Говорити про Кармелюка — це означає знову говори-про нашого другого українського Робіна Гуда. Усі вони, як наші Олекса Довбуш та Кармелюк, так і англійський Робін Гуд, уславились своєю боротьбою проти гніту й сваволі. Різниця тільки та, що Робін Гуд — леґендарний герой часів се-редновіччя в Англії, борець проти февдалізму 12-го століття, а наш Кармелюк — жива постать народнього героя кінця 18-го і початку 19-го століття. Є ще відмінність між ними і в тому, що Робін Гуд не має дати народження, ні смерти, як і реальної біографії, бо він більше вимріяна постать борця, змальованого народніми творцями казок та леґенд таким, яким хотів його бачити сам нарід, як свого оборонця проти гноблення. А хто був його прототипом — і досі не з'ясовано.
Обидва наші народні герої фіґурують також не тільки в усній народній творчості, а і в так званій писаній літературі. Робіна Гуда згадується навіть і в творах Шекспіра, та найбільше його спопуляризував, мабуть, автор 29 романів — шотляндський письменник Вальтер Скотт у своєму романі "Робін Гуд". Бачимо ще й сьогодні Робіна Гуда на екранах телевізорів.
Десятки пісень, переказів, леґенд, казок вийшли з на-родніх уст про Кармелюка. Згадаймо хоч би пісню "За Сибіром сонце сходить". Та найширше відображений Кармелюк в нашій клясичній і сучасній літературі. Написали поважні твори про нього Михайло Старицький, Марко Вовчок, Сухо-дольський (драматичний твір), Василь Кучер, Степан Васи-льченко, Василь Костенко (в музиці), в малярстві — О. Си-ротенко, режисер Г. Тасін створив фільм "Кармелюк". Написано про Кармелюка також і кілька публіцистичних праць, що вийшли окремими виданнями, та видано збірник різних авторів. Не даром і Тарас Шевченко називав його "славним лицарем".
Тож наш сучасник Володимир Ґжицький мав нелегке завдання написати роман, не потрапивши під вплив відомих уже літературних творів: дати нове трактування, знайти нові риси й відтінки в житті й діяльності завзятого бунтаря проти кріпосництва і кріпосників. І Володимир Ґжицький знайшов свій шлях у творенні нового історичного полотна. У противагу романтичним принципам Вальтера Скотта та Михайла Старицького, де зустрінемо майстерного, але вигаданого, домальованого власною уявою й фантазією, далекого іноді від історичної правди героя. Вол. іжицький написав цілком реалістичний твір, ніби роман-хроніку, поклавши в основу справжні Оіографічні відомості про славного Кармелюка.
У Вальтера Скотта твір "Робін іуд" сповнений різного штукарства, пригод, історій, якими легко можна було оперувати, оо сам герой твору леґендарна фолкльорна постать. У Мих. Старицького Кармелюк Олижчии до історичної дійсно-сти, але автор наділив його романтичними ознаками, "облагородив" до тої міри, що Кармелюк бував у Франції з своїм паном, знав добре французьку мову, мав любовні пригоди з дружиною пана Ііігловського, Розалією, де він був кріпаком, мав шляхетний вигляд і поводження.
іжицький ґрунтовно простудіював численні історичні архівні матеріали, документи, спогади сучасників Кармелюка, матеріяли судових процесів, донесення ісправників скарги потерпілих панів, що переважно були поляками. Тому перед читачем стає на повний зріст живий образ борця проти жорстокости й визиску та знущання з боку кріпосників. Більше того, автор згадує багато автентичних прізвищ справників, генералів, панів, селян-спільників Кармелюка і назов місцевостей.
Народився Кармелюк 1787 р. в селі Головчинцях, Літинського повіту на Поділлі, в кріпацькій родині. Коли йому було 24 роки, пан Піґловський віддає свого кріпака Устима на вимогу своєї дружини, Розалії, за непослух "у москалі". Термін військової служби тоді був 25 років. В дорозі до Ка-м'янця-Подільського Кармелюк вибиває собі два передні зуби з надією, що його згідно закону, не візьмуть через це до війська. Але й це не допомогло, і він рятується втечею. Його згодом знаходять, заарештовують, карають биттям та кидають до в'язниці. Він знову тікає та організовує групи спільників, нападаючи на маєтки найжорстокіших панів. Найперше напав на маєток пана Піґловського, покаравши биттям жорстоку Розалію так, як вона карала своїх кріпаків.
Проти Кармелюка об'єднуються всі навколишні польські пани: Янчевський, Орловський, Хойнацький та сам Піґловський. Крім цього, на боротьбу проти Кармелюка викликають загони війська, а навколо маєтків будують високі мури, створюють навіть комісію у справі боротьби проти Кармелюка та цілої мережі повстанців чи бунтарів, що почали діяти в трьох повітах.
З допомогою зрадників та шпигунів, влада шість разів арештовує Кармелюка і жорстоко карає биттям та засланням на Сибір. З того чотири рази Кармелюк був засуджений на заслання, тричі — на Сибір, до Тобольська, і один раз до Архангельська. Чотири рази він втікає з заслання, вириваючись з найтяжчих і найнебезпечніших обставин. Підраховано, що, тікаючи з чужини, Кармелюк пройшов 15.000 кілометрів, що в наслідок присудів він дістав 4.000 шпіцрутенів та 220 канчуків. Іноді за один раз йому давали 400 шпіцрутенів або 100 канчуків, від чого інші засуджені гинули на місці, а Кармелюк мовчки витримував катування і при першій нагоді знову тікав.
Спритність Кармелюка можна бачити з багатьох його карколомних втеч і нападів. Сидячи одного разу в казематі Ка-м'янець-Подільської в'язниці, він дістав від канцеляриста в'язниці Барабаша пряжу і свердло. Пізніми ночами він плете мотуз або розбирає кахляну піч, складає в стовпчик, стає на нього і густо свердлить у квадраті стелі дірки, заліплюючи хлібом. А на день ховає свердло й мотуз під дошки, а кахляні плити знову повертаються до печі на своє місце, ніби їх ніхто й не відлуплював. Коли все було готове, а під високими мурами в'язниці стояли три його спільники з кіньми, Устим виштовхує обсвердлений квадрат стелі й опиняється на горищі, а вилізши через душник, спускається додолу. Та виявилось, що мотуз на кілька метрів закороткий, і він стрибає на руки спільникам. Потім сідає на приготованого коня і всі разом зникають у темряві. Отже він знову з'явллється серед ватаги бунтарів і месників, карає й палить панські маєтки, сподіваючись, що за ним піде весь нарід і таким чином повалить кріпацьку систему.