* * *
...Двигун Фромена: вертикальна структура на ромбовидній основі, схожа на анатомічний експонат з воску, що демонструє свої штучні ребра, містила ряд котушок, чи чого там ще, батарей, перемикачів, чи як у біса їх називають у підручниках, вони запускаються пасом трансмісії, що черпає снагу від зубчастого колеса... Для чого цей двигун міг бути потрібний? Відповідь: звичайно, щоб вимірювати телуричні течії.
Акумулятори. Що ж вони акумулюють? Можна було уявити собі Тридцять Шість Невидимих як гурт упертих секретарів (охоронців таємниці), які вночі вдаряють у свої цимбали, щоб добути з них якийсь звук, якусь іскру, якийсь поклик у напруженому діалозі між одним берегом та другим, між безоднею та поверхнею, від Мачу Пікчу до Авалону — дзень, дзень, дзень, алло, алло, алло, Памерсіель, Памерсіель, я вловив дрижання, течія Му 36, та сама, якій, як блідому подихові Бога, поклонялися брахмани, тепер умикаю клапан, макро-мікрокосмічний контур у дії, тремтить під земною корою коріння мандрагори, чутно пісню Вселенської Симпатії, переходжу на прийом.
їй-богу, війська спливали кров'ю на рівнинах Європи, папи проголошували анафеми, у мисливській хатині Палатинських Садів зустрічалися гемофілічні імператори-кровозмісники — і все це, щоб забезпечити прикриття, пишний фасад для праці тих, хто у Соломоновім Домі прислухався до блідих покликів Пупа Світу.
Вони приходили, щоб запустити ці псевдотермічні, гексатетраграматичні електрокапілятори — адже так сказав би Ґарамонд, правда? — і вряди-годи хтось винаходив, скажімо, якусь вакцину чи електричну лампочку, даючи підставу дивовижним пригодам металів, але їхнє завдання було зовсім іншим. І ось усі вони зібралися тут опівночі, щоб запустити статичну машину Дюкрете, прозоре коло, схоже на портупею, а позаду — дві тремтливі кульки, підтримувані, наче аркою, двома паличками, — коли вони торкаються одна одної, від них бризкають іскри. Франкенштейн сподівався, що так він дасть життя своєму Големові, але він помилявся, слід було очікувати іншого сигналу: здогадуйся, трудись, копай, копай, старий кроте...
...Швейна машинка (невже це вона? Подібні рекламувалися на гравюрах разом із пігулкою, що сприяє розвиткові грудей, та великим орлом, що літає в горах, тримаючи в кігтях тонізуючий настій, Robur le Conquérant, R. C, але якщо її запустити, починає крутитися колесо, колесо крутить кільце, а кільце... що ж робить кільце? Хто прислухається до нього? Табличка говорить: "Струм, індукований із земного поля". Яке нахабство, це можуть прочитати навіть діти під час своїх пообідніх відвідин, але дарма, людство все одно вважало, що йде в іншому напрямку, можна було братися до чого завгодно, навіть до найвищого експерименту, прикриваючись механікою. Володарі Світу дурили нас століттями. Нас огортала, сповивала, спокушала Змова, а ми писали панегірики локомотивові.
Я все йшов і йшов, уявляючи себе крихітним, мікроскопічним, зачудованим мандрівником на вулицях механічного міста, настовбурченого металевими хмарочосами. Циліндри, акумулятори, лейденські банки одна на одній, невелика карусель заввишки двадцять сантиметрів, tourniquet électrique a attraction et repulsion . Талісман для стимуляції симпатичних струменів. Collonnade étincelante formée de neuf tubes, électroaimant , гільйотина, в центрі — неначе це друкарський прес — на стійлових ланцюгах висять гаки. Прес, під яким можна розчавити чиюсь руку чи голову. Скляний дзвін із пневматичною двоциліндровою помпою, щось на кшталт лембика, внизу розміщений келих, а праворуч — мідна куля. Сен-Жермен варив у ньому свої барвники для ландграфа Гессе.
Підставка під люльки з двома рядами — по десяткові в кожному — невеликих клепсидр, із сильно видовженими, наче жінка Модільяні, перетинками, з якимось незрозумілим матеріалом всередині, у кожній верхня частина розширювалася на іншій висоті, наче крихітна повітряна куля, яка тут-таки й злетіла б, якби її не затримувала на землі кулька-тягарець. Аларат для виробництва Ребіса на очах у всіх.
Відділ скловиробництва. Я повернувся по своїх слідах назад. Зелені пляшечки: господар-садист пригощав мене концентрованими отрутами. Залізні машини для виготовлення пляшок, що відкриваються і закриваються двома важелями: а якби хтось замість пляшки встромив туди зап'ясток? Чик — це саме, мабуть, робили за допомогою кліщів, величезних ножиць, гакуватих скальпелів, стромляючи їх у сфінктер, у вуха, в утробу, щоб витягти з неї ще свіжий плід, а потім розтовкти його у ступі з медом та перцем для втамування спраги Астарти... Зала, яку я зараз перетинав, мала просторі вітрини, я бачив кнопки, які пускали в рух спіралевидні вістря, невблаганно скеровані в око жертви, Колодязь та Маятник, усе це було схоже на карикатуру, на безглузді машини Гольдберга, на прес для тортур, до якого Дерев'яна Нога прив'язував Мікі Мауса, engrenage extérieur a trois pignons , тріумф механіки доби Відродження, Бранка, Рамеллі, Дзонка. Мені були знайомі ці механізми, я включив їх у дивовижні пригоди металів, але тут вони опинилися пізніше, в минулому столітті, готуючись після завоювання світу прийняти непокірних. Тамплієри навчилися від асасинів, як примусити мовчати Ноффо Деї, коли його спіймають, свастика фон Себоттендорфа викрутить у напрямку сонця спазматичні члени ворогів Володарів Світу. Вони готові, чекають лише знаку, все відбувається на очах загалу, План є справою публічною, але відгадати його не зможе ніхто, і скрипучі пащі співатимуть звитяжний гімн, настане велика оргія ротів, що складаються з самих зубів, ці роти зчепляться один з одним в єдиному спазмі — тік-так, неначе всі зуби водночас випали на землю.
І врешті переді мною постав émetteur a étincelles soufflées , спроектований для Ейфелевої вежі, він мав передавати сигнали точного часу з Франції до Тунісу та Росії (від тамплієрів Провена до павликіан та асасинів у Фесі — щоправда, Фес зовсім не в Тунісі, зрештою асасини жили у Персії, ну то й що, не можна ж прискіпуватись до дрібниць, живучи у Тонкому Часі), я вже десь бачив щось схоже на цю велетенську машину, вищу за мене, її стіни були всіяні отворами, вентиляційними каналами, — невже мене хочуть переконати, що це радіопередавач? Де там, ця споруда мені знайома, я проходив повз неї ще пополудні. Це — Бобур !