А коли всі дев'ять подарунків були закінчені, загорнула їх у гаптовану хустку.
І ось у призначений день знов з'явилися свати Ібрагімові: вони несли на головах мідні підноси з розкладеними на них подарунками від нареченого.
Ахмет зустрів їх на порозі і запросив до оди, де задля такого випадку були розвішані і розстелені всі килими, іджіарі і подушки, що були в його саклі. Навіть Горпина принесла три іджіари своєї роботи і прибила їх над полицею проти дверей, де сонячно вилискували мідні глеки, чарки й сагани [191].
Маленька Субан тремтіла від цікавості. Як дівчинку, її не пускали до оди, і вона кидалася вздовж вікон, що виходили на внутрішній двір, і зазирала в них з цікавістю молодого звірятка.
— Ой, які там маграми! — гихенько скрикувала вона, підштовхнула куцанчика-Меметку. — Дивись: навіть в тіточки Джевгер нема такої розкоші!
Але хлопчика цікавило інше:
— О Субане!.. Який пиріг! З рижем і родзинками! А баклава!.. Я скажу татові, хай дадуть нам хоч скибочку.
— Не можна, — відтягала його Субан. — Нам потім дадуть усього. Тіточка Шафіге не дозволяє.
— Тобі не можна, бо ти — дівчина. А я — чоловік, мені можна.
І маленький пустун влетів до оди, де урочисто курили свати, розклавши на міндері принесені подарунки.
— Татуню! Ми з Субан теж хочемо святкувати! Дай нам солодкого пирога і баклави! — дзвінко крикнув він, поки Субан сором'язливо ховалася за дверима.
— А, маленький господарю! Здрастуй, — всміхнувся старий сват. — Не можна пустувати під час заручин. А йди-но краще сюди і будь поважною людиною.
Суворі старечі очі блимали тепло і ніжно у тонкому павутинні зморщок.
— Меметко, іди до жінок! Ти ще маленький, щоб сидіти з почесними гостями, — суворо наказав Ахмет, коли старий Омер обдарував хлопчика горіхами у меду.
Меметка надувся і вийшов до галерейки, облизуючи солодкий горіх. Там чекала на нього Субан, ковтаючи слинки.
— Що тобі дали? — кинула вона до хлопчика.
— Горіхів з медом. Смачних, — поважно пояснив Мемет. — Ось покуштуй. Тільки не багато відкусуй, — попередив він, злякавшись власної щедрості.
І поки діти їли цукровані горіхи, свати оглядали подарунки нареченої і, за звичаєм, намагалися знайти в нихрізні недоліки.
— Рушник, здається, короткий, — казав один із сватів, не знаючи, до чого причепитися.
— Мабуть, і сорочка не на зріст Ібрагіма, — нерішуче відгукнувся другий.
Але старому Омерові стало соромно.
— А все ж, хоч і вимагає звичай ганьбити подарунки, треба сказати, що геть у всьому Чабан-Таші не знайдеться кращого вишивання, — щиро вирвалося у нього.
І, пускаючи під стелю клуби запашного диму, мовчки хитнули головами свати, милуючись роботою нареченої.
— І зрозуміє Ібрагім, що лежить до нього серце дівоче, побачивши цей візерунок, — додав старий сват, помітивши білий рукав за гратами галерейки.
Випивши каву і заївши халвою і солодкими пирогами, свати погомоніли трохи про врожай і про франкські вітрильники на каффському рейді, потім підвелися з м'яких міндерів.
Тепер, за звичаєм, хтось з чоловіків, родичів нареченої, мусив віднести Ібрагімові її подарунки. Але Медже була сирота. Старші брати загинули в морі разом з Халілевою шхуною, і залишився тільки Ахмет з маленьким Меметком.
— Меметко, — впіймала Медже хлопчика, що облизував липкі пальці. — Хочеш, щоб тебе добре почастували? Віднеси Ібрагімові мої подарунки. Скажи, що ти єдиний чоловік у саклі, крім Aхметa. Вони тобі щось подарують.
Меметкові дух забило від радості. Хотілося підстрибнути, завищати, перекрутитися через голову, але, розуміючи, яке це почесне доручення, Меметка тільки зашарівся і відповів поважно:
— Добре. Тільки відпусти мене завтра у гори збивати з Алі та Якубом мигдаль.
— Відпущу, якщо ти нічого не попсуєш і не забрудниш моєї роботи, — хвилюючись, згодилася Медже.
— Кажу, що все буде гаразд, — так воно й буде, — поважно відповів хлопчик, скидаючи стару сорочку.
Свати здивовано перезирнулися, побачивши Меметку в новій сорочці, сап'янових чобітках і срібному поясі.
— Ти чого причепурився? — спитав сивобородий Омер. — Чи то задумав і собі свататись?
— Я понесу до Ібрагіма подарунки Медже. Я її родич, і я чоловік, — серйозно пояснив хлопчик.
Свати розсміялися. Хлопчик ображено насупився і мовчки взяв піднос.
— Дивись, Меметко: впустиш та зіпсуєш подарунки — так відшмагаю, що й не загоїться, — попередив Ахмет.
Але хлопчик тільки зиркнув у батьків бік і мовчки рушив з саклі.
Пізно ввечері повернувся Меметка додому.
— У Ібрагіма дуже гарно, — розповідав він, показуючи Медже срібні аспри і цілу торбинку горіхів, підсмажених з медом. — Є в нього кинджали, ятагани у золоті та два турецьких пістолі. І кінь у нього — як вітер. Тільки чуєш, Медже: не подобається мені стара баба Сабіха. Вона мене й горіхами годувала, і баклавою... Та не така вона, як моя мама...
Медже важко зітхнула. Хлопчик не помилявся. Тільки кохання до Ібрагіма подолало в ній жах перед владною та вередливою Сабіхою. Чимало разів бачила Медже її заплаканих та побитих невільниць і навіть дочок...
І довго не могла заснути Медже, думаючи про грізну свекруху, і вирішила про всяк випадок купити у Кайтмази ще один амулет.
Порожнів Чабан-Таш. Сірою смугою хмаринок-баранців бігли низенькі брудно-сірі вівці, а собаки-чабанки пильно доглядали, щоб жодна овечка не відокремилася, і гарчанням та гавканням гнали отару наперед. До осені не повернеться вона до аулу. Так і житимуть у горах чабани, збудувавши собі катрагу з соломи й хмизу, годуючись бринзою та молоком, каймаком та бараниною.
Горпина годинами сиділа на сонці, вишиваючи іджіари [192] і фередже. Щоб ніхто не довідався про її наміри, вона, за Олениною порадою, завжди вишивала дві однакові речі і одну продавала за викуп Коржа, а другу для себе з Нур'ялі або залишала в скрині нібито про чорний день. Так заощадила вона вже сто п'ятдесят грушів, чверть того, чого був вартий Корж. З радістю перелічувала вона свої гроші і ховала під кам'яним порогом у манюсінькому мідному глечику. На серці стало спокійно. Перед нею майоріла певна мета, а робота відхиляла від болючих думок, від копирсання в собі. І, прислухаючись до рухів дитини, вона знала, що наближається її визволення.