Люди навпроти

Страница 23 из 35

Жорж Сименон

Щодо Соні, то сили її вже вичерпуються, це ж ясно. Боротися з ним, Аділь-беєм, їй усе важче й важче.

Аділь-бей перевернувся на другий бік. Він засинав, і йому здавалося, що він котиться з крутого схилу. Але шум дощу й далі переслідував його, перетворюючись уві сні на потріскування друкарської машинки: секретарка із стомленими очима закінчила друкувати одне речення і обернулася, чекаючи наступного.

Не забути б розповісти їй про того чоловіка з Новоросійська!

8

Але другого дня Аділь-бей не сказав Соні нічого з того, що хотів сказати, навіть не обмовився про чоловіка з Новоросійська. Уночі він задихався, хоча й лежав майже не вкритий, — це траплялося з ним усе частіше. Аділь-бей намагався пригадати, чи не бувало з ним чогось такого раніше, але ранкових пробуджень у мокрій від поту білизні він не пам'ятав. Прокидаючись, він почував ще більшу втому, ніж звечора. Довго лежав, дивлячись просто в стелю, доки поверталися хоч якісь життєві сили. Вигляд у нього ставав жахливий. З'явилася гіркота в роті, якої досі він також не помічав.

Та цього ранку чоло було ще мокріше, ніж звичайно. Зусиллям волі він примусив себе встати й підійти до умивальника. Все ще шумів дощ. Повітря, що просочувалося крізь кватирку, було насичене вологою.

На фіранках у вікні навпроти вимальовувалася тінь Колінової дружини, що саме збиралася на роботу.

Аділь-бей зупинився біля дзеркала, чекаючи, поки натече вода в миску. В око йому впало, що борода в нього стає густішою, ніж була доти, і тут він згадав, що в мерців бороди ростуть швидше, ніж у живих! Він висякався і сплюнув на хусточку. І раптом усе довкола змінилося… Від несподіваного страху він обм'як, засіпало в шлунку, заболіло серце. Аділь-бей не наважувався ще раз глянути на хусточку, де виразно яскріли плями крові. Він боязко зиркнув у дзеркало, прислухаючись, як служниця чимось грюкає в кабінеті.

Невдовзі прийшла Соня, і жінки заговорили так швидко, що він нічого не міг зрозуміти. Він уявляв собі, як Соня ставить на камін сумочку, вішає капелюшка, скидає калоші…

Коли Аділь-бей у пом'ятій піжамі й капцях на босу ногу ступив до кабінету, Соня мало не підскочила на місці. Він помітив це й відчув задоволення принаймні від того, що викликає у неї страх.

— Негайно йдіть по лікаря.

— Ви хворі, Аділь-бею?

— Не знаю.

Він не став голитися, одягатись, навіть не втер спітнілого обличчя. Щоразу, проходячи повз дзеркало, він уважно себе оглядав. Якийсь час йому ще вдавалося зберігати спокій. Аділь-бей снував туди-сюди по кімнатах, тримаючи руки за спиною й похитуючи головою. Але тільки-но його погляд падав на хусточку, як знову поверталася паніка. Щелепи судомно, нетерпляче стискалися. Аділь-бей не зводив очей з дверей, ніби сподівався прискорити так появу лікаря.

— Але ж лікар буде російський! — розпачливо скрикував він. І, помовчавши, додавав: — Побачимо!

Він не помічав навіть, що розмовляє сам із собою.

— Треба, щоб лікар сам назвав мою хворобу.

Лікар прийшов разом із Сонею — вона привела його просто з лікарні. Аділь-бей впустив його до кімнати, потім зачинив двері на ключ і сказав:

— Огляньте мене!

Аділь-бей говорив, сардонічно всміхаючись, немовби кепкував зі свого співрозмовника.

— Вам погано?

— Дуже погано.

— Що вас турбує?

— Все!

— Покажіть язика… Скажіть "а!" Роздягніться…

Лікар приставив вухо до грудей Аділь-бея, і той подумав, що він, мабуть, знову зводитиме все до нервової перевтоми.

— Дихайте… Кашляніть… Дужче!..

Обличчя в лікаря було серйозне, хоч і не серйозніше, ніж звичайно.

— Ви певні, що не зловживаєте бромом?

Аділь-бей усміхнувся, однак не став признаватися, що жодного разу його не пив.

— Всі органи втомлені — так, неначе…

— Неначе що?

— Неначе ви вже довго чимось зловживаєте. Якимось снотворним чи спиртним… Ви не п'єте?

— Ніколи. А це не може бути щось інше?

— Не знаю. Ви не відчуваєте постійного болю в якомусь одному місці? Аділь-бей показав лікареві хусточку з плямами й кинув:

— Ось, будь ласка!

Всупереч його сподіванню, хусточка не викликала в лікаря особливого інтересу.

— Таке з вами трапилося вперше? Це досить цікаво, але зовсім не доводить, що у вас сухоти. Слухаючи вас, у легенях я нічого не почув. Але якщо ви все ж таки хочете перевіритись, то треба зайти до лікарні й зробити флюорографію.

Чому лікар раптом схопив склянку води, що стояла біля ліжка? Він довго розглядав її, крутив у руках, потім знизав плечима й повернувся до Аділь-бея.

— То що ви мені припишете?

— Передусім — не пити брому. Ви їсте тут? Ота жінка в кабінеті — ваша служниця? — Лікар якось невдоволено подивився ліворуч, потім праворуч.

Аділь-бей не зводив з нього очей. Він уже почав про дещо здогадуватись і чекав слів, однак вони так і не прозвучали.

— То ви гадаєте, що причина — в їжі?

— Я цього не сказав. Немає ніяких підстав припускати, що це — наслідки неякісної їжі.

— Тоді що ж?

— Приходьте до лікарні. Там я зможу оглянути вас ретельніше.

— Ви не хочете говорити того, що думаєте?

— Я ще нічого не думаю.

То була неправда. І доказ цьому — те, як квапливо лікар кинувся до виходу, як довго не міг знайти ручку дверей. І все ж таки в кабінеті він зупинився й глянув на Соню та служницю.

— До лікарні! — повторив він Аділь-беєві.

Відвідувачі чекали. Соня запитала:

— Ви сьогодні прийматимете?

— Так.

Це "так" Аділь-бей вимовив, як погрозу. І пішов одягатися. Кожен точний рух коштував йому великих зусиль. Востаннє глянувши на себе в дзеркало, він сів за стіл і запитав:

— Хто перший?

Таким категоричним він не був іще ніколи.

— Ви кажете, нібито у вас зникла дочка, і її, на вашу думку, викрав турок? На жаль, шановна пані, нічим не можу допомогти. Я тут не для того, щоб шукати дівчат, які дозволяють себе красти. Хто далі?

Водночас він прислухався до кожного шарудіння в спальні, де була служниця, й важким поглядом стежив за Сонею, намагаючись нічого не пропустити, жодного її руху. Аділь-бей здавався сам собі восьминогом із чутливими мацаками. Він почав розглядати шкіру в секретарки. Її шкіра була така сама бліда, як і в нього, але то була зовсім інша блідість! Сонина шкіра завжди лишалася сухою, а в Аділь-бея вона від найменшого поруху, навіть від невеликої спеки ставала геть мокрою.