— Авжеж, — мовив Бельбо, — але беконівці, прямуючи до мети, теж зазнають пригод, вам не здається? Декотрі з них збочили у напрямку наукової мрії й зайшли у безвихідь. Я маю на увазі кінець беконівської династії, адже всі ці Ейнштейни, Фермі, шукаючи таємницю в серці мікрокосму, роблять хибні відкриття. Замість телуричної енергії, чистої, природної, мудрої, вони відкривають атомну енергію, технологічну, нечисту, забруднену...
— Часопростір, помилка Заходу, — сказав Діоталлеві.
— Це втрата Осереддя. Вакцина та пеніцилін як карикатура на еліксир довгого життя, — втрутився я.
— А ще один тамплієр, Фройд, — додав Бельбо, — замість копати лабіринти у фізичному підземеллі, він копав їх у підземеллі психічному, ніби про все це не сказали вже щонайліпше алхіміки.
— Але саме ти, — заперечив Діоталлеві, — прагнеш видавати книги доктора Вагнера. Про мене, психоаналіз годиться лише для невротиків.
— Авжеж, а прутень — лише фалічний символ, — завершив розмову я. — Нумо, панове, не збочуймо зі шляху. І не втрачаймо часу. Ми ще не знаємо, куди подіти павликіан та єрусалимців.
* * *
Але перш ніж ми змогли відповісти на це нове запитання, ми зустрілися з іншою групою, яка не належала до Тридцяти Шести Невидимих, але вклинилася в гру досить швидко і частково поламала плани, діючи як чинник замішання. То були єзуїти.
88
Барон фон Гунд, шевальє Рамзей... і багато з тих, хто заснував ступені в цих обрядах, діяли за інструкціями Генерала Єзуїтів... Тамплієрство — це Єзуїтство.
Лист Шарля Сотерана до мадам Блаватської, 32 А & P.R 94
Memphis, K.R. d, K. Kadosh, M.M. 104, Eng. etc.;
Утаємничений Англійського Братства Рози і Хреста
та інших таємних товариств, 11.1.1877;
з Isis Unveiled, 1877, II, p. 390
Ми натрапляли на них надто часто, ще з часів перших маніфестів Рози і Хреста. Ще 1620 року в Німеччині з'являється Rosa Jesuitica, де нагадується, що символізм троянди був католицьким і марійським ще до того, як став розенкройцерським, і натякається, що ці два ордени мають бути солідарними, а Роза і Хрест — то лише одне з формулювань єзуїтської містики для вжитку німецької людності часів Реформації.
Я пам'ятав Салонові слова про ворожість, з якою отець Кірхер ганьбив розенкройцерів, ганьбив саме тоді, коли говорив про надра земної кулі.
— Отець Кірхер, — мовив я, — центральний персонаж у цій історії. Чому ця людина, яка стільки разів виявляла свій хист до спостереження і смак до експериментування, потім заперечила свої нечисленні слушні думки, розкидані на тисячах сторінок, переповнених неймовірними гіпотезами? Він листувався з найкращими англійськими вченими, і зрештою в кожній зі своїх книг він користається з типових розенкройцерських тем, ніби щоб заперечити їх, а насправді щоб засвоїти і запропонувати свою, контрреформаторську версію. У першому виданні "Fama" цей добродій Газельмайєр, засуджений єзуїтами на каторгу за свої реформаторські ідеї, з усієї сили доводить, що справжніми і достойними єзуїтами є вони, розенкройцери. Чудово, а Кірхер пише свої тридцять з лишком томів, аби натякнути, що справжніми і достойними розенкройцерами є вони, єзуїти. Єзуїти намагаються накласти лапу на План. І він, отець Кірхер, береться вивчати маятники і таки вивчає їх, хоча на свій лад, вигадуючи байку про планетарний годинник, який нібито потрібен, щоб знати точну годину в усіх осідках Товариства Ісуса, розкиданих по світі.
— А звідки єзуїти знали про існування Плану, якщо тамплієри дали себе повбивати, аби тільки не признатися? — питав Діоталлеві. Відповідь, що єзуїти завжди знають більше за самого диявола, нас не задовольняла. Ми прагнули глибшого пояснення.
* * *
Дуже швидко ми це з'ясували. Знову Гійом Постель. Гортаючи історію єзуїтів Кретіно-Жолі (скільки ми нареготалися з цього злощасного імені), ми виявили, що 1544 року Постель у полоні своїх містичних поривів, своєї спраги духовного відродження, відвідав у Римі Ігнатія Лойолу. Ігнатій прийняв його з ентузіазмом, але Постель не зумів відмовитися від маніакальних ідей, від своїх кабалізмів, від свого екуменізму, а єзуїтам ці речі були явно не до смаку, а найменше їм подобалася його найманіакальніша ідея, від якої Постель не хотів відступитися ні на крок, — що Царем Світу повинен бути король Франції. Ігнатій був святим, але він був ще й іспанець.
Отак у певний момент між ними дійшло до розриву, і Постель покинув єзуїтів — або ж єзуїти випхнули його за двері. Але якщо Постель був єзуїтом, нехай навіть недовго, він мусив звіритися про свою місію святому Ігнатієві — якому він дав обітницю послуху perinde ас cadaver . "Любий Ігнатію, — сказав він, мабуть, йому, — знай, що, приймаючи мене, ти приймаєш також секрет Плану тамплієрів, чиїм представником від Франції є моя скромна особа, ба більше, всі ми очікуємо третьої столітньої зустрічі 1584 року, чому б нам не очікувати її ad majorem Dei gloriam" .
Таким чином єзуїти через Постеля, завдяки хвилині його слабкості, дізналися про секрет тамплієрів. Секрет такого штибу належить використати. Святий Ігнатій переходить у вічне блаженство, але його наступники насторожі і не спускають Постеля з ока. Вони хочуть знати, з ким він зустрінеться того віщого 1584 року. Але, на жаль, Постель помирає раніше, і нічого не дає навіть те, що — як запевняло одне з наших джерел — біля його смертельної постелі був присутній якийсь невідомий єзуїт. Єзуїти не взнали, хто його наступник.
— Даруйте, Казобоне, — сказав Бельбо, — тут щось не грає. Якщо справи стояли саме так, єзуїти не могли знати, що зустріч 1584 року не відбулася.
— Однак не треба забувати, — зауважив Діоталлеві, — що, коли невірні не брешуть, ці єзуїти були залізні хлопці і не давали так легко обкрутити себе навколо пальця.
— Хм, щодо цього, — ввернув Бельбо, — то один єзуїт може з'їсти двох тамплієрів на сніданок і ще двох на вечерю. їх також розпускали, і не раз, і до цього докладали зусиль уряди всієї Європи, однак вони й досі з нами.
Треба було залізти в шкуру єзуїта. Що зробив би єзуїт, якби Постель вислизнув у нього з рук? У мене одразу з'явилась ідея, але така диявольська, що навіть наші дияволісти, подумав я, її не перетравлять: розенкройцери — вигадка єзуїтів!