Перша хвилина виявилася дуже гарячою. А коли настала невеличка пауза, Лі побачив, що його поранили — на камені під його щокою була кров, а його права рука та рушницястали червоними.
Гестер оглянув ушкодження.
— Нічого серйозного, — втішив він Лі. — Куля лише зняла з тебе шматочок скальпа.
— Ти рахував, скількох ми поцілили, Гестере?
— Ні. Мені постійно доводилося ухилятися. Перезаряди гвинтівку, поки можеш, вояко.
Лі перекотився за каменем і пересмикнув затвор. Було спекотно, і кров, що лилася на рушницю з рани на його черепі, швидко висихала та перешкоджала роботі механізму. Лі в декількох місцях плюнув на зброю та протер її рукавом.
Потім він повернувся на свою позицію, і ще до того, як він встиг щось роздивитися, в нього влучила куля.
Це було схоже на вибух у лівому плечі. На декілька секунд він утратив орієнтацію, а коли прийшов до тями, його ліва рука безвільно звисала вздовж тіла — він її зовсім не відчував. Всередині нього ніби причаїлася гостра пружина болю, але поки що їй бракувало хоробрості, і ця думка допомогла Лі знову зосередитися на перестрілці.
Він обпер гвинтівку на свою мертву, непотрібну тепер руку, котра ще хвилину назад була такою живою, і почав видихати, концентруючись: один, два, три… І кожного разу його постріл досягав цілі.
— Як у нас справи? — пробурмотів він.
— Непогано стріляєш, — прошепотів у відповідь деймон, котрий тепер сидів біля його щоки. — Не зупиняйся. Дивись, біля чорного валуна…
Лі подивився, прицілився, вистрелив. Солдат упав на камінь.
— Прокляття, вони такі самі люди, як я, — промовив Лі.
— Безглузде зауваження, — відповів заєць. — Ти все одно маєш це робити.
— А ти йому віриш? Груману?
— Звичайно. Прямо попереду, Лі.
Пролунав постріл, упав ще один солдат, і його деймон розтанув, як свічка.
Запанувала тиша. Лі порився у кишені та знайшов і це декілька набоїв. Перезарядивши рушницю, він відчув щось таке рідкісне, що його серце ледь не зупинилося — мокравід сліз морда Гестера притиснулася до його обличчя.
— Лі, це моя провина, — сказав деймон.
— Що?
— Я про скролінга. Це я сказав тобі взяти перстень. Якби ми цього не зробили, то не потрапили б у таку халепу.
— Ти гадаєш, що я колись прислухувався до твоїх слів? Я взяв перстень, тому що відьма…
Він не завершив фрази — його відшукала ще одна куля. Цього разу вона влучила йому в ліву ногу, і не встиг він подивитися на рану, його голову зачепила третя — наче до його черепа приклали розпечену кочергу.
— Залишилося недовго, Гестере, — пробурмотів він, намагаючись триматися прямо.
— Відьма, Лі! Ти щось казав про відьму, пам'ятаєш?
Бідолашний Гестер — він лежав на камені, безпомічний і зовсім не схожий на того Гестера, котрим він був усе доросле життя Лі. А його чудові золотаво-карі очі тьмяніли.
— Й досі чудово, — промовив Лі. — Так, Гестере, відьма. Вона дала мені…
— … квітку!
— Вона в моїй нагрудній кишені. Візьми її, Гестере, я не в силах ворухнутися.
Це виявилося нелегко, але заєць таки витяг своїми міцними зубами червону квіточку та поклав її біля правої руки Лі. Напруживши волю, Лі стиснув квітку в кулаці та проговорив:
— Серафіно Пеккала! Допоможіть мені, благаю…
Він помітив рух унизу, випустив квітку, видихнув, вистрілив. Знову стало тихо.
Гестер слабшав на очах.
— Гестере, не вмирай, поки я не вмру, — прошепотів Лі.
— Лі, ти ж знаєш, що я не можу навіть секунду провести далеко від тебе, — пролунав у відповідь шепіт деймона.
— Як ти гадаєш, відьма прилетить?
— Звісно, прилетить. Нам слід було викликати її раніше.
— Нам слід було багато чого зробити раніше.
— Може, й так…
Знову пролунав постріл знизу, і цього разу куля влучила всередину тіла Лі, шукаючи ниточку його життя. Він подумав: "Кулі не знайти її там — осердям мого тіла є Гестер". Потім він помітив унизу щось синє та, напруживши всі сили, спробував навести на солдата дуло.
— Інших не видно, — ледь чутно видихнув Гестер.
Виявилося, що спустити курок дуже важко. І навіть більше: важко стало зробити будь-що. Лі знадобилися три спроби, поки нарешті не пролунав постріл. Чоловік у синій формі покотився вниз по схилу.
Знову запала тиша. Біль уже майже сказився, дошкуляючи чоловікові. Він був схожий на зграю шакалів, що кружляли навколо, принюхувалися та поступово наближалися, і Лі знав, що ці шакали не залишать його, доки не обгризуть його кістки добіла.
— Залишився тільки один солдат, — пробурмотів Гестер. — Він відступає до цепеліна.
Лі наче крізь туман побачив його — солдата Імперської Гвардії, що втікає з поля бою, на якому зазнав поразки його загін.
— Я не можу стріляти людині у спину, — промовив Лі.
— Але соромно вмирати, коли в тебе залишилася одна куля.
Отже, Лі Скоресбі прицілився останньою кулею в сам цепелін, котрий і досі ревів, намагаючись злетіти на одному двигуні. Мабуть, ця куля була розпеченою, чи, може, з лісу, що палав унизу, долетіла на висхідному потоці повітря палаюча головешка — газ раптом перетворився на оранжеву вогняну кулю, що миттю розрослася вусібіч, а оболонка та металевий скелет трохи піднялися й дуже м'яко та повільно упали вниз, несучи, втім, із собою вогняну смерть.
І солдат, що тікав з поля бою, і шість чи сім інших гвардійців, котрі не наважилися наблизитися до чоловіка, який утримував вхід до ущелини, разом були поглинуті полум'ям, що впало на них згори.
Лі побачив вогняну кулю та крізь ревіння у вухах почув, як Гестер сказав йому:
— З ними покінчено, Лі.
І він відповів — чи то подумав:
— Цим бідолахам не варто було доводити справу до цього — втім, як і нам.
— Однак ми стримали їх. Ми втрималися й допомогли Лірі, — промовив деймон, притис своє ослабле, але сповнене гордості маленьке тільце до обличчя Лі — і вони вмерли.
15
Мох-кров'янка
"Уперед, — указував алетіометр, — далі, вище".
І вони дерлися далі. Відьми літали над ними, обираючи для них найкращий маршрут — горбкувата місцевість невдовзі змінилася крутішими кам'янистими схилами, і коли сонце наблизилося до зеніту, подорожани опинилися в хаосі стрімчаків, сухих ярів і висланих валунами ущелин, де не було жодного зеленого листочка й де чути було лише стрекіт якихось комах.