Він смикнув за шнур газового клапана, відкриваючи його, і газ зі свистінням почав виходити. За хвилину там, де тільки-но була гладка сфера, був уже зморщений, за формою схожий на довгастий лимон мішок.
Гондола смикалася та хилилася так, а пориви вітру були настільки сильними, що важко було сказати, чи вони знижувалися, чи, може, їх піднесло високо в небо. Але потім Лі відчув, що вони різко зупинилися, та зрозумів, що металевий захват на канаті зачепився за якусь гілку. Це була лише тимчасова перешкода — гілка відразу зламалася, — але вона показала, що невдовзі з'являться інші.
Він вигукнув:
— П'ятнадцять футів до крони лісу!
Шаман кивнув.
Тоді вони відчули ще один поштовх, цього разу набагато різкіший, і їх з розмаху відкинуло на борі гондоли. Лі чекав на щось подібне й відразу понови в рівновагу, але Грумана сила удару застала зненацька Утім, він не випустив кільця, і Лі побачив, що він непохитно стоїть на своєму місці, готовий будь-якої миті вистрибнути.
За секунду кулю стусонуло так, що всі її частини аж заскиглили — захват відшукав гілку, що нарешті зупинила їх політ. Гондола відразу нахилилася та врізалася у верхівки дерев; почулися удари по ній мокрого листя, тріск гілочок та хруск більших гілок, і за мить Лі Скоресбі зрозумів, що вони вже не рухаються — можливо, лише тимчасово.
— Ви ще тут, докторе Груман? — вигукнув він, бо побачити щось не можна було.
— Ще тут, пане Скоресбі.
— Поки що не рухайтеся, а я спробую з'ясувати ситуацію, — проговорив Лі. У бік гондоли бив вітер, і Лі відчував, що вони потроху просідають — мабуть, те, що їх тримало, поступово піддається під вагою кулі.
Балон був уже майже порожнім, а тому, наче вітрило, ловив пориви вітру, і їх усе ще тягло вперед. У голові Лі промайнула думка перерізати стропи, але ж балон усе одно не полетів би — він міцно зачепився за гілки, і завтра переслідувачі легко відшукають місце їхнього приземлення. Тож краще було спробувати затягти його в гондолу.
Знову вдарила блискавка, і за секунду пролунав гуркіт грому. Центр шторму перебував наразі в них над головою. Спалах освітив стовбур дуба з величезним білим шрамомтам, де від нього відламалася гілка — але відламалася лише частково, адже гондола стояла на ній майже в тій точці, де вона відходила від стовбура.
— Я скину канат та спущуся по ньому, — прокричав Лі. — Коли ми відчуємо під ногами землю, то подумаємо, що робити далі.
— Я полізу за вами, пане Скоресбі, — відповів Груман. — Мій деймон повідомляє мені, що до землі сорок футів.
Цієї миті Лі чи то побачив, чи то відчув, як яструб, змахнувши могутніми крилами, сів на борт гондоли.
— Він може відлітати від вас так далеко? — спитав здивований аеронавт, але відразу викинув це з голови та зайнявся канатом: як слід прив'язав його спочатку до кільця для строп, а потім до гілки. Тепер навіть якби гондола впала, вона повисла б у повітрі.
Здається, у какофонії, що вирувала навколо них, з'явився новий звук? Він прислухався і дійсно почув мотор цепеліна — можливо, навіть кількох. Важко було сказати, як високо чи в якому напрямку той летів, але звук тривав приблизно хвилину, а потім зник.
Шаман нарешті досяг землі.
— Ви це чули? — спитав у нього Лі.
— Так. Здається, вони підіймаються вище в гори. Вітаю вас з успішним приземленням, пане Скоресбі.
— Це ще не все. Я хотів би до світанку сховати балон у наметі, бо в іншому разі місце нашої посадки буде видно з відстані декількох миль. Ви здатні на фізичну працю, докторе Груман?
— Скажіть мені, що робити.
— Я залізу в гондолу та спущу вам деякі речі, зокрема намет. Ви можете поставити його, а я тим часом спробую зняти та сховати балон.
На все це пішло чимало часу, й одного разу ледь не трапилося лихо — гілка, що втримувала гондолу, нарешті зламалася, і Лі разом із корзиною полетів униз. Але падіння тривало недовго: газовий балон і досі був зачеплений за верхівки дерев, і це втримало гондолу над землею.
Насправді це падіння можна було навіть назвати вдалим, бо тепер завдання сховати кулю дещо полегшилося — нижню частину балона затягло всередину крони. У спалахах блискавок Лі виліз на верхівку та, смикаючи, тягнучи й розрізаючи тканину на шматки, врешті-решт прибрав балон униз.
Вітер усе ще розгойдував і струшував верхівки дерен, але, коли Лі вирішив, що він не зможе більше нічого вдіяти, буря почала вщухати. Аеронавт спустився на землю та побачив, що Груман не лише поставив намет, а й розпалив під ним багаття й наразі готував на ньому каву.
— Це магія? — поцікавився мокрий та змерзлий Лі після того, як заліз до намету та взяв гарячу кружку, подану Груманом.
— Ні, за це вам слід подякувати бойскаутам, — від повів Груман. — У вашому світі є бойскаути? Дуже корисна школа. З усіх способів розпалити багаття найкращий — це скористатися сухими сірниками. Я ніколи не подорожую без них. Ми могли б розпалити вогонь і на гіршому місці, пане Скоресбі.
— Здається, знову цепеліни?
Груман глянув угору, Лі також прислухався. Ні, він не помилився — тепер, коли дощ ущух, розчути звук мотора було легше, ніж до того.
— Вони вже вдруге пролітають над нами, — сказав Груман. — Де ми, вони не знають, але знають, що ми десь неподалік.
За хвилину в тому напрямку, куди полетів цепелін, вони побачили якесь мерехтіння. Воно було не таким яскравим, як блискавка, але тривалішим, і Лі зрозумів, що це освітлювальна ракета.
— Докторе Груман, нам краще загасити багаття, — сказав він, — хоча воно було дуже доречним. Гадаю, тканина намету досить цупка, але хто знає? А тепер, мокрий чи сухий, але я спатиму.
— Вранці ви будете сухим, — пообіцяв шаман. Він узяв жменю вогкої землі та загасив багаття, а Лі, насилу вмостившись у крихітному наметі, заплющив очі.
Його сни були дивовижними й дуже яскравими. Якоїсь миті йому здалося, що він прокинувся та бачить, як шаман сидить, схрестивши ноги, а полум'я швидко поглинає його плоть — невдовзі на його місці сидів лише білий скелет у купці димуватого попелу. Стривожений, Лі подивився на Гестера, але його небагатослівний деймон міцно спав, такий уразливий і тихий — чого ніколи не бувало, коли сам він не спав. Отже, це був лише сон, і в цьому сні він не спав. Відчуваючи всю незвичайність ситуації, Лі Скоресбі ліг поруч із зайцем, і йому снилося, що він лежав так доволі довго.