Тепер навіть воркотливий воротар, що збирався спати перед приходом сеїда, задоволено посміхався, але одне питання турбувало його.
— А чи то правда, святий отче, що не можна пити вина, а саму тільки горілку, здобуту перегоном крізь вогонь, бо вогонь очищає нечисте?
І знов задоволено хитнув головою сеїд.
— Вірно, сину мій. Слушно сказано. Міцна в тебе голова, як бачу. Недурно бачив я пророчий сон, бо потребували ви, щоб добре вас напутити на справжню путь. А тепер, — урвав він сам себе, — давайте чарки. Я перший вип'ю з вами во славу аллахову і пророка його, бо не тільки словом, а й ділом можу я довести свою правоту.
— Давай чарки, Садиче. Швидше! Ось вони там, на полиці, під мідним саганом, — заметушилися воротарі. — Та підігрійте ще трохи чорбу і коржів тягніть з торбинки.
Сеїд перший перекинув свою чарку під вуса.
Випили й воротарі, задоволені, що віднині можна пити без перешкод. Чабанський син з незвички захлинувся міцною горілкою. А горілка була стара, густа і масляниста, настояна на запашному зіллі, і така міцна, що забивала дух навіть звиклій людині.
— Ну й горілка! — крекнув колишній киянин — От такою колись напоїв нас полковник Книш у день своїх заручин. В жодному шинку не знайдеш такої.
— Вірно, сину мій! Але мені, як мудрому шейхові і нащадкові пророка, личить пити її з своєю паствою, — пiдтaкнув сеїд і знов наповнив спорожнілі чарки.
Ніхто з вopoтapiв не відмовився. Приємна млость розлилася по їх тілу. Стало весело. І старий воротар радісно стукнув себе кулаком па коліну.
— От не сподівався, що ти нам даси стільки радості, святий чоловіче! — бовкнув він з одвертістю п'яного. — Присягаюся бородою пророка! Не полюбляю я вашого брата, святенників, бо вони або милостиню канючать, або кишки з людей мотають казаннями. Один ти такий добрий знайшовся.
— Ну, то й вип'ємо, щоб усі мулли та хаджі приносили серцям правовірних саму лише радість, — весело обізвався сеїд.
І втретє налив у чарки старої міцної горілки. Порожнів казан з гарячою чорбою, від коржів залишилися самі крихітки. Чабанський син дістав з полиці грудку халви замість заїдки. В голові йому шуміло. Хотілося танцювати й співати чабанських пісень, складених у горах під дзвін весняних струмків, заграти на зурні, як шелестять старі гірські буки і смереки під шорсткою долонею вітру, як гуркотить перший весняний грім, як шумують протоки, народжені зливою.
— Гайда! Гайда! Гайда! — завів він міцним баритоном, виплеканим морськими і гірськими вітрами.
А колишній киянин, забувши, де він, підставляв під бурдюк спорожнілу чарку і бурмотів, плутаючи татарські і козацькі слова, принесені на батьківщину:
— Хай благословить тебе аллах, панотче, за мудрість твою, бо оці всі бісові мулли та улеми такі ішаки та падлюки, що від їх казань у кожного чесного правовірного горло пересихає з горя, наче шкура порожнього бурдюка.
— Вірно, сину мій! Пий! Удовольняй спрагу свою, — підливав йому сивобородий сеїд, залишаючи свою чарку порожньою. — Давайте і ви свої чарки, діти мої.
І знов лилася крізь вузьку шийку бурдюка пекуча горілка, з присмаком м'яти і чаполочі.
— От...тче с-святий, — посувався до гостя старий воротар. — Хай буде б... благословенна хвилина, коли переступив ти наш... поріг. Дозволь поцілувати твою руку. Сеїд пригортав до себе його п'яну голову і знов наливав йому повну чарку. Син чабана танцював посеред чатівні, плутав ногами і натикався на міндери та на товаришів, що сиділи по-турецькому навколо низенького столика. Від солодкої халви їх нудило. Хміль усе міцніше туманив свідомість. Не пам'ятаючи ані міри, ані числа, спорожняли воротарі чарку за чаркою, і горілка валила їх з ніг, а чатівня крутилася в очах, як у дервіша під час його танцю.
— А ми не п'яні? — чіплявся до сеїда колишній козацький невільник. — Скажи, святий отче? Га?
— Та які ж ви п'яні! Сам подумай. Адже ж ти добре пам'ятаєш, що ти чоловік і що в тебе є жінка, — заспокоював його сеїд.
— Авжеж... Ще й дві жж... жінки. А я ч... чо... ч... чоловік, — бурмотів воротар. — А т... ти — ч... чудова... л... л... лю... людина. І дай я т... те... бе п... поцілую, хоч ти й п... падлюка, як усі м... мулли і святенники...
— Ну, то й вип'ємо за нашу щиру дружбу, — подав йому нову чарку сеїд. І воротар давився жагучою рідиною і говорив, втрачаючи рівновагу.
— А в... всіх... в... ваших м... мулл та... сс... се... їдів т... треба геть повидушувати, бо ссуть в... вони нашу кров... Аркан на шию, т... та у море... У мор... ре...
Один сеїд був тверезий. Пересипаючи свої слова ім'ям аллаха і пророка його, сурами з корана і різними реченнями, наливав він нові чарки, і бурдюк його ставав плоский і зморщений, наче подушка, з якої вибрано три чверті пуху.
Син чабан а звалився на мату і спав, уткнувшись носом у чиїсь ноги. Старіший воротар очманілими очима дивився в одну точку і мимрив щось невиразне.
— Лягай, сину мій. Ти втомився. Я повартую за тебе, бо наказує нам аллах дати спочити знесиленому, — умовляв його сеїд, — а перед тим випий ще чарочку, щоб приснились тобі райські гурії [88] і плоди дерева гільлюн, що приносять нам щастя і забуття.
Воротар уперто хитав головою.
— Не хочеш, сину? Ну, так я допоможу тобі, — сказав сеїд, опускаючись поруч із ним на міндер.
І раптом спритним pyxoм встромив йому під лопатку кинджал.
Воротар впав не писнувши. Щось булькало і хрипіло у нього в горлі, скипало на губах кривавою піною: старий сеїд влучив просто в серце.
Тоді, забувши свою поважність, він скочив з міндера і почав в'язати п'яних воротарів.
— Підете тепер пити горілку до нас на хутори, — бурчав він, затикаючи їм ганчірками рот і скручуючи руки за спину. — Ну й мороки було з вами, бісові татарюги! Всі кишки мені повимотували.
І наче у відповідь йому, заспівав півень за каффськими мурами. Сеїд схопив ключі, вийшов з чатівні і крикнув пугачем. І знов заспівав півень по той бік зубчастого муру.
— Слава тобі, господи! Якраз встиг, — зітхнув він і кинувся до брами.
— Тремтячими від хвилювання руками встромив він ключ у замок і навалився на нього всією силою, але чи то старечі руки були надто слабі, чи то він хвилювався — не піддавався замок. Сеїд озирнувся. Помітив якийсь ціпок, схопив його, встромив у кільце ключа і крутнув. Грюкнув важкий засув, але розчинити ворота наставало сили.