Шляхтичі здригнулися з несподіванки.
— Хлопський гонор, — прошелестіло по лавах.
І тихий сміх віддався по кутках.
Але доповідач надто втомився, щоб сперечатися, і відповів, нібито не помітивши Баличиного обурення.
— Король пообіцяв козакам вчасно виплачувати утримання за службу на кресах та за Московський похід. Я гадаю, що королівський підскарбій уже дістав певний наказ...
— Іншими словами, вони нічого не одержать, бо скарбниця порожня і павуки плетуть павутиння по сховищах на гроші. Сидіть, панове-молодці, на місці, голодуйте, лижіть руку, що випадково кине вам кістку, і за всі ваші муки й рани не смійте просити скибки хліба чи сорочки — вкрити своє голе тіло.
— Пане сотнику, не заважайте промовцеві! — урвав його маршалок.
— Здається, в пана сотника не тільки сорочка, а й жупан на плечах. І жупан недешевий, — глузливо кинув із місця Кособудський.
— Тільки не з королівської ласки. Я здобув його собі цією шаблею, — підвищив голос Балика.
Шляхта обурено загула:
— Хлопська нахабність!
— Він боронить козацьке свавілля!
— Розбійників!
— І ще вдає з себе шляхтича!
Маршалок намагався втихомирити гамір, закликаючи "браттю" до ладу. Потоцький насмішкувато покручував вуса. і, нахилившись до Кособудського, щось сказав йому на вухо.
— Чи відомо. панові Балиці, — гаркнув той, скочивши на кафедру, звідки звично лилися лукаво-покірливі проповіді отців єзуїтів, — що чинять козаки по литовських волостях? .
— А що?
— Що саме? — залунали запитання.
Шляхта присунулася ближче, гуртуючись біля кафедри.
— Тихше! Послухаймо, що каже пан. староста!
— Ще у Варшаві, — заговорив Кособудський, впіймавши схвальний погляд Потоцького, — засідаючи в посольській ізбі, довідалися ми, що ці негідники вдерлися під проводом полковників Челядка та Коробки в литовські волості, захопили села, містечка та державства і утворили там нечувані насильства і грабунки, гвалтували жінок, вимагали вiд людності все, що їм впаде в око. Вони не милували ані монастирів, ані костьолів. На соймі вимагали, щоб до них поставилися як до ворожого війська, але король видав тільки універсал, вдаючись до їх громадського почуття і честі, якої вони не мають і ніколи не мали.
— Брехня! — схопився з місця Балика.
Але бурхливий гамір заглушив його вигук.
— Наволоч!
— На палю їх!
— На шибениці!
Горленко почував себе ні в сих ні в тих. Хоч його симпатії були на козацькому боці, але він зовсім не бажав підкреслювати цього.
— Облиште, пане: ви все одно не доведете їм своєї правоти, — нахилився він до Балики. — Бачите, що тут діється.
— Як це облишити?! — обурено обернувся до нього Балика. — Як це облишити! Тут плямують козацьке військо.
— Але ж нас жменька. Чи варт витрачати слова!
Маршалок щось кричав, та голос його танув у грізному гомоні шляхти. І здавалося, він беззвучно рухає губами, безпорадно теліпаючи дзвоником.
— Панове-браття! — знов гаркнув могутній бас Кособудського, і його гримкий оклик змусив усіх обернутися. — Пригадайте, які образи й утиски доводиться нам терпіти в своїх маєтках. Козацька стація не тільки руйнує нас: козаки розбещують наших хлопів. Наслухавшись їх розмов, хлопи сотнями тікають на Січ, а козакам тільки того й треба. Але нам ніяк не можна залишатися без хлопів. І так не вистачає орачів.
— Правда!
— Слушно сказано!
Потоцький задоволено посміхався у вуса і ледве помітно кивав промовцеві. Шляхта знов загула. Вигуки летіли, перехрещувалися в повітрі, заглушаючи один одного.
— Через них ми не можемо заорювати всіх пустирів!
— Збільшити панщину!
— Вони грабують наші фільварки!
— Забивають шинкарів!
— Підпалюють економії!
— Не визнають шляхетського суду!
— По ярмарках збивають ціни на поташ!
— І на пшеницю!
— І на горілку!
— Чорт зна, що ви там маракували на соймі. Невже Жолкевський спить?!
— Час покласти край цьому свавіллю!
— ...і скасувати всі хлопські "слободи"!
Гулке склепіння костьолу гриміло обуренням.
— Брехня! — надсаджувався Балика, силкуючись перекричати гамір. — Безсоромна брехня! Вони не можуть голодувати по крулевщизнах!
Якийсь пан із голеною за татарською модою головою, що скидалась на головку голландського сиру, скочив на трибуну і, стоячи поруч Кособудського, грюкав кулаками, скажено вирячивши очі:
— Геть .козацьке свавілля! Хлопам — хлопське місце!
— Геть .козацьке свавілля! Хлопам — хлопське місце!
Буря міцнішала. Дзвоник безпорадно теленькав у маршалкових руках. Кособудський намагався щось додати, але ніхто його не слухав. Мовчки махнув він рукою і зійшов з кафедри. Горленко, блідий і розгублений, скочив налаву і закричав, простираючи до шляхти руки:
— Панове! Teпep усякий набрід удає з себе козака. Це не реєстрове військо, не справжнє козацтво!
Бачачи, що ніхто не звертає на нього уваги, він постоявши хвилину і сів на лаву, витираючи спітніле чоло. Маршалок кинув дзвоник і зійшов з місця у знак того, що засідання урвалося. Але в цю мить на кафедру швидко піднявся біскуп Ягодзінський і підніс руку над юрбою. В його пучках виблискувала маленьке срібне розп'яття. Шляхтичі не одразу замовкли.
— Діти мої, — заговорив біскуп, — ви скаржитеся на козацьке свавілля, але ніхто. з вас не замислився над його причинами.
Шляхтичі не відповідали. Витримавши паузу, біскуп казав далі:
— А причина його в тому, що розум цих темних людей запаморочений схизмою і позбавлений морального керівництва: Попи-схизматики, замість напутити їх на шлях християнської покори й каяття, нацьковують їх на шляхту. Треба розпочати проти них боротьбу не з руйнування Січі, а звідси, з надр нашої верстви. Виженімо пошесть із наших лав, як це ухвалили років із дванадцять тому! Геть схизматиків із сойму, з соймиків, з війська й суду! Не пускайте їх до посольської ізби, до сенату, до королівського трону! Вони намагаються добитися прав для схизми. На словах вони вимагають "упокоєння" грецької віри, а справді готують нові бунти й чвари. Якщо вам дорогий порятунок душі; подумайте, що з вами буде, коли кожен хлоп перетвориться на нового Наливайка [40]. Тоді з димом пожеж розвіються по вітру наші фільварки. Тоді ви побачите, як перед вашими очима згордований хам гвалтуватиме ваших незайманих доньок, грабуватиме ваші скарби й підійматиме на списи ваших дітей! Тоді земля спалахне полум'ям народної зненависті, тоді на землі більш не залишиться панів, і вам, небагатьом недобиткам, доведеться цілувати тремтячими з жаху вустами смердючий постол ваших хлопів! І коли здійсниться це, прийдуть на руїни нашої ойчизни невірні і поженуть вас у неволю, і продадуть на ринку, як худобу. І стануть ваші дружини наложницями поганців;і породять мусульманських дітей, а ваших синів звалашать і віддадуть у яничари. І тоді, — забринів загрозою голос фанатика, — тоді марно припадатимете до димучих руїн вівтарів. Тоді не смійте волати до милосердного бога, бо той, хто потуранням і кволістю поширив царство дияволове на землі, не може сподіватися на милосердя боже. І ще тут, на землі, зазнаєте ви прообразу пекельних мук, уготованих дияволові і ангелам його разом зо всіма віровідступниками і гнобителями Христової церкви!