У 1859-му році Руданський пробував видати збірник своїх поезій "Нива", але Київський цензурний комітет не дав дозволу на друк. Пізніше, у —86-му році, поет таки дістав дозволу на друк. Пізніше, у 1861-му році, поет таки дістав доз-шей. Отже Степан Руданський належав до тих небагатьох авторів, які за життя не побачили своєї надрукованої книж-
журналах він за життя надрукував лише
іних
ре 7 років після смерти, заходом матері Лесі Українки, Олени Пчілки, вийшла його перша збірка "Співомовок". Найбі-
62
льше поет написав своїх творів у петербурзький період, дарма що вчився та ще й хорів на сухоти.
Захоплювався Степан Руданський і збиранням народніх пісень, зокрема подільських. Ще на початках своєї творчос-іи він упорядкував два томи "Народніх малоросійських пісень" (134 пісні), зібраних на Поділлі, та великий етнографічний збірник — "Подільське весілля". Пізніше упорядкував збірник пісень з нотами, що звався "Копа пісень", але жодний з них за життя автора не побачив світу. Лише після його смерти, аж у 1928-му році, було знайдено цю збірку в приватній книгозбірні й надруковано, а також видано "Казки та оповідання з Поділля", де було близько 500 текстів, серед яких Руданський записав понад 80 мелодій пісень.
Тим то і його ліричні поезії, і співомовки своєю формою та мотивами близькі до народніх пісень. Більшість його ліричних пісень має сумний зміст, журбу, як через нещасливе життя автора, хворобу, так і через обставини національного та соціяльного гноблення з боку царської Росії. У поезії "Над колискою" автор пише, яка доля чекає кріпацьку дитину — від самої колиски. У цьому творі є характеристичні рядки для долі кріпака, який зазнає тяжкого життя на панщині, а потім заберуть його в москалі. До того ж треба пам ята-іи, що в ті часи до війська брали на 25 років.
"...Поженуть тебе в чужу сторону І зачнуть муштрувати, І приказ дадуть — мову рідную На чужую зламати...
І наломишся, і забудеш ти Свою мову рідненьку,
Спом'янеш не раз не по-рідному Свою рідную неньку..."
А прийде війна — зложиш голову, Де і хто поховає? Не згадає мир, не спитається, Хіба Бог спам'ятає".
ді рядки актуальні и сьогодні, бо в радянській армії українська мова заборонена, навіть українські газети, що до 1933 року виходили для військових-українців українською мовою, як "Борошиловець" та "Червона армія", почали друкувати російською.
В поезії "Наука" поет зіставляє гострі контрасти двох поглядів на життьовий шлях своєї дитини, яка лишає батьківський дім і йде в світ шукати щастя. Мати радить синові в
63
житті бути гнучким перед начальством, радить, щоб перед панами згинався, як билиночка, за те пан прийме його за покірність і дасть кращу працю, і тоді син піде вгору, мов по драбинці, а тому він тоді може розпрощатися з батьківським полем, з тяжкою хліборобською працею.
Але погляди батька є прямою антитезою до поглядів матері. Він, якраз навпаки, наказує синові, щоб не гнувся перед трутнями, а хоч спина й зігнеться від тяжкої праці, то зате він пізнає життя і світ і з оточенням порівняється, а одночасно і з батьківським полем привітається. Інакше кажучи, не стане безбатченком, який цурається всього рідного; своєї мови, норовів, звичаїв, аби здобути становище серед панів.
У поезії "Гей, бики" автор закликає боротися проти всякого бур'яну й засмічення рідного поля, боротися проти зла. Тут під злом можна розуміти кріпаччину, русифікацію, затруєння життя чужими шкідливими впливами, які несла Росія.
Одним з цікавих жанрів творчости поета є "Співомовки", яких понад 150 було надруковано вже після смерти поета. Це віршовані дотепи, жарти, анекдоти, спрямовані проти гнобителів, хабарників, п'яниць, брехунів, різних зайд, ще часто дурили й оокрадали наших людей. Серед них бачимо циган, жидів, москалів тощо. Джерело "Співомовок" — це на-родня творчість, приказки, жарти, розповіді. Чимало легкого висміювання та критики в цих "ишвомовках" спрямовано і проти дяків, ксьондзів, священиків, а іноді навіть і проти єпископів, що несли з іг'оси та Польщі дикі традиції, розпусту, люОов до наживи.
Наскільки ці співомовки були популярні, бачимо з того, що більше ЗО видань цих жартівливо-сатиричних творів та інших творів суданської о було видано лише в Галичині до іУіб року, понад би видань Ьуло їх видано в Україні по революції іУії року. Бони досить відомі нашому читачеві, можна згадати для прикладу лише кілька. У співомовці "Засідатель" говориться, що їхав засідатель і провалився на "тонкім льоду". Всі метушаться, не знають, як витягти його, врятувати. л,ие йде "жидок убогий", який добре знав велику жадобу засідателя до грошей, до хабарів, сказав, щоб тільки наставити над водою, де потонув засідатель, карбованця, і він сам відразу вискочить з води. АЬо відомий віршик "Вовки", де в легкій формі висміюється орехуна й боягуза, який сказав, що за ним "аж 100 вовків гналось".
У гуморесці "Жалібний дяк" Руданський жартує з тонко-
64 голосого дяка:
А що тільки в церкві дяк "Іже" заспіває, Бідна баба у кутку Мало не вмліває.
Аж завважив теє дяк, До неї забрався. ■— Чого плачете ви так? — Стару запитався.
— Як не плакати мені, — Стара баба каже, — Коли мене голос ваш Аж за серце в'яже.
Так колись моя коза На льоду кричала, Як там її звірина Бідну розривала.
До творчих здобутків Степана Руданеького належить і його цикль ліричних дум, що мають загальну назву "Байки світовії", де автор переспівує біблійні теми про Адама, про царя Давида, про премудрого Соломона, а також велику казку "Цар Соловей", що має 4 частини. Та нас більше цікавлять *Співи" з "поетичної хроніки Гетьманщини", які він написав у 1860 році, від середини березня до середини червня, з чого бачимо його національні жалі до Москви, що є прямим віддзеркаленням думок і стремлінь українського народу. Це шість історичних поем: "Мазепа, гетьман український", "Іван Скоропада", "Павло Полуботок", "Вельямщ", "Павло Апостол" та "Мініх". Ця творчість на історичні теми показує патріотичність Руданеького, знання історії України, а найголовніше, що тут він яскраво показав, що все лихо в Україну йшло з Москви, що вона весь час підступно душила український нарід, оббирала податками, арештовувала й висилала на загибель козацьких провідників і як свої підлабузники цьому ганебному ділу допомагали. В цих творах автор показав, як козаки домагалися самостійности від царя, та бажали свого, вибраного гетьмана, але цар "годував" їх обіцянками. А щоб послабити опір і військовий потенціял України, вимагав то 10, то 20 тисяч козаків на війни, на загарбання нових сусідніх земель та на втихомирення захоплених давніше.