— Казобоне, — сказав Бельбо, — чи ви справді гадаєте, що законодавці з Провена були бовдурами? Якщо вони хотіли, щоб ця інформація залишалася неприступною протягом шестисот років, вони напевно вжили всіх заходів остороги. Кожен магістр осередку знав, де знайти магістра наступного осередку, але не знав, де знайти інших, і ніхто з них не знав, де шукати магістрів попередніх осередків. Досить було, щоб німці загубили болгар, аби болгари ніколи не дізналися, де шукати єрусалимців, і водночас єрусалимці не знатимуть, де шукати всіх інших. А щодо відтворення послання з неповних фрагментів, то все залежить від того, як були поділені ці фрагменти. Звичайно ж, не в логічній послідовності. Досить, аби бракувало одного-однісінького елемента, і послання буде незрозумілим, а той, у кого є фрагмент, якого бракує, не знатиме, що з ним робити.
— Подумайте тільки, — сказав Діоталлеві, — якщо зустріч не відбулася, то сьогодні Європа є ареною таємного балету між групами, що шукають одна одну і не можуть знайти, і це тоді, коли кожен знає, що йому бракує лише дещиці, аби стати господарем світу. Як звати того набивача опудал, про якого ви нам розповідали, Казобоне? Можливо, змова справді є, а історія — це лише плід цієї битви за відтворення втраченого послання. Ми їх не бачимо, а вони, невидимі, діють навколо нас.
Така сама думка спала на гадку також Бельбо й мені, і ми заговорили навперебій. Та щоб знайти належні пов'язання, потрібно було небагато. Ми навіть виявили, що принаймні два вирази у посланні з Провена — згадка про тридцять шість невидимих, поділених на шість груп, і період у сто двадцять років — з'являються також у ході дискусії про розенкройцерів.
— Зрештою, вони були німці, — сказав я. — Треба перечитати розенкройцерські маніфести.
— Таж ви казали, що вони фальшиві, — зауважив Бельбо.
— То й що? Ми теж створюємо фальшиву історію.
— Справді, — мовив він. — Я й забув.
69
Elles deviennent le Diable; débiles, timorées, vaillantes a des heures exceptionnelles, sanglantes sans cesse, lacrymantes, caressantes, avec des bras qui ignorent les lois... Fi! Fi! Elles ne valent rien, elles sont faites d'un cité, d'un os courbe, d'une dissimulation rentrée... Elles baisent le serpent...
Jules Bois. Le satanisme et la magie,
Paris, Chailley, 1895, p. 12
Він таки забув, тепер я це знаю. І, безперечно, саме в той час був написаний цей файл, короткий і приголомшливий.
FILENAME: Еннойя
Ти цілком несподівано прийшла до мене додому. Ти принесла травичку. Я не хотів, адже не можу дозволити, щоб якась рослинна субстанція втручалась у роботу мого мозку (але я брешу, адже я палю тютюн і п'ю дистиляти з зерна). Зрештою тих кілька разів на початку шістдесятих, коли хтось примушував мене брати участь у груповому курінні самокрутки, загорнутої у поганий липкий, заслинений папір — остання затяжка робилася за допомогою шпильки — мене душив сміх.
Але вчора її запропонувала ти, і я подумав, що таким чином ти, мабуть, пропонуєш себе, і з вірою закурив. Ми танцювали, пригорнувшись одне до одного, як уже ніхто не танцює роками, до того ж — який сором — під "Четверту" Малера. Мені здавалося, що в моїх крижах бубнявіє якась стародавня істота з ніжним і зморщеним обличчям старої кози, змія, що виповзає з глибини моєї плоті, і я поклонявся тобі як прадавній і вселенській тітці. Я, мабуть, рухався й далі, притиснувшись до твого тіла, але відчував, як ти підносишся у леті, перетворюєшся на золото, відчиняєш замкнені двері, примушуєш рухатися предмети в повітрі. Я проникав у твоє темне черево, Megale Apophasis. Полонянка ангелів.
Чи не тебе я шукав? Може, я тут, щоб чекати на тебе завжди. Я втрачав тебе щоразу, бо не впізнавав тебе? Я втрачав тебе щоразу, бо впізнавав, але не насмілювався? Я втрачав тебе щоразу, бо, впізнавши, знав, що втрачу тебе?
Але куди ти поділася вчорашнього вечора? Сьогодні вранці я прокинувся з болем голови.
70
Однак ми добре пам'ятаємо таємничі натяки на період у 120років, з якими брат А..., наступник брата D і останній у другій лінії наступництва, — який жив серед багатьох із нас, — звернувся до нас, третьої лінії наступництва...
Fama Fratemitatis, in Allgemeine
und general Reformation, Cassel, Wessel, 1614
Я поквапився повністю перечитати обидва маніфести Рози і Хреста, "Fama" та "Confessio". І кинув оком також на "Хімічні зашлюбини Хрістіана Розенкройца" Йоганна Валентина Андреа, адже Андреа вважався автором маніфестів.
Ці два маніфести з'явилися в Німеччині між 1614-м та 1615 роками. Років з тридцять після зустрічі 1584 року французів та англійців, але майже за століття перед тим, як французи мали зійтися з німцями.
Я читав маніфести не на те, щоб повірити тому, що вони проголошували, а щоб побачити у них щось зовсім інше. А щоб вони могли означати щось зовсім інше, мені доводилось опускати цілі абзаци і розглядати деякі фрази, як значливіші за інші. Але саме цьому навчали нас дияволісти та їхні вчителі. Потрапивши у делікатний вимір одкровень, не можна підкорятись дріб'язковим, неповоротким ланцюгам логіки та їхній монотонній послідовності. З іншого боку, якщо розуміти їх буквально, обидва маніфести були нагромадженням нісенітниць, загадок та суперечностей.
Отже, зміст маніфестів не відповідав тому, що вони твердили, а коли так, то вони не були ані закликом до глибокої духовної реформи, ані історією бідолахи C. R. — Хрістіана Розенкройца. То було закодоване послання, яке слід читати, накладаючи на нього ґратки, ґратки ж відкривають певні місця, закриваючи інші. Як у зашифрованому посланні із Провена, де значущими були тільки перші літери. У мене не було ґраток, але досить було припустити їхнє існування, а тому маніфести треба було читати з недовірою.
* * *
Не було жодного сумніву, що маніфести говорили про План з Провена. У могилу C. R. (алегорія, насправді йшлося про Гранж-о-Дім та ніч 23 червня 1344 року!) було обачливо покладено скарб, призначений для нащадків, скарб, "схований... на сто двадцять років". Не менш очевидно, що цей скарб не мав нічого спільного з грошовими цінностями. Тут не лише полемізувалося з наївною зажерливістю алхіміків, але й відкрито говорилося, що обіцяне означає велику історичну переміну. А як хтось чогось не зрозумів, наступний маніфест повторював, що не можна відмовлятися від пропозиції стосовно mirands sextae aetatis (чудес шостої й останньої зустрічі!), і наголошував: "Якби тільки Богові вгодно було донести до нас світло його шостого Candelabrum... якби можна було прочитати все в одній-однісінькій книзі і, читаючи, зрозуміти й запам'ятати все те, що було... Як було б утішно, якби за допомогою пісні (послання, прочитаного вголос!) можна було перетворити каміння (lapis exillis!) на перли та самоцвіти..." І знову мова йшла про таємні аркани, про уряд, який буде створено в Європі, і про якесь "велике діло", що його треба здійснити...