— Вони нічим не відрізняються від тих, хто ходить до каплиці, щоб побачити чорну Богородицю у вишитій одежі, вкритій срібними сердечками, — мовив я до Бельбо. — Невже вони думають, що це справді Христова Матір у плоті та крові? Аж ніяк, але не думають вони й протилежного. Вони насолоджуються подібністю, переживаючи виставу як видіння, а видіння — як реальність.
— Авжеж, — сказав Бельбо, — але проблема не в тому, щоб знати, кращі вони чи гірші від людей, які ходять до каплиці. Я запитав себе, а хто ж ми такі? Ми, хто вважає Гамлета правдивішим за нашого двірника? Чи маю я право судити їх, якщо я шукаю собі мадам Боварі, щоб мати кому робити сцени?
Діоталлеві хитав головою і говорив мені тихо, що не слід відтворювати образи божественних речей і що все це явлення золотого тельця. Але йому було весело.
58
Тому алхімія — це непорочна блудниця, яка має багато полюбовників, але всіх обманює і нікого не бере у свої обійми. Вона перетворює гордіїв у недоумків, багатих — в убогих, філософів — у бовдурів, а обдурених — у красномовних облудників...
Trithemius. Annalium Hirsaugenisium. Tomus II, S. Gallo, 1690
Раптом у залі запала сутінь і стіни засвітилися. Я помітив, що вони на три чверті покриті напівкруглим екраном, де мали проектуватися зображення. Коли вони з'явились, я зрозумів, що частина стелі та підлоги зроблена з матеріалу, який відбивав світло, світло відбивали також деякі предмети, які раніше вразили мене своєю неоковирністю, — блискітки, ваги, щит, кілька мідних чаш. Ми занурились у водянисте середовище, де зображення множилися, розділялися, зливалися з тінями присутніх, на підлозі відбивалася стеля, а на стелі — підлога, і все разом відбивало фігури, які з'являлися на стінах. Разом з музикою залою розійшлися ледь чутні запахи, спершу індійські куріння, відтак інші запахи, не такі виразні, іноді неприємні.
Спершу сутінь перейшла в абсолютну темряву, відтак під протяжисте булькання й кипіння лави ми опинились у кратері, де в'язка і темна речовина підстрибувала під уривчасте палахкотіння жовтого та синюватого полум'я.
Оліїста і клейка вода парувала, підносячись догори, потім дощем або росою спадала додолу, а навколо блукав прикрий земляний дух, одгонило пліснявою. Я дихав повітрям могили, тартару, пітьми, навколо мене лилася отруйна рідина, протікаючи поміж язиками гною, гумусу, вугільного пилу, болота, посліду, диму, свинцю, лайна, ропи, чорніша від чорноти, але тепер вона прояснювалася і з'явилися дві рептилії — одна голубувата, інша червонувата — з'єднані у своєрідних обіймах, кусаючи одна одну за хвоста і утворюючи щось на кшталт єдиної круглої фігури.
* * *
Це було так, ніби я перепив спиртного, я більш не бачив своїх товаришів, які зникли у напівтемряві, і не впізнавав фігур, що ковзали поруч зі мною, відчуваючи їх як безформні, плинні обриси... Саме тоді я відчув, як хтось схопив мене за руку. Я знав, що це неправда, і все ж тоді я не наважився обернутися, щоб не зрозуміти, що я обманююсь. Але я відчув парфуми Лоренци і лише тоді зрозумів, як сильно я її жадаю. Це не міг бути ніхто інший, опріч Лоренци. Вона була там, аби продовжити бесіду, що складалася з шелесту, шкряботіння нігтів об двері, яку вона урвала попереднього вечора. Здавалося, сірка і ртуть сполучились у вологому теплі, яке примушувало тріпотіти мою пахвину, але несилувано.
Я очікував Ребіса, андрогінного юнака, філософську сіль, увінчання Білого діла.
Мені здавалося, що я знаю все. Можливо, мені пригадалося прочитане за останні місяці, а можливо, Лоренца через доторк своєї руки передавала мені своє знання, я відчував її трохи спітнілу долоню.
Мене здивувало те, що я бурмотів далекі імена, які, це мені було, звичайно, відомо, Філософи передали Білому ділу; але ними я, можливо, трепетно прикликав Лоренцу — не знаю, а може, просто повторював сам собі, наче умилостивлю вальну літанію: біла Мідь, непорочний Агнець, Айбатест, Альборах, благословенна Вода, очищена Ртуть, Орпімент, Азох, Баурах, Камбар, Каспа, Хірургія, Віск, Хайя, Комеріссон, Електрон, Євфрат, Єва, Фада, Фавоній, Основа Мистецтва, дорогоцінний Камінь Гівініс, Діамант Зібах, Зіва, Вуаль, Нарцис, Лілія, Гермафродит, Гея, Іпостась, Гайл, Молоко Діви, єдиний Камінь, повний Місяць, Матір, жива Олія, Овоч, Яйце, Флегма, Точка, Корінь, Сіль Природи, листяна Земля, Тевос, Тінкар, Пара, Вечірня Зоря, Вітер, Віраго, Скло Фараона, Сеча Дитяти, Шуліка, Плацента, Менструація, збіглий Раб, ліва Рука, Сперма Металів, Дух, Олово, Сік, Сірчана Мазь...
* * *
У смолі, яка тепер була сіруватого кольору, вимальовувався обрій зі скелями та всохлими деревами, за яким заходило чорне сонце. Відтак спалахнуло сліпуче світло і з'явилися блискучі образи, які віддзеркалювалися повсюди, створюючи ефект калейдоскопу. Тепер пахощі мали літургічний, церковний характер, я почав відчувати головний біль, ваготу в чолі, я бачив пишну залу, вкриту позолоченими килимами, можливо, то був весільний бенкет, там красувався молодий княжої постави і молода, зодягнена у біле, потім літній король та королева на троні, поруч із ними — воїн і ще один король, темношкірий. Перед цим королем стояв невеличкий вівтар, де містилася книга, покрита чорним оксамитом, і лампа в канделябрі зі слонової кістки. Поруч із канделябром стояв глобус, що обертався, і годинник, увінчаний невеликим кришталевим фонтаном, з якого текла рідина кольору крові. Над фонтаном був, здається, череп, з очниць ям якого виповзала біла змія...
Лоренца вдмухувала мені у вухо слова. Але я не чув її голосу.
Змія рухалась у такт сумної і повільної музики. Літні монархи були тепер зодягнені в чорне, і перед ними стояло шість закритих трун. Почулися похмурі звуки бас-туби, і з'явився чоловік у чорному каптурі. Спочатку відбувся гієратичний ритуал, наче при сповільненій зйомці, якому король скорився з болісною радістю, покірно схиливши голову. Відтак у руках чоловіка в каптурі затремтіло лезо сокири, відблиск леза помножився у кожній дзеркальній поверхні, наче стрімкий змах маятника, кожна поверхня віддзеркалила всі інші поверхні, покотилася тисяча голів, і з цієї миті образи почали напливати один на одний, і я більше не міг стежити за подіями. Гадаю, поступово всім персонажам, включно з темношкірим королем, було стято голови і їх поміщено у труни. Потім уся зала перетворилася на берег моря чи озера, і ми побачили, як причалили шість освітлених суден, на які було занесено труни, судна віддалилися на водному плесі, зникаючи в ночі. Поки все це відбувалося, куріння набрали майже відчутної на дотик форми густих випарів, і на мить я злякався, що теж опинився серед приречених, багато хто навколо мене шепотів "зашлюбини, весілля..."