Уже як приїхала по господаря редакційна бричка, з м'яким, шкіряним сидінням, реквізована, певно, у якогось непмана, і вони поспіхом чай допили та у двір вийшли, додав Сапон притишеним голосом: "Я цього вам не казав, а ви — не чули. Але поговорюють у партійних колах, що самому товаришеві Сталіну, коли він на заготівлю хліба до Сибіру поїхав, один тамтешній мироїд бовкнув: "Потанцюй, так продам хлібця…" А товариш Сталін, судячи з розгрому троцькістської опозиції, танцювати уміє… Не потрапте, товаришу, під машину колективізації, бо вона ні перед ким і ні перед чим не зупиниться. А на нараді я про вас добре слово обов'язково скажу, і партійному секретареві товаришу Смульсонові у доповідь я вписав про вас, так що ви сьогодні — на коні. Але дуже легко завтра і під конем опинитися, час переживаємо відповідальний і жорстокий. Усе од вас залежить: впишетеся в нього — ваше щастя, не впишетеся — жодні сількорівські й інші заслуги не порятують, не такі, як ваша, голови невдовзі з плечей летітимуть…" З тим редактор забрався на бричку і наказав візниці правувать до райкому. А Коршак поволі поїхав у бік Народного дому, до початку наради ще був час. Обдумував, що Сапон йому сказав, і ще далі, у завтрашній день зазирав. Зупинявся коло крамниць, мовчки дивуючись із довжелезних черг за хлібом і порожніх, як до непу, полиць. І все тривожніше ставало йому на серці, бо ятрило, як їм із Дуською та дитям малим доведеться виживати у новій веремії, життя круто на слизьке повертало. І правда, летітимуть голови на крутому повороті. Але до чужих голів Коршакові байдужки, ще й помогти може. Головне — аби власна голова вціліла.
Проте за червоним столом президії робсількорівської наради сидів із незворушним, кам'яним, майже як у партійного секретаря чи начальника Державного політичного управління району, обличчям. Поруч із першими людьми району сидів. Відкриваючи нараду, редактор Сапон серед кращих, найактивніших кореспондентів Якова Дахновця згадав. І коли секретар райкому товариш Смульсон доповідь свою начитував, його прізвище прогриміло на усю залу. Начальник ДПУ промовляв без папірця, коротко, чітко і строго, але вважав за потрібне відзначити мужність і принциповість сількора Якова Дахновця у боротьбі з прихованими троцькістами та іншими ворогами радянської влади у Пакулі. Відтак повернувся лицем до президії, до червоного столу, за яким і Коршак величався, зааплодував показово, і зала підхопила. "Шкода, що Дуська моя не бачить, у якому я уваженії у властей", — тільки й подумав Коршак, і собі плескаючи в долоні, як усі робили, аж потім похопився, що на свою ж адресу ляскає. У перерві між засіданнями для членів президії за сценою був чай із бубликами, білими. Коршак не наважувався до столу підійти, де вже начальники районні, коло самовара, у кутку кімнати тулився. Але товариш Смульсон сам його підкликав і склянку чаю налив. А начальник ДПУ найбільшого бублика з тареля коло самовара вибрав і Якову на куксу його зичливо нанизав. І запитав партійний секретар району: "А чому ви, товаришу Дахновець, досі не в лавах партії?! На останньому пленумі вирішено сільську прослойку зміцнювати, і такі люди, як ви, нам потрібні". Коршак промимрив щось вдячне, не міг же він признатися товаришу Смульсону, що не поривається до партії про усяк випадок, як воно ще гам далі буде, та й боїться, що відкриється, коли почнуть копатися в біографії, чий він син. Його виручив начальник ДПУ: "Такі люди, перевірені у класовій боротьбі на новому етапі, ще потрібніші нам як позапартійні зв'язкові наших органів із народом…" І партійний секретар не став перечити начальнику ДПУ, мовчки кивнув головою. А той посадив Коршака на стільця коло себе і почав розпитувати притишеним голосом, що діється в Пакулі. І Коршак доповідав як належиться. Коли вже дзвінок у залі задзвенів, щоб нараду продовжувать, мовив начальник ДПУ: "Ми в політичному управлінні району дуже цінуємо вашу оперативну інформацію. Не на все ще ми можемо реагувать відповідно, але такий час настане, і скоро. Партія оголошує непримириму і нещадну класову війну явним і прихованим ворогам соціалістичного будівництва. Ви ж у Пакулі не лише інформуйте, а й починайте діять відповідно до нових завдань. Нам потрібна ініціатива на місцях. А ми її підтримаємо залізним пролетарським кулаком!.."
Поки нарада робсількорівська закінчилася, поки виїхав Коршак із міста, уже й сутеніло, зимовий день короткий. І не наважився він їхати через Старосілля, та й попід Чортовим болотом петляти забоявся. І вирішив Яків за краще заночувати у Крутьках, Дуську він попереджав, що може в один день не справитися, повернутися лише завтра. І попросився він у Дусьчиної сестри ніч перебуть. Але вечеряти у неї не став, а поспішив до дільничного Галана, що неподалік проживав. Треба було домовитися про спільну роботу згідно з вказівками начальника політичного управління. А вже як випили з дільничним і закусили, у боковушці його, запитав Коршак: "Скажи, ти своїми очима бачив, як Левка Жилу через Крутьки мертвого везли?" — "Мертвішого вже не буває, зрешечений кулями, як дерев'яний щит на стрільбищі. А що?" — "Дак привидівся йон мені у снігах, як я через Страхолісся їхав…" — признався Дахновець. "Слабак ти, Якове, хоч і заслужений перед властями, очко у тебе грає! — засміявся Галан сміхом дошкульним. — Та якби мені усі, кого я за роки війни і служби в міліції на той світ відправив, привиджувалися, я б гольки те й робив, що сидів та дивився тую ману, наче кіно в тіятрі мринському…"
І відлягло Коршакові, попустило його.
Як повернувся Яків із наради робсількорів у Мрині, допитувалася у нього Дуська: "Дак що-бо там хоч було?" А він ходив мовчки по власному обійстю, у всі кутки зазираючи, наче фінансовий інспектор, чи голова податкової комісії, чи уповноважений по хлібозаготівлях. Аж поки геть не розсердилася дружина: "Чого-бо ти шиндриш скрізь, наче уже й до нас бригада по викачці прийшла, мені аж страшко стає?!" — "Вважай, що уже на порозі, прийшли, і я очима їхніми дивлюся…" — загадково відповідав Коршак і тицяв їй під носа замацану довідку, хоч вона вже її бачила, він тим папірцем давно задавався. На сірому обгортковому папері написано тренованою рукою сільрадівського секретаря, рівно і чітко, як вималювано: "ПОСВІДЧЕННЯ. Дано це т. Дахновцю Я. О. в тому, що йому доручено стягувати штраф за утайку об'єктів оподаткування та хлібозаготівель. Надається право описувати хліб лишній, майно усяке, реквізувать і здавать на схорону в кооперацію. ГОЛОВА СІЛЬРАДИ М. ГРОМНИЦЬКИЙ". І чорнильний штамп Пакульської Ради.