Книжка Жолі була ліберальним памфлетом проти Наполеона III, де Макіавеллі, уособлюючи цинізм диктатора, дискутував з Монтеск'є. За цей революційний виступ Жолі був заарештований, відсидів п'ятнадцять місяців у в'язниці і 1878 року наклав на себе руки. Програма євреїв у "Протоколах" була майже дослівно взята з того, що Жолі приписував Макіавеллі (мета виправдовує засоби), а через Макіавеллі — Наполеонові. Одначе "Таймс" не помітила (зате помітили ми), що Жолі безсоромно списав із тексту Сю, створеного принаймні на сім років раніше.
У зв'язку з цим фактом, що зводив "Протоколи" до дешевого плагіату, надзвичайно виразний здогад, який може осяяти лише втаємниченого або мисливця на втаємничених, дала нам одна письменниця-антисемітка, палка прихильниця Змови та Невідомих Зверхників, якась Неста Вебстер. Жолі був утаємниченим, він був знайомий із планом Невідомих Зверхників і хоча, ненавидячи Наполеона III, приписав план йому, це зовсім не означало, що незалежно від Наполеона план не існував. Оскільки план, описаний у "Протоколах", в самий раз пасує до того, чим звичайно займаються євреї, то значить це і є план євреїв. Нам залишилось лише підправити добродійку Вебстер в річищі її ж таки логіки: оскільки той план до найменших подробиць відповідав тому, що могли б замислити тамплієри, то це — План тамплієрів.
* * *
Зрештою, наша логіка була логікою фактів. Нам дуже сподобалась історія з Празьким цвинтарем. Ця історія стосувалася такого собі Германа Гедше, прусського дрібного поштового службовця. Він ще раніше опублікував був фіктивні документи з метою дискредитувати демократа Вальдека, звинувачуючи його в тому, що той хоче вколошкати короля Пруссії. Його було викрито, тоді він став редактором органу великих землевласників-консерваторів "Die Preussische Kreuzzeitung". Відтак під іменем сера Джона Редкліффа заходився мережити сенсаційні романи, серед яких був і "Біаріц", виданий 1868 року. Тут він описав окультну сцену, яка відбулася на Празькому цвинтарі, дуже подібну до сцени зібрання Просвітлених, яке Дюма описав на початку "Жозефа Бальзамо", де Каліостро, голова Невідомих Зверхників, серед яких був і Сведенборґ, замишляє інтригу з намистом королеви. На Празькому цвинтарі зібралися представники дванадцяти колін Ізраїлю, які виклали свої плани завоювання світу.
1876 року сцену з "Біаріцу" навів один російський памфлет, але так, ніби вона відбулася насправді. Це саме зробив 1881 року Ле Контемпорен у Франції, зазначаючи, що інформація походить з вірогідного джерела, від англійського дипломата сера Джона Рідкліффа. 1896 року якийсь Бурнан опублікував книжку під назвою "Євреї, наші сучасники" і навів сцену з Празького цвинтаря, твердячи, що підривну промову виголосив великий рабин Джон Рідкліф. Пізніша версія твердитиме натомість, що справжнього Рідкліфа чи Редкліфа привів на цей лиховісний цвинтар Фердинанд Лассаль, єврей і соціаліст.
Всі ці плани так чи інакше збігаються з планами, описаними за кілька років перед тим, у 1880 році, в "Revue des études Juives" (антисемітського спрямування), де були опубліковані два листи, приписувані євреям XV століття. Євреї з Арля, у зв'язку з переслідуваннями, просили допомоги у євреїв Константинополя, і ті відповідали їм: "Возлюблені браття у Мойсеї, якщо французький король зобов'язує вас стати християнами, станьте ними, адже ви не можете повестися інакше, але збережіть закон Мойсея у ваших серцях. Якщо вас позбавлять ваших статків, зробіть так, щоб ваші діти стали купцями, які поступово позбавлять християн їхніх статків. Якщо під загрозою ваше життя, зробіть своїх дітей лікарями та аптекарями, аби вони забирали життя у християн. Якщо вони знищать ваші синагоги, нехай ваші сини стануть каноніками та священиками, нищачи їхні церкви. Якщо вони будуть завдавати вам інших лих, зробіть своїх синів адвокатами та нотарями, і нехай вони втручаються у справи всіх станів так, щоб, накладаючи на християн ваше ярмо, ви запанували над світом і могли помститися їм".
То був той-таки план єзуїтів, який насправді був Планом тамплієрів. Деякі варіації, мінімальні перестановки — "Протоколи" утворювалися самі собою. Абстрактний задум Змови мігрував від одної змови до іншої.
* * *
І коли ми сушили собі голову, шукаючи відсутню ланку, яка пов'язала б усю цю чудову історію з Нілусом, ми натрапили на Рачковського, шефа страхітливої Охранки, таємної царської поліції.
96
Прикриття потрібне завжди. Прихованість становить значну частину нашої сили. Тому ми повинні завжди таїтися під іменем іншого товариства.
Die neuesten Arbeiten des Spartacus und Philo
in dem Illuminaten-Orden, 1794, p. 15
Якраз тими днями, читаючи деякі сторінки наших дияволістів, ми виявили, що граф Сен-Жермен серед своїх різних подоб прибирав також подобу Ракочі, принаймні так його називав посол Фрідріха II у Дрездені. А ландграф Гессе, у якого Сен-Жермен нібито помер, казав, що він походив із Трансільванії і називався Рагозкі. До цього можна було додати, що Коменський присвятив свою "Пансофію" (твір безперечно розенкройцерського духу) якомусь ландграфові (скільки ландграфів у нашій історії) на ймення Раговський. Останній елемент для цієї мозаїки я знайшов, нишпорячи на книжковому прилавку на майдані Кастелло, в одному анонімному німецькому опусі про масонство, де на вкладеній картці невідомою рукою було дописано, що цей текст належить якомусь Кардові Авг. Рагоцкі. Зважаючи на те, що ім'ям Ракоскі послуговувався той таємничий тип, який нібито вбив полковника Арденті, ми знову мали змогу втулити у малюнок Плану нашого графа Сен-Жермена.
— Чи не забагато влади ми даємо цьому авантурникові? — стурбовано запитав Діоталлеві.
— Аж ніяк, — відповів Бельбо, — він нам потрібен. Як соєвий соус у китайських стравах. Якщо його нема, страва перестає бути китайською. Поглянь на Альє, він на цьому знається: він же не взяв собі за взірець Каліостро чи Віллермоза. Сен-Жермен є квінтесенцією Homo Hermeticus.
* * *
П'єр Іванович Рачковський. Життєрадісний, вкрадливий, по-котячому розумний і хитрий, геніальний фальсифікатор. Дрібний російський службовець, який відтак налагоджує зв'язки з революційними групами. 1879 року його заарештувала таємна поліція, звинувачуючи в тому, що він дав притулок своїм друзям-терористам, які зробили замах на генерала Дрентеля. Він переходить на бік поліції і вступає (овва!) до чорної сотні. 1890 року він виявив у Парижі організацію, що виробляла бомби для замахів у Росії, і на батьківщині йому вдалося заарештувати шістдесят трьох терористів. Через десять років виявиться, що бомби виготовляли його люди.