Листи до Михайла Ковалинського

Страница 49 из 53

Сковорода Григорий

Actus in exilium Diogenes ne hoc quidem male: philosophari cepit.

Zeno Citiensis, audita navi oneraria, quam unicam reliquam habebat, una cum mercibus vi fluctuum obrutam ac submersam, laudo, inquit, tuum factum, о fortuna, quae nos in palliolum et porticum redigis.

Quid obstet, quo minus ista imiteris? Obeundo magistratu impegisti? vives postmodum ruri rerum tuarum satagens. Ambiens principis amicitiam repulsus es? vives periculorum ac negotiorum liber. Accidit per calumniam vel invidiam exsibilatio aliqua et infelix successus? Secundo vento ad musas et academiam navigare licet, quod fecit Plato post naufragium amicitiae cum Dionysio. Ac profecto ad parandam animi tranquillitatem multurn conducit illustres viros considerare, qui eadem qua nos fortuna aequo animo sunt usi. Inimici stolidos turbant, quorum delicta non persequeris, sed tua te affectione animi obleetabis. Est insani ob amissa dolere, non gaudere relictis. Quid habemus? vitam, valetudinem, solem, otium, loqui, tacere etc.

Eas rationes, quae adversus animi perturbatlones’ auxilio sunt, cordati, ante quam perturbentur, meditari debent, / 222 / ut multo ante praeparatae plus habeant virium.

Eos, qui unum aliquod vitae genus molestia putant vacare, Menander erroris admonet praedictis versibus.

З книжки Плутарха

"Про спокій душі"

"Я вважав, Фанію, що багачі не стогнуть вночі і солодко сплять". Потім:

"Отже, з життям нерозривно пов’язана прикрість. 347

Вона існує і в розпещеному житті, існує і в славному житті,

Але втрачає свою силу в житті бідняка..." (Менандр).

Але подібно до того, як люди боязкі, захворівши під час плавання на морську хворобу, вважають, що вони будуть почувати себе краще, якщо з великого судна пересядуть до невеликого човна, а звідти знову перебираються в тривесельник, нічого цим не досягаючи, оскільки разом із собою переносять жовч і страх, — так і життєві переміни не усувають з душі того, що приносить прикрості і турбує. Таке ж значення має недосвідченість у справах, слабість і безпорадність судження, а також невміння правильно використовувати дійсне становище. Без сумніву, від цього страждають багаті і бідні, неодружені і жонаті, і з цієї ж причини люди уникають публічних місць, з цієї ж причини обтяжлива бездіяльність, з цієї ж причини хочуть здобути доступ в палаци, а, здобувши, відразу ж розчаровуються. "Через нерозсудливість сердиті ті, кому погано". Для хворих і жінка є тягарем, і лікаря вони обвинувачують, і постіль їм не подобається, а щодо друзів, то неприємний їм той, хто приходить, і викликає незадоволення той, хто відходить.

Коли ж хвороба пройшла, стан змінився, той, хто вчора відмовлявся від крохмалю, яєць, хліба з просіяного борошна, сьогодні з апетитом і втіхою їсть простий хліб з кмином. Таким же чином здоровий розум робить легким будь-який спосіб життя, будь-яку зміну. Приклади: Александр прагнув здобути інші країни, а Кратес, маючи тільки торбу і плащ, провадив життя, як якесь свято, серед дотепів і сміху.

Таким чином, як черевик і ступня не обернені в різні сторони, так і нахил душі створює відповідне собі життя. Бо не звичка, як хтось сказав, робить життя приємним, а розсудливість створює найкращий спосіб життя. Тому будемо очищати і берегти закладене в нас джерело спокою душі: для того, щоб стороннє сприймалось без невдоволення, як щось властиве нам.

Не слід з роздратуванням ставитися до обставин,

Бо воно не допоможе; добре буде тому,

Хто правильно використовує існуючий стан речей.

Отже, це правило слід добре засвоїти в першій вправі, щоб, подібно до того, хто кинувши камінь в собаку, влучив у мачуху і сказав при цьому: "однак камінь влучив не так вже й погано", і ми вміли інакше витлумачити те, що, всупереч нашій волі, нам послала доля.

Непогано, що Діоген був приречений на заслання: там він почав займатися філософією.

Зенон з Катіона, почувши, що єдиний корабель, який лишився в нього, був перекинутий хвилями разом з товарами 348 і затонув, сказав: "Хвалю твій вчинок, о доле, ти, що скеровуєш нас до плаща і портика".

Що заважає тобі наслідувати це? Ти зазнав невдачі, добиваючись посади? Зате згодом будеш жити в селі, займаючись своїми справами. Тобі не вдалось добитись прихильності начальства? Будеш жити вільним від небезпек і справ. Через наклеп або заздрощі виникає якась неприємність або невдача? Можна при попутному вітрі приплисти до муз і в академію, що й зробив Платон після краху його дружби з Діонісієм. І, безсумнівно, здобуттю душевного спокою багато сприяє знайомство з життям знаменитих мужів, які спокійно переносили однакову з нами долю. Вороги тривожать дурнів: не роби таких помилок, як вони, і найдеш втіху у твоєму душевному настрої. Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти тому, що лишилось. Що в нас є? Життя, здоров’я, сонце, дозвілля, можливість розмовляти, мовчати та ін.

Про засоби, які служать нам проти душевних тривог, слід подумати раніше, ніж ми зазнали турбот, щоб, завчасно приготовані, ці засоби мали більше сили.

Щодо тих, які вважають, що існує один який-небудь спосіб життя, вільний від неприємностей, то Менандр у поданих віршах переконує в тому, що вони помиляються.

74

[Харків, місцевий; липень — серпень, 1765 р.] / 31 /

Salve, thesaure mi! Michaël pretiosissime!

Fortassis tibi quoque, о carissime, importunus et molestus his aliquot diebus eram, cum ipsemet mihi displicerem. Nam dum taedeo, dum moereo et irascor, neque adspecto, neque compello te solito nostro more amicissimo, ut haud mirum sit, si aliquid de nobis sinistri suspicatus sis. Sed tamen dolendum erat, mi amice, postea quam avulsus est is, qui erat inter praecipua curarum mearum oblectamenta et solatia. Nemo magis gaudet amicitia, quam ego: hoc unicum meum oblectamentum et thesaurus; quid igitur mirum, si modum in dolendo non tenui? Veniam damus, si quis pretioso ablato equo lacrumat, aut moestus est, postquam aedes onflagrarunt. Mihi quoque danda est, quod non video et timeo ei, quod mihi amicissimum est. Cum praesertim animus humanus, et is amicus, omnium rerum pretia superat, procul dubio. Si in tutiori loco esset, minus dolerem: nunc aula est fraudum scelerumque taberna. / 32 / Parvula simplexque aetatula est, facillime decipitur, moresque imbibit improbos; expertus sum ipse et tanto magis doleo, et doleo et libet dolere. Quid enim agam in vita? Ubi animus occupetur? 349 Ubi vigeant studia mea? At nihil curare, nihil dolere, non est vivere, sed mortuum esse: cura enim est animi motus, et vita in motu consistit. Alii alia curant, mihi generosos mihique amicos puerorum et juvenum animos curare libet. Sed ubicunque labor, ibi est et requies. Ubicunque cura est, et oblectatio indidem petitur. Curat avarus aurum, dolet aurum, aliquando et delectatur auro, et ut delectetur, curat, curisque exedi gaudet. Ad hunc modum et ego angi ато commodis amicorum, ut aliquando delectatio pariatur: quamquam et nunc quidem jam paritur. Quid enim dulcius, quam amari, quam expeti a bono animo? Quid amabilius ipso amore amici? Nullum ego munusculum amo, si absit amor animique benevolentia. Nihil mihi carius aut dulcius, quam animus mei amans, etiamsi alia absint omnia. Et cura mea, et delectatio, et gloria, dicam et vita, et haec immortalis quidnam? Animus amicus, animus mei amans, animus memoriam mei retinens. Hunc ego malo, quam pyramides, quam mausolea, quam alia regum monumenta. Et quid generoso animo generosius, / 41 / quid magis aeternum? Doleo igitur carissimum Jacobiscum meum, et curo, ut aliquando me quoque amet: quamquam et nunc jam amat. Amor enim amore invitatur: et volens amari, amo ipse prius. Et quis non amet ingenium huius pueri? Jam mihi reputa, quanto miserius dolerem, si tibi, licet non puer quidem ac tanto grandior es, mali quid contingeret. Tui enim gratia (dicam ingenue), tui, inquam, solius jucundissimum meum otium reliqui, fluctibus me commisi, per biennium tantas inimicitias exercui, tantas calumnias, tanta odia tuli. Alioquin nullus antistes aut abbas a dulcissimo meo abstraxisset otio, ut famae, ut valetudinis dispendium paterer, nisi non multo ante eorum pellectationem te conspexissem, nisi prima fronte tantopere animo collibuisses meo. Meministi, opinor, quantopere indignarer, cum abstrahereris a graecis literis, maxime autem, cum pellicereris in aulam, cum praeceptor linguae germ[anae] publicus parum abfuit quin creareris, quantopere, inquam, indignabar? Ut si leaenae sui catuli aut humanissimae mulieri suus foetus eriperetur. Et sic affectus eram, quod perspiciebam, quam non procul esses a pernicie, si esses aut in aula paedagogus aut linguae praeceptor publicus. Omnes mirabuntur, suspicabantur, inimici autem mei ringebantur, quid esset, quod plus quam germani mei rem curarem. Si igitur Iacobi mei vicem tam doleo, quem amandi tu mihi occasio ansaque extitisti, ei siquid alii es me fructus / 42 / ceperunt, tibi acceptum ferre omnes debent, qui me solus a portu imo amor meus abstraxit tui, quem sic adamavi, ut licet inimicus factus esses, odisse te nequeam, neque quidquam recusare, quod ad tuam pertineat utilitatem... Ego quidem sic me natum video, ut ipsissimis inimicis, in ipsa ira, ubi quid parum blanditiae adspexi, protinus mitescam; jam ubi quem mei amantem esse 350 animadverti, huic prope dimidium dierum vitae meae concederem, si possem et liceret: quamquam quidem, qui pericula lubens amici gratia [subit] 1, videtur aliquo modo vitam suam impendere. Aliquando irasci am icissimis eram, videor, sed heu, quam ista ira non est ira, sed nimius fervor amoris et perspicientia mea, quod plus video quam vos, quid vitandum, quid sit expetendum. Itaque dum memor ipse mei, dum spiritus hos reget artus, hoc unum agam, solum hoc curabo, ut omnibus modis ingenuorum animorum amorem in me provocem. Hic meus thesaurus et delectatio et vita et glaria. Amor autem amore provocatur, quem prodit gratia et benevolentia cum virtute conjuncta. Sed tu solus omnium carissimus, nec poenitebit repetere solitudinem meam, licet infirmior sum factus, si te amicum habeo.