— Ні, — відповів шаман. — Але я довіряю вашому вмінню.
— Я спробую піднятися в ті гори якомога вище — не знаю ще, до якої саме висоти, адже чим далі ми просунемося, тим ближче вони опиняться до нас. Якщо я сяду, коли вони будуть надто близько, вони зможуть побачити, де ми знаходимося, але якщо я приземлюся дуже рано, ми не зможемо сховатися в лісі. Хай там як, але невдовзі в тих горах розпочнеться стрілянина.
Груман сидів спокійно, лише смикав руками якийсь магічний предмет із пір'я та намистин. Але потім Лі побачив, що його рухи є впорядкованими — та річ Постійно рухалася по одній траєкторії. Очі яструба-деймона ні на мить не відривалися від цепелінів, що їх переслідували.
Минула година, потім ще одна. Лі весь час жував незапалену сигару та відсьорбував із жерстяної фляги холодну каву. Сонце поступово наближувалося до моря, що лежало під ними, — Лі побачив, як на узбережжі на підніжжя гір впали вечірні тіні, хоча їхня куля та вершини гір і досі купалися в золоті.
А позаду, майже невидимі у призахідному сонячному сяйві, поступово зростали та ставали чіткішими маленькі цятки цепелінів. Вони вже обігнали другу кулю, і їх легкоможна було побачити неозброєним оком: їх було четверо, й летіли вони шеренгою. Невдовзі над широкою мовчазною затокою залунав шум їхніх двигунів, схожий на тихе, але безперервне дзижчання комара.
Коли до берега біля підніжжя гір залишалося кілька хвилин, Лі побачив у небі за дирижаблями дещо нове. Там розросталася величезна грозова хмара, з усіх боків оточена яскраво-голубим небом. "Як це я не помітив її раніше?" — промайнуло в голові Лі. Якщо наближується шторм, то чим раніше вони приземляться, тим краще для них.
А потім під хмарами повисла темно-зелена завіса дощу — здавалося, шторм женеться за цепелінами так само, як вони гналися за повітряною кулею Лі, тягнучи до них дощові руки. Коли сонце нарешті поринуло у воду, хмари освітив потужний спалах, за декілька секунд до них долетів тріск грому, такий гучний, що, здавалося, здригнулася кожна ниточка повітряної кулі. Луна цього удару ще довго відбивалася від гір.
Невдовзі вони знову побачили спалах блискавки, і цього разу зубцювата двоголова стріла вдарила з осердя грози прямо в один із цепелінів. Газ миттєво спалахнув: підсвинцево-чорними хмарами розцвіла вогняна квітка, і дирижабль повільно поплив донизу, сяючи, мов величезний маяк. Нарешті він, усе ще палаючи, опустився на воду.
Лі перевів дух. Груман стояв поруч із ним, однією рукою тримаючись за борт гондоли, і його обличчя було якимось виснаженим.
— Це ви викликали шторм? — спитав Лі.
Груман ствердно кивнув.
Небо своїм забарвленням було схоже на шкіру тигра: смуги золотого кольору чергувалися з ділянками темно-коричневого, майже чорного. Утім, щохвилини цей візерунок змінювався — золото швидко згасало, і його поглинала чорнота. Море під кулею було схоже на строкату ковдру — чорна вода, сяюча піна, полум'я над залишками палаючого цепеліна, котрі, поступово занурюючись у воду, дрейфували на північ.
Утім, три інші дирижаблі дедалі наближувалися. Було видно, що буря добряче їх торсає, але вони не відхилялися від свого курсу. Навколо них, як і раніше, били численніблискавки, і коли шторм наблизився до повітряної кулі, Лі стало страшно за газ у балоні. Один удар — і вони, охоплені полум'ям, полетять на землю. Аеронавт поду мав, що, хай там як уміло Груман керував штормом, навряд чи він був у змозі цього уникнути.
— Добре, докторе Груман, — промовив він. — Наразі я не звертатиму уваги на цепеліни, бо зосереджусь на тому, щоб ми цілими досягли гір і приземлилися. Я хотів би, щоб ви сіли на лаву, взялися за щось та були готові за моїм наказом зіскочити. Я попереджу вас, і, звичайно, спробую приземлитися якомога м'якше, але за таких умов важить не лише кваліфікація, а й удача.
— Я довіряю вам, пане Скоресбі, — була відповідь.
Шаман сів у куті гондоли, а його деймон вмостився на кільці, що до нього кріпилися стропи, і пазурами вчепився у шкіру, якою воно було обтягнуте.
Вітер став майже ураганом, і балон із газом здіймався та опадав під його поривами. Стропи скрипіли та натягувалися, але Лі не боявся, що вони порвуться. Він скинув ще трохи баласту та почав уважно стежити за альтиметром. Під час шторму слід обов'язково враховувати те, що атмосферний тиск падає, та вносити поправки до показань приладу, і часто такі розрахунки стають майже довільними. Двічі перевіривши показання, Лі вирішив скинути решту баласту — відтепер єдиним засобом керування кулею залишався газовий клапан. Піднятися він уже не міг — лише знизитися.
Аеронавт почав удивлятися в бурхливе повітря й нарешті розгледів темне громаддя гір на тлі трохи світлішого неба. Знизу долетіло якесь ревіння та шипіння, схоже на удари прибою об кам'яний берег, але Лі знав, що це вітер рве крону дерев — вони вже були над лісом! Отже, вони долетіли швидше, ніж він очікував.
І тепер не слід було баритися з приземленням. Лі був надто спокійним від природи, щоб гніватися на долю — зазвичай він лише зводив брови та коротко вітав те, що вонайому давала. Але цього разу він відчув, як його охоплює розпач, адже саме те, що йому слід було робити за такої ситуації — летіти перед бурею, щоб вона пронесла кулю над лісом, — було гарантією того, що їх просто застрелять.
Він підхопив Гестера, запхнув його собі за пазуху та застебнув полотняну робу на всі ґудзики. Груман тихо сидів у своєму куті, а його деймон зі скуйовдженим пір'ям настовбурчився на кільці, увігнавши пазурі глибоко у шкіру — вітер наче намагався віднести його геть.
— Спробую приземлитися, докторе Груман! — вигукнув Лі, перекриваючи ревіння вітру. — Встаньте та приготуйтеся зістрибнути. Тримайтеся за кільце, а коли я покличу вас, вистрибуйте з гондоли.
Груман послухався. Лі вдивлявся то вперед, то вниз, стежачи за кожним нечітким обрисом, що його висвітлювали блискавки, та моргаючи, коли дощ бив йому в очі, — налетів шквал, і краплі, що за розміром і вагою нагадували гравій, барабанили по балону так, що грому майже не було чути.
— Чудово! — прокричав він. — Ви зчинили прегарний шторм!