиною хтось легенько кашлянув.
Він так різко обернувся, що навіть впустив з рук сендвіч, який у повітрі перевернувся маслом до низу і здавався дуже маленьким, коли нарешті досяг землі.
Приблизно за тридцять футів позаду Артура був інший стовп, і, єдиний серед розкиданого лісу із трьох дюжин стовпів, був кимось зайнятий. На ньому сидів старий чоловік, в свою чергу зайнятий глибокими думками, які змушували його хмуритися.
— Вибачте, — гукнув Артур.
Чоловік не звертав уваги. Може він не почув його. Відчувався легенький вітерець. Це було неймовірно випадковістю, що Артур почув той тихенький кашель.
— Здрастуйте? — покликав Артур. — Привіт!
Нарешті чоловік кинув погляд на нього. Здавалося той був дуже здивований побачити тут когось. Артур не міг точно сказати чи він був здивований і радий його побачити, чи просто здивований.
— У вас відчинено? — крикнув Артур.
Чоловік нахмурився не розуміючи про, що йде мова. Артур не міг точно сказати чи він не може зрозуміти, чи просто не чує.
— Зараз я піднімусь, — крикнув Артур. — Нікуди не йдіть.
Він зліз з маленької платформи і спустився донизу по спіральних кілочках, діставшись землі вже захеканим.
Артур почав прокладати маршрут до стовпа, на якому сидів старий, але раптом зрозумів, що трохи дезорієнтувався поки спускався донизу, а тому не знав напевно, котрий із них саме той.
Він озирнувся навколо в пошуках прикмет на землі і таким чином вияснив де потрібний стовп.
Артур видерся на нього. Це був не той.
— Чорт, — промовив він.
— Вибачте! — крикнув Артур, чоловікові, який тепер сидів прямо перед ним, але на сорок футів далі.
— Трохи заблукав. Я за хвильку доберусь до вас.
До низу Артур спустився весь розпашілий і стурбований.
Коли він, задиханий і спітнілий, дістався до вершини стовпа, який, він знав це напевно, був саме тим, то зрозумів, що чоловік якимось чином просто знущається з нього.
— Чого ти хочеш? — роздратовано крикнув чоловік.
Тепер він сидів на вершині стовпа, в якому Артур впізнав той, на якому не так давно їв свій сендвіч.
— Як ви туди дісталися? — крикнув Артур роздратовано.
— Ти думаєш я тобі отак зразу і розкажу те, на вияснення чого я витратив сорок весен, літ і осеней на вершині стовпа?
— А як щодо зим?
— Яких зим?
— Ви сидите на стовпі взимку?
— Тільки через те, що я просидів на стовпі більшу частину свого життя, — промовив чоловік, — не значить, що я ідіот. Взимку я йду на південь. В мене є хатинка на узбережжі. Там я сиджу на пічній трубі.
— У вас є якісь поради для туристів?
— Так. Придбай собі пляжний будинок.
— Розумію.
Чоловік перевів погляд на сухий, гарячий, зарослий чагарником ландшафт. Звідси Артур побачив стару леді, маленьку цятку в далині, яка танцювала туди й назад відбиваючи мух.
— Бачиш її? — раптом озвався старий чоловік.
— Так, — відповів Артур. — Я навіть з нею консультувався.
— А вона до біса багато знає. Я отримав пляжний будиночок саме через те, що вона відмовилась від нього. Що вона тобі порадила?
— Робити прямо протилежне до того, що робила вона.
— Іншими словами, придбати будинок на узбережжі.
— Припускаю, що так, — невпевнено сказав Артур. — Ну, можливо я придбаю собі колись.
— Хммм.
Горизонт розпливався від хвиль тепла, які надходили від розпеченої землі.
— Дасте, ще якусь пораду? — запитав Артур. — Ще щось крім порад щодо нерухомості?
— Пляжний будинок це не просто нерухомість. Це стан душі. Він повернувся і поглянув на Артура.
Дивно, але тепер лице чоловіка знаходилося лише за кілька футів. З одного боку здавалося, що він мав зовсім нормальну форму, але його тіло сиділо зі схрещеними ногами за сорок футів, в той час, як лице знаходилося за два фути від Артура. Не рухаючи головою, і, здається не роблячи нічого дивно, він встав і переступив з одного стовпа на верхівку іншого. Чи це було від спеки, подумав Артур, чи простір мав зовсім іншу форму для нього.
— Пляжному будинку, — сказав чоловік, — не обов'язково навіть стояти на пляжі. Хоча там мабуть найкраще. Всі ми любимо перебувати, — почав він, — у граничних умовах.
— Справді? — здивувався Артур.
— Там де пісок зустрічається з водою. Де земля зустрічається з повітрям. Де тіло зустрічається з розумом. Де простір зустрічається з часом. Ми любимо стояти на одному боці і дивитися на інший.