Лицем до села

Страница 22 из 55

Вишня Остап

І тихо… Тільки хрумтять коні, та спльовують після затяжки слухачі…

— Як прийшов отой Денікін (я тоді в Червоній Армії був), в підпіллі ми залишилися… У партизанах… З Кременчуком зв'язалися — дано нам гвинтівок, кулемета дано… Ув отім лісі в нас уся зброя була… Якось поприходили додому, нас і згарбано… Мене, Семена, Гаврила й ще там одного… Згарбали — і в Кременчук! Найняли ми дві підводи: нас четверо, а конвоїрів денікінських троє… їдемо. Ну, думаю, діло не таке вже і скверне; бо їх троє, а нас четзеро… Я з Семеном на передній підводі, з нами один вартовий, а ті двоє на задній… І вартових у них двоє… Проїхали хутір… Я й моргаю:

— Хлопці, мовляв, не зівай!

Семен — той согласний, а ті двоє ніяк не хотять:

— Одкупимось, мовляв…

— Ой, кажу, хлопці, діло скверне… У земельний одділ підемо!

А вони:

— Одкупимось… Проїхали Федорівку…

— Хлопці,— моргаю, — хватайсь за гвинтівки, бо пропадем.

Не бере. Якби біля нас двоє, а там один — і пари б з вуст вони не пустили… А то ми цього, як муху, задавимо, так ті переб'ють…

Проїхали й Кринку… Пече мене… Щоб ото вчотирьох та трьох гадів не задавити?! Трясе мене. Ні! Не хотять…

Проїхали й Глобин…, Не хотять… Ну, значить, пропали… їду, як у різницю…

Привезли нас до Кременчука, кинули у в'язницю… Сидимо ми… Як ніч, так і готуємось… Щоночі приходять до камери, викликають:

— Такий-то! Збирайсь!

— З речами?

— Так!

Ото, значить, уже в "штаб Духоніна"…

Не стріляли тоді, а кололи… Отуттаки біля тюрми, за муром. Виведуть, заколять і покинуть… А потім уже загребуть…

— Що, кажу, хлопці, не хотіли? Мовчать.

Коли ось якось після перевірки брязь ключі біля камери:

— Ковтушенко! (Це Семен). Збирайсь! Такийто! Такийто! Збирайсь!

— З речами?

— Так!

І Гаврила тоді взяли. Вийшов Гаврило в коридор, а його надзиратель як уріже по морді…

— Ой, рятуйте! За що ж б'єте, в мене четверо маленьких дітей!

— Дітей, кажеш, маленьких четверо?! — Та бац його вдруге: — Нужні нам твої, растуди твою, діти?!

— Ой, рятуйте!

Семен збирається… Я до нього…

— На оцей мій піджак!

А в мене на ваті дообрий піджак був! Товстий та дебелий! Добре треба багнетом бити, щоб пробити. Узяв Семен мій піджак…

Повели їх…

А я на вікно та дивлюсь, що ж із ними робитимуть… Коли так і повели за мур…

— Ну, прощайте, хлопці… Затихло… Колять, значить… Коли це як ірвоне звідти:

— Бах! Бах! З гвинтівки… Та тоді:

— Ой, рятуйте! А далі ще:

— Бах! Бах! Бах!

Стрілянина пішла… Утік, значить, хтось. Я так і рішив: Семен! Ніхто, як Семен!

Коли так на другий день чутка пішла: Ковтушенко втік!

А воно ото, знаєте, як ударив його денікінець багнетом, — він і впав… А піджак товстий, — багнет, значить, усередину й не пройшов… Він іще його поштрикавпоштрикав, а Семен мовчить… Убитий, значить. Він і відійшов. Одійшов, кинув гвинтівку та й почав стягати чоботи з одного заколотого. А Семен підвівсь — та за гвинтівку, та його в спину:

— Бах! Бах!

А сам схопивсь та ходу! Через рів та через тин, ускочив у чийсь двір — та в хлів. Уліз у дрова й причаївся. Ранком, яврейка корову доїти, аж там людина. Вона до яврея. А той:

— Та не може бути!

Пішов сам, коли воно "може бути"… Так вони взяли його в хату, переодягли, дістали документи… Тиждень у їх був, доки оклигав трохи, бо аж шість ран на йому було! Багнетом ото його так поштрикано…

От вам і Семен! Здоровий був хлопець…

А потім таки десь його вбито було.

— А ви довго у в'язниці були?

— Ні!

— Випустили?

— Утік!

А ніч над возом синясиня, аж чорна! Може, вона від Микитиного оповідання почорніла?! Не від Микити Микитовича, а від його оповідання, бо Микита Микитович світлий… Він узяв хлопчика з воза: — Заснув, синок? Ходім додому, бо завтра рано вставать!..

ДЕРЖИСЬ, ХЛОПЦІ!

(Роман на 4 розділи з епілогом і з мораллю)

РОЗДІЛ І

Володимир Ячейченко… Комсомолець… Йому дев'ятнадцять літ… На нім шкіряна куртка, а на ній "КІМ". Володимир Ячейченко бравий юнак й здорово співає:

Мы молодая гвардия Рабочих и крестьян.

РОЗДІЛ II

Досвітки…

А на досвітках дівчата…

1 дух на досвітках терпкий і млосний…

І Мотря на досвітках…

А в Мотрі очі голубі… Обов'язково голубі… А в Мотриних очах чортики… І губи в Мотрі червоні… А нижче в Мотрі шия… А нижче в Мотрі перси… А нижче в Мотрі кубова спідниця… І заспівує Мотря молодим "виводним" голосом:

Як була я молода, То я була резва.

І підхоплюють дівчата з хлопцями, і співають далі…

РОЗДІЛ III

Циркуляр окружкому:

"Охопити досвітки для культурноосвітньої мети". І сказав Володимир Ячейченко: — Охопимо!

РОЗДІЛ IV

Володимир Ячейченко охоплював досвітки. На нім шкіряна куртка, а на ній "КІМ". У руках циркуляр окружкому "Більшовик".

А на столі каганець.

А круг його дівчата.

А круг дівчат дух терпкий і млосний.

І говорить Володимир Ячейченко:

— Товариші! Давайте краще замість "молодої і рєзвої" я вам про молоду про гвардію розкажу.

І сіла Мотря біля Володимира Ячейченка близько й нахилилася до його шкіряної куртки (а на куртці "КІМ"), і говорить голосом ніжним:

— Розкажи, Володю!

І почав Володимир Ячейченко:

— Товариші! Молода юнацька гвардія йде старшим на зміну… Одсунься, Мотренько!

— Чого б я одсузалася? Так гарно, як близько. Хихи!

— Так от, товариші! Наша молода гвардія… Не лоскочи, Мотренько!

— Хкхи! Хіба лоскоту боїшся?! Значить, ревнивий?!

— Так, от, значить, товариші, наша молодь… Ой Мотре, не напирай, бо й я наперти можу!

— Ану, як ти можеш?

— Хлопці, гаси лампу!

Епілог

Не видержав Володимир Ячейченко Мотриної з молодих грудей провокації…

Мораль Держись, хлопці, охоплюючи досвітки.

ВИСКОЧИЛИ…

І сталося в одному дуже хорошому кооперативі, в одному дуже хорошому селі, в одному дуже хорошому районі, в одній дуже хорошій окрузі отут-таки в Українській Соціалістичній Радянській Республіці,— так сталося, кажу, тому дуже хорошому кооперативові не дуже хороше…

Буває так у житті: от усе хороше, все гаразд, а потім — і не хороше, і не гаразд…

Зверху все ніби добре: уже в членів правління й галіфе нове, уже в членів правління й чумарки як чумарки, уже членам правління й "урем'я" немає з вами отут "разгозарювать", уже члени правління знають, що "кооперація — це така, можна сказать, штука, що через кооперацію, коли тольки як слід, так вообче вона штука така, що як тебе туди виберуть, то не думай, що це тобі іграшка, бо я ось уже п'ять місяців, та й то… А я ж, — не ти! А ти розпатякуєш… А знаєш ти, що воно ніби й проста штука, а шлях до соціалізму… Отож не розпатякуй!"