Ми прибули до села, де у барі на центральному майдані мали зустрітися з Альє та Ґарамондом. Почувши, що Лоренца з нами не приїхала, Альє й оком не змигнув, хай це його й засмутило.
— Наша чарівна подруга не хоче брати участі разом з іншими у містеріях, які прямо її стосуються. Надзвичайна скромність, яку я дуже ціную, — сказав він. І це було все.
Ми продовжували наш шлях (попереду — "мерседес" Ґарамонда, позаду — "рено" Бельбо) через пагорби і долини, аж поки побачили в останніх променях сонця якусь дивну будівлю, що примістилась на вершині пагорба, щось на кшталт замку XVIII століття, пофарбованого у жовтий колір, від якого відходили, як мені здалося здалеку, тераси з пишними, попри пору року, квітами та деревами.
Під'їхавши до підніжжя кручі, ми опинились на майданчику, де було припарковано чимало автомашин.
— Тут ми зупинимося, — кинув Альє, — і продовжимо наш шлях пішки.
Сутінки помалу переходили у ніч. Шлях на гору виднів перед нами у світлі безлічі смолоскипів, запалених уздовж схилів.
* * *
Диво-дивне, але все, що діялося від тієї хвилини аж до пізньої ночі, я пам'ятаю чітко і водночас невиразно. Тоді, у перископі, я згадував цей вечір і відчував спорідненість між цими двома відчуттями. Ось, казав я собі, тепер ти тут, у якомусь неприродному становищі, очманілий від невловного смороду старого дерева, уявляючи себе в могилі або у череві посудини, де відбувається якесь перетворення. Досить тобі лише висунути голову з кабіни, і в напівтемряві ти побачив би, як поміж випарами чарів, наче елевсинські тіні, рухаються предмети, які сьогодні здавались тобі нерухомими. Те саме я відчував того вечора коло замку: освітлення, несподіванки, що ми їх зустріли на шляху, слова, які я чув, а згодом, звичайно, запашні куріння — все ніби змовилося, аби примусити мене вважати, що я бачу сон, але у незвичайній формі, як перед пробудженням зі сну нам сниться, що ми бачимо сон.
Я мав би нічого не пам'ятати. І все ж я пам'ятаю все, ніби то були не мої переживання, ніби про них мені розповів хтось інший.
Не знаю, чи все діялося справді так, як я це пам'ятаю з такою невиразною ясністю, чи то я просто бажав, щоб воно так діялося, але, безперечно, саме того вечора у наших головах набрав форми План як бажання дати якусь форму безформному переживанню, перетворюючи на примарну реальність фантазію, яку хтось забажав здійснити.
— Сам шлях має ритуальний характер, — говорив нам Альє, коли ми піднімалися. — Це висячі сади, такі самі — або майже такі самі — як ті, що їх Саломон де Ко запроектував для Гайдельберзьких садів — тобто для палатинського курфюрста Фрідріха V, у велике століття Рози і Хреста. Освітлення слабке, але саме так і має бути, бо тут краще відчувати, ніж бачити: наш амфітріон не прагнув точного відтворення проекту Саломона де Ко, а зосередив його в обмеженішому просторі. Гайдельберзькі сади імітували макрокосм, а той, хто відтворив його тут, повторив лише мікрокосм. Погляньте на отой ґрот у стилі рококо. Його оздоблення, безперечно, декоративне. Але де Ко взяв цей символ з "Atalanta Fugiens" Міхаеля Майєра, де філософським каменем є корал. Де Ко знав, що через форму садів можна впливати на небесні тіла, адже це літери, які своєю конфігурацією наслідують гармонію Всесвіту...
— Дивовижно, — сказав Ґарамонд. — Але як може сад впливати на небесні тіла?
— Є знаки, які притягують один одного, які дивляться один на одного, які відкривають свої обійми і змушують до любові. У них нема і не має бути ніякої певної, окресленої форми. Людина, залежно від того, що їй диктує її захоплення або порив духу, випробовує на собі певні сили, як це було з єгипетськими ієрогліфами. Зв'язок між нами та божественними істотами може існувати лише через печаті, фігури, літери та різні церемонії. З тої самої причини божества промовляють до нас через сни та загадки. Саме в цьому суть цих садів. Кожен закуток ось цієї, наприклад, тераси відтворює таємницю алхімічного мистецтва, але, на жаль, ми більше не в змозі прочитати її, цього не може навіть наш господар. Надзвичайна відданість таємниці, згодьтесь, у цього чоловіка, який витрачає всі свої багаторічні заощадження на те, щоб малювати ідеограми, значення яких йому невідоме.
Ми піднімалися, і від тераси до тераси сади змінювали вигляд. Деякі мали форму лабіринту, інші — обриси якоїсь емблеми, але конфігурацію нижніх терас можна було побачити лише з верхніх, тож-бо згори я помітив обриси корони та чимало інших симетричних фігур, (яких не помічав, проходячи через них), але не міг їх розшифрувати. Кожна тераса, на погляд того, хто проходив поміж огорожами, за допомогою ефекту перспективи демонструвала певні фігури, але при погляді з верхньої тераси вона відкривала нові образи, можливо, з протилежним значенням, і таким чином кожна сходинка промовляла водночас двома різними мовами.
У міру нашого сходження ми помічали невеликі конструкції: фонтан із фалічною структурою, розміщений під чимось на кшталт арки чи портика; Нептун, який топтав дельфіна, двері з колонами ассирійського типу; арка невиразної форми, ніби трикутники та багатокутники, поставлені на інші багатокутники, де на кожній вершині височіла статуя якоїсь тварини — лося, мавпи, лева...
— І все це щось означає? — запитав Ґарамонд.
— Без сумніву! Досить прочитати "Mundus simbolicus" Пічинеллі, що його з надзвичайною пророчою силою передбачив Альчато. Увесь цей сад можна прочитати наче книгу або чари, що, зрештою, одне і те саме. Якби ви могли тихо повторити слова, які говорить сад, це дало б вам змогу керувати однією з незліченних сил, що діють на цій землі. Цей сад — пристрій для панування над Усесвітом.
* * *
Він показав нам якийсь ґрот. Плетиво водоростей та скелетів морських тварин, не знати — справжніх, з гіпсу чи з каменю... Було видно й наяду, вона обіймала бика з лускатим хвостом великої біблійної рибини, а той лежав у потоці води, що випливала з мушлі, яку, наче амфору, тримав тритон.
— Я б хотів, щоб ви вхопили глибоке значення цієї споруди, інакше це буде лише банальна гра гідравлічних пристроїв. Де Ko добре знав, що коли взяти посудину, наповнити її водою і зверху закрити, то навіть якщо зробити у дні отвір, вода з неї не витікатиме. Але якщо зробити отвір зверху, вода рине вниз.