І, грюкнувши дверима, вийшов з челядні.
— Тепер буде тобі. Він геть усе переказує панові, — похитав головою кучер. — Я тобі підморгую і показую, а воно — як з гори поїхало.
Гавкання коло комори не вгавало.
— Теж душа християнська мучиться, — зітхнула Домаха. — Що з ним робитимуть?
— А чорт його зна!.. Приїде пан — побачимо, — звівся на ноги машталір, звичним рухам перехрестився на покуття і рушив до дверей, та на порозі зупинився. — Ти б краще, тіточко Домаха, попоїсти йому дала. Сидить людина зранку голодна, а надворі мороз. Бач, як шибки льодом узялися.
Домаха налила миску борщу, відрізала три скибки хліба, поклала огірків і рушила до комори, але, замість засува, побачила важкий залізний замок.
— Дядьку, а дядьку! Чуєте? — тиха спитала вона. — Хто вас сюди замкнув?
— Не-н-не... знаю, — ляскаючи зубами, відповів Томаш. — Такий рябий з рубцем на лобі, — додав він по хвилі.
Рябий з рубцем? То Лукаш. Ну, цього не вмолиш... Він і кат, і поклепник не гірший від Стасика. Ключа він нізащо не дасть.
— А я вам повечеряти принесла, — зітхнула Домаха. — От лихо: нема ключа... Дядьку, чуєте? Я вкину вам хліба та огірки у вікно. Хоч чим-небудь підживитесь.
— Спасибі, тіточко! Якщо ви така вже добренька, вкиньте мені якусь свитинку або сіна. Бо ж замерзаю.
— Добре. Пошукаю чогось. Та, цитьце ви, кляті! — гримнула вона на собак. — Ловіть огірки та хліб.
І, розмахнувшись, стала кидати хліб у віконце над дверима.
— Спасибі, тіточко. Щасти вам бог, — мало не простогнав Томаш і, стаючи навколішки; почав шукати їжу.
В коморі було зовсім темно. З зв'язаними руками Томаш не міг її намацати. Тільки нюх допомагав йому. Він ліг на глиняну долівку і, як підбита тварина, почав повільно повзати і обнюхувати підлогу. Він весь тремтів від голоду. Їсти! Тільки їсти, вгамувати пекельний біль під грудьми, зогріти напівзамерзлу кров.
Повільно звиваючись напіврозчавленим хробаком, плазував він долівкою, і нарешті запах свіжого житнього хліба вдарив йому в ніс. Обережно, щоб не загубити скибку, повільно хитав Томаш головою і, не одразу намацавши губами хліб, куснув його з невимовною насолодою. Він шматував його зубами і ковтав не розжовуючи. Проковтнувши останню крихітку, поплазував він далі.
Тимчасом повернулася Домаха і стиха гукнула його.
— Ось вам, дядьку, стара свитинка. Ловіть.
Щось чорне й патлате затулило отвір над дверима, де крижинками блищали осінні зорі. Але свитка застряла у вікні.
— От чорт, високо. Я рогача принесу підштовхнути, — сказала Домаха.
— Хто там? — зненацька гримнув чоловічий голос.
Домаха мовчки слизнула за ріг, а сторож сів на ганок, набив люльку і став кресати вогонь. Довго чекав Домаху Томаш, та так і не дочекався. Сторож на ганку наче приріс до місця. Він кахикав, мугикав чумацьких пісень і, спльовуючи крізь зуби, сидів і сидів, як прикутий.
Щоб щури не поїли хліба, Томаш поповз далі. Другу скибку відшукав він швидко, але третя десь зникла. Проковтнувши ще три огірки, він вирішив заритися у збіжжя, щоб не замерзнути до ранку.
Ніч минала моторошна й тривожна. Зв'язані руки розпухли і так боліли, що він майже не спав. І хоч Томаш спромігся вкритися кожухом із головою і від власного дихання йому стало тепліше, та холод добре дав себе взнаки.
"Хай тільки випустять. Хай тільки, — думав він, скрегочучи зубами. — Піду світ за очі. До чорта, до самого Люципера, але не працюватиму на тебе, вовкулаче".
В думках переносився він додому, на Хутірці, пригадував застереження дружини, потім знов засинав і уві сні бачив осадчого [136], що торік підмовляв його на Звенигородщину, на нові "слободи".
"Поїду. На тому тижні ярмарок у Гайсині. Розшукаю його. Він десь там вештається по шинках, підмовляє людей. Аби Мертвяк не пронюхав..."
А за вікнам згасали зорі, і в гострому передсвітанковому холоді дзвінко перегукувалися треті півні.
Доліва-Ясенський не забув за Томаша, та Потоцький викликав його в якихось справах, і лише на третій день повернувся посесор додому. Поснідавши після дороги, він вислухав доповідь пана Боніфаціуша і спитав про Томаша. А Томаш вже стояв біля ганку з непокритою головою, зі скрученими за спиною руками, скуйовджений, схудлий, з блискучими від пропасниці очима. Він знав, що його чекають або канчуки, або якась інша кара, але голод так виснажив його і так змучили холод, пітьма і самотність, що все було йому байдуже.
У повітрі кружляли перші сніжинки, падали йому на голову. Льодовий вітер обвівав розхристані груди. Конвульсивно витягував він шию і захлинався сухим болісним кашлем. І тоді щось палало, висвистувало і клекотіло у нього в грудях і стукало в голову вогневицею.
А Доліва стояв за завісками і милувався своєю жертвою, потім накинув теплий лисячий кунтуш і вийшов на ганок. Побачивши пана, посполиті, що привезли Томаша, здерли шапки і низько вклонилися, а Томаш мовчки понурив непокриту голову. Доліва-Ясенський спинився на сходах і довга потирав худорляві руки з вузлуватими жовтими пальцями.
— Ну що, голубе, — єхидно зарипів він, — зрозумів ти, що краще мовчати, ніж дурно молоти язиком? А якщо ти цього і досі не розумієш так я тебе не підганяю. Може, подумаєш ще з тиждень? Місця в коморі вистачить, якщо ти такий нетямущий.
Томаш безсило звів на нього запалені очі.
— Зрозумів, пане. Тут ваша, панська воля.
І знов зайшовся надсадним болісним кашлем. Доліва-Ясенський задоволено потирав руки і заговорив лише тоді, коли Томаш віддихнув.
— Ну, такі пам'ятай, голубе, що казав вам пан возний: "Оказуйте пану посесору вшеляке послушенство і виконуйте усе, що він вимагатиме". Це ваше хлопське діло, а моє панське діло — знаходити для вас роботу і використовувати вас, як і де буде потреба і до чого ви найздібніші.
Томаш мовчки стояв перед Долівою і важко хрипів застудженими грудьми.
— А в тобі, голубе, я помічаю велику здібність молоти що треба і чого не треба. Отже, залишишся ти в мене на фільварку молоти пшеницю і жито. Знайдуться для тебе і жорна. Це значно краще, ніж дурно плескати язиком. А коли змелеш ти мені п'ятдесят лантухів збіжжя — знайдемо для тебе ще іншу роботу. А тепер іди та дякуй мені за милость, бо інший пан наказав би забити тебе на стайні батогами або скарати на горло на перших воротах, а я завжди дію по-божому, по-християнському, милостиво та лагідно, як заповідав нам пан Єзус і святі отці, хоч ти є єретик і схизматик.