Але сміливість і революційність творів Тараса Шевченка декого навіть лякала. Письменник і історик Микола Костомаров згадує про свою зустріч з Шевченком у Києві, де Тарас Григорович прочитав йому свої недруковані вірші. "Мене обдало страхом, — пише Костомаров, — я побачив, що Шевченкова муза роздирала завісу народнього життя...
* М. Чалий, Життя і творчість Т.Г. Шевченка, Київ, 1892 р., стор.: 35-36 ** Дм. Чуб, Живий Шевченко, Мельборн, 1963, стор. 17 *** Павло Зайцев. Життя Тараса Шевченка, 1955 р. її Світова велич Шевченка, Київ, 1964, том 1-ий, стор. 49
Сильний зір, міцні нерви треба мати, щоб не осліпнути або не знепритомніти від раптового світла істини... Горе відчайдушному поетові! Він забуває, що він людина..."*
Який успіх і популярність мав Тарас Шевченко серед свого народу під час повороту з заслання, бачимо з листа письменника Писемського, який писав нашому поетові: "Бачив я на одній вечірці щось із 20 ваших земляків, що, читаючи ваші вірші, плакали від захоплення г вимовляли ваше ім'я з побожністю. Я сам письменник і більшої за цю заочної чести не бажав би..."
Про подібне захоплення Тарасом Шевченком та його творами бачимо з листа письменника Пантелеймона Кулі-ша, який побував у Полтаві по виході нового видання "Кобзаря". П. Куліш писав Тарасові Шевченкові: "Оце ж я, виповняючи свою обіцянку, запевняю вас, що ніде в світі таких щирих і прихильних дітей не знайдете, як у тій Полтаві. Тут бо не то пани і паненята, а всяка душа щира з вашим "Кобзарем", наче з яким скарбом носиться, та хутко їм і книжок не буде треба, бо повитверджували усі ваші вірші напам'ять, — і стрівайте, чи не по "Кобзареві" вони й Богу моляться,"** — додає жартома Куліш.
В іншому місці Пантелеймон Куліш писав про Шевченка: "...Се вже не кобзар, а національний пророк..."*** А Іван Франко, що написав багато статтей і розвідок про Тараса Шевченка, так висловлювався про нього: "Я не знаю в світовій літературі поета, який би став таким послідовним, таким гарячим, таким свідомим оборонцем за права жінки на повне людське життя". Ц
Як шанували земляки свого геніяльного пророка навіть и умовах царських заборон і поза межами України, читаємо в журналі "Огоньок" з 17-30 березня 1912-го року про "Малоросійський вечір" у Спорт-Палаці, який зібрав там всю українську "громаду". "У просторому приміщенні важко було пересуватися. Парубки й дівчата в барвистому українському вбранні чергувалися із студентськими тужурками та скромними кохтинами курсисток.
Найпривабливішим номером вечора була участь відомої малоросійської артистки пані Заньковецької. Коли Занько-пецька сказала, що не в змозі більше виходити на виклики, а посадили в крісло й винесли на естраду на руках. На артистку посипався дощ квітів, публіка кинулася до естради; асі підвелися, овації злилися в один суцільний гул. Таких
* М.І. Костомаров, Спогади про двох малярів,
Світова велич Шевченка, ор. сіт., том 1-ий, стор. 101 ** М. Чалий, ор. сгг.
,+> П. Куліш, Спогади про Шевченка, Київ, 1958, стор. 138 11 Світова велич Шевченка, ор. сіт., том 1-ий, стор. 266
"Овацій давно не було в Петербурзі".
Великі успіхи й популярність Тараса Шевченка декого з росіян навіть дратували. Коли він повернувся з заслання, в Петербурзі в залі Пасажу був влаштований літературний вечір, на якому, крім видатних російських письменників, виступив і Тарас Шевченко з читанням своїх творів. Журналістка О. Штакеншнейдер у своєму щоденникові за 1860 рік з деяким невдоволенням пише про цей вечір: "От вік
> вивчай і нічого не зрозумієш того, що називають публікою, Шевченка вона так прийняла, ніби він геній, що зійшов до залі Пасажу просто з небес. Ледве він устиг зайти, як почали плескати, тупотіти, кричати... Шанували мученика, що потерпів за правду... Але Достоєвський ще ж більший мученик за ту ж правду... Тим часом Шевченка приголомшили оваціями, а Достоєвському плескали багато, але далеко не так. От і розбери," — закінчує вона свій запис*
Шевченкові успіхи в літературі ішли впарі з успіхами в ділянці малярства і гравірування. Четвертого вересня 1960-го року, Тарас Шевченко дістав від Академії мистецтв звання академіка. Справді, його малярських праць нараховують до 1000, вони видані п'ятьма великими томами.
Літературознавець Павлин Свенцицький, пишучи про літературу 19-го віку і порівнюючи, хто більше відбив життя і душу свого народу, зазначає: "Хто не чував про Шевченка? Хто не знає чудових його творів? Великі поети: Байрон, Хете, Словацький — великий поет Шевченко! З тими поетами до ряду він став, перевищив їх, величний! Доказать легко. Всі тамті поети в творах своїх власну лиш проявляють індивідуальність. За Англію не промовив Байрон; не виявлена Хете Німеччина; всієї Польщі не добачимо в Словацькім; а спогляньмо, чи є найменша проява життя України, щоб не відбилась вона, мов у чистому дзеркалі, в Тарасових поезіях? Вона живе своїм поетом, пишається в ньому; в поезіях його вона вся! Поміж 15-ма мільйонами не подибуємо душі живої, щоб не спорушилась в грудях на відгомін Кобзаревої пісні. Байрона розуміють два мільйони англічан, Хете — мільйон німців, Словацького півмільйона поляків, Шевченка слухає, розуміє, з ним співає п'ятнадцять мільйонів! Тим він і великий, тим і вищий понад усіх поетів"'.**
Історичні перспективи, часове віддалення, дало ще більші можливості точніше окреслити діяльність і творчість Та
* О. Штакеншнейдер, Із щоденника. Цит. з Спогади про Шевченка, ор. сіт., стор. 496
** Павлин Свенцицький (1841-1876) Вік 19-ий у діях літератури української, 1871. Цит. з Світова велич Шевченка, ор. сіт., стор. 123
раса Шевченка. Проте, незважаючи на порівняльно близьку відстань від часів, коли жив і творив наш поет, великий каменяр Іван Франко ще тоді безпомильно оцінив велич Тараса Шевченка. І. Франко написав про" нього низку статтей, а до століття з дня народження Кобзаря Франко написав присвяту німецькою мовою, яку надрукував в австрійському журналі "Украініше Рундшау" в 1914 р., яка звучить так:
"Він був сином мужика — і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури.