— Ем, та власне, я прийшов до вас за порадою, — крикнув він, відчуваючи себе цілковитим дурнем.
Вона повернула голову, мружачись оглянула його, повернулася назад, замахнулася на муху і — промазала.
— Стосовно чого? — запитала вона.
— Перепрошую? — повторив він.
— Я питаю, стосовно чого? — майже верещала вона.
— Ну, — почав Артур. — Щось типу загальної поради. У брошурі сказано...
— Ха! Брошура! — фиркнула стара жінка.
Вона продовжувала махати своєю ракеткою, але тепер не дуже цілилась.
Артур витяг з кишені пом'яту брошуру. Він не був впевнений навіщо. Сам він її вже давно прочитав, а вона, як йому здавалося, зовсім не збиралася цього робити. Зрештою, він все одно її розгорнув, щоб мати, на що задумливо подивитись кілька секунд. Брошура на всі лади розхвалювала прадавнє мистецтво пророків і відунів планети Хаваліус, а також безсоромно прибріхувала про доступні красиві і комфортабельні готелі, які очікую гостей міста Хаваліон. Артур все ще мав при собі Путівник по Галактиці для космотуристів, але останнім часом з'ясувалося, що статті в ньому стали якимись незрозумілими і неповноцінними, з великою кількістю "Х", "Ї" та "{". Мабуть, щось десь пішло не так. Чи це були проблеми тільки з його копією Путівника, чи хтось спеціально це робив, чи, може, це лише якісь галюцинації в обчислювальному центрі видавництва, напевно він не знав. Хай там як, але тепер він почав йому довіряти навіть менше, ніж зазвичай, а це означало, що загалом він не довіряє йому ні на крихту. Та й взагалі останнім часом той використовувався лише в якості підставки, коли він сидів на камінні споглядаючи щось, а сендвіч не було куди покласти.
Жінка знову обернулася, підвелася і попрямувала до нього. Артур в цей час намагався непомітно визначити напрям вітру і трохи посунутися, поки вона підходила.
— Пораду? — перепитала вона. — Пораду, кажеш?
— Е... так, — погодився Артур. — Так, це те...
Він знову заглянув у брошуру, щоб впевнитись чи він бувало не помилився і прилетів на іншу планету, чи щось типу того. В брошурі йшлося: "Місцеві мешканці з радістю поділяться з вами знаннями і мудрістю древніх. Пірніть разом з ними у запаморочливі таємниці минулого і майбутнього!" В ній також було кілька купонів, але Артур соромився їх вирізати і пропонувати комусь.
— Пораду, так? — знову запитала стара жінка. — Щось типу загальної поради, кажеш. Стосовно чого? Що робити зі своїм життя? Це ти хочеш дізнатися?
— Так, — відповів Артур. — Саме це. Інколи доволі проблемна штука, якщо чесно.
Він відчайдушно намагався маленькими кроками посунутися так, щоб стати від неї проти вітру.
Раптом жінка різко повернулася назад і пошкандибала до печери.
— Тоді, тобі доведеться спочатку допомогти мені із ксероксом, — кинула вона.
— Що? — здивувався Артур.
— Із ксероксом, — терпляче повторила вона. — Допоможеш мені витягти його. Він на сонячних батареях. Але мені доводиться тримати його в печері, щоб пташки не позасирали.
— Розумію, — кинув Артур.
— На твоєму місці, я б зробила кілька глибоких вдихів, — пробурчала жінка, просуваючись в темряву печери.
Артур дослухався її поради. Фактично, ледь не дійшло до гіпервентиляції. Коли він відчув, що готовий, то затримав повітря і зайшов до печери.
Ксерокс виявився громіздкою старою штукенцією на візку. Він стояв у напівтемряві, у глибині печери. Коліщатка вперто крутилися у різні сторони, а на землі було безліч дрібних камінців та вибоїн.
— Давай, сходи назовні і віддихайся, — порадила стара жінка. Артур, тим часом, був весь червоний, намагаючись допомогти їй зрушити цю штуку.
Він полегшено кивнув. Якщо її така поведінка не турбує, то тепер він був певний, що і його також. Він вийшов назовні, зробив кілька глибоких вдихів і повернувся назад до штовхання і тягання. Довелося зробити кілька ходок доки нарешті машина не опинилася надворі.
Вперше за тривалий час на неї потрапило сонячне проміння. Стара леді зникла у печері, а потім повернулася зі строкатими металевими панелями, які потім під'єднала до машини, щоб та змогла збирати сонячну енергію. Вона зиркнула з-під лоба на небо. Сонце було доволі яскравим, але навколо висів якийсь туман.
— Це займе трохи часу, — повідомила вона.
Артур сказав, що залюбки почекає.
Стара жінка знизала плечима і почовгала до багаття. Над ним вмістиме казанка булькотіло і виривалось назовні. Вона потикала його палицею.
— Не бажаєте, перекусити? — запитала вона Артура.
— Я вже обідав, дякую, — відповів Артур. — Ні, справді. Я вже їв.
— Не сумніваюсь, — погодилась стара леді, помішуючи вмістиме палицею.
Через кілька хвилин вона виловила звідти шматочок чогось незрозумілого, трохи подмухала на нього, і поклала до рота.
Деякий час вона задумливо жувала.
Потім вона повільно прошкутильгала повз купу мертвих схожих на кіз тварин, виплюнула туди недожований шматок, і повернулася назад до казанка. Вона спробувала зняти його зі штуки схожої на триногу.
— Може вам допомогти? — запитав Артур.
Він поспішив до неї.
Разом вони відчепили казанок від триноги і незграбно понесли вниз по схилу, який вів від її печери до смуги низькорослих і вузлуватих дерев, які росли на межі між кручею і невеликим яром, з якого відкривався зовсім новий букет різких ароматів.
— Готовий? — запитала стара леді.
— Так... — відповів Артур, хоча й не впевнений до чого саме.
— Один, — почала жінка.
— Два,— продовжила вона.
— Три, — додала вона.
Артур якраз вчасно зрозумів, що вона збиралася зробити. Разом вони вилили вмістиме казанка до яру.
Після декількох годин нетовариської тиші, стара леді нарешті вирішила, що сонячні панелі назбирали потрібний заряд, щоб запустити ксерокс і вона зникла в печері в пошуках потрібних речей. З'явилася вона з двома стосами паперу, які згодувала ксероксу.
Копії були вручені Артуру.
— Це, е..., це ваша порада, так? — запитав Артур, невпевнено проглядаючи аркуші.
— Ні, — відповіла стара леді. — Це історія мого життя. Розумієш, якість будь-якої поради повинна визначатися відносно якості життя, того хто її вам дає. Якщо ти переглянеш цей документ, то побачиш, що я підкреслила всі важливі рішення, які коли-небудь зробила, аби вони виділялись. Вони всі пронумеровані і мають перехресні посилання. Бачиш? Все, що я можу порадити, то це намагатися приймати рішення повністю протилежні до тих, що приймала я, і тоді ти, можливо, не закінчиш своє життя... — вона зупинилася на хвильку, щоб набрати повні легені повітря, для гарного вигуку — ... у старій смердючій печері як ця!