28/ХІ-77
P.S. Передачу одержав. Дякую, ріднесенька! Добридень, любі!
У ці дні смутку я поруч з вами, я з вами! Безмежно жаль за бабусею. Та тут нічим зарадити не можна, бо наші життя не нам продовжувати. А я ще був подумав, чи не вдасться відзначити діямантове весілля. Так жалкую, що п'ять років тому піддався загальній ніхоті й не наполіг на банкеті на честь 50-річного подружнього шляху наших стареньких. Вічна пам'ять небіжчиці! Колись, Бог дасть, напишу про бабусю. Їй довелося на віку ох-ох скільки зазнати. Мені сказали, похорони відбулися в понеділок у Гатному. Отже, поховати на батьківщині. Це втішно, мабуть, і для небіжчиці. Так незвично й важко вживати це слово про бабу Оксану. "Все тече, все минає". Хай буде мужнім наш дідусь у цьому горі. Всі слова співчуття видаються дрібними й безпорадними, але все одно, дідусю, треба набратися мужності і дивитись на світ без розпачу. Нам дано ще жити. Скільки доброго пов'язано з бабусею в родині. Вона лишалась тією віссю, довкола якої оберталися всі ми. Онуки, зяті, дочки радо приходили до баби на Різдво, чи Великдень. Якийсь особливий затишок, смачні страви, атмосфера родинності — все було там. Опишіть мені похорони: хто був, що говорили, де поховали ? Я ж був на Гатнянському цвинтарі, то хоча б приблизно. Тітонько, дякую за листа (від 30/ХІ), в понеділок же вручили й мамин (2/ХІІ). Ти там згадуєш, якийсь лист повернувся тобі вже з Києва, з ізолятора ? Мене запевняють, то — неможливо, ніби вся кореспонденція на моє ім'я від дня прибуття в кінці вересня передавалася адресатові. Ну та зараз головне, чи дадуть побачення ? Для цього я офіційно (наскільки це можливо в листі) запрошую тебе разом з дідусем прийти до мене на Володимирську, 33. Це ініціатива моя і, звісно, без примусу і, зрозуміло, ніяких ускладнень у жодному з напрямків бути не може. Отже, ви повинні знати, що я домагаюся побачення, а від вас потрібні лише згода та іздзвонитися з моїми опікунами про дату. Цей складний формалізм (уся попередня писанина) не мій винахід, але без нього, кажуть, не обійтися. На побачення можеш прихопити й отого повернутого листа. Сподіваюся на зустріч, бо начальник говорить про неї, як про цілком реальну річ. Надіслав 28/ХІ тобі з Миколою листа, то вже не розписуюсь.
Валерій.
Мамо, даруй, що третього підряд листа адресую не тобі. Але так склалося, що потрібно офіційно-епістолярно звернутися до тітки з дідом, запрошуючи їх побачитися зі мною. А головне, то — бабина хата. Так сумно за нашою бабусею. Нехай земля їй буде пером. Цього року багато родичів і близьких мені людей померло. Немилосердна косарка тне — і не ухилишся, не вблагаєш. Мить, коли залишаєшся сам на сам з вічністю. Про неї згадують лише ідеалісти. Ось питання: що доброго вчинив на цім світі, або взагалі, що вчинив ? Уявляю умриловців. Кожен з них прудко назве: пив, їв, спав... потреби... трохи працював, але знову ж задля тих попередніх, і поза тим вегетативним рядом дієслів — нічого більше. Ното valgus!*. Я взяв один із крайніх випадків людської нікчемності, а є ж і наближені до нього. Почитай у М.Зерова сонет "Чернишевський". Інколи розмірковую над тим, що міг побачити бабусю. Для цього потрібно було просити, а я не хотів. Вона мені простить — я не піддався слабкості. "І не введи нас у спокусу, і захисти нас від лукавого". Твого дописа прочитав з цікавістю. Особливо через Абдулчиного батька. Пізнаю "радную старину": і щирість уболівань, і відданість у допомозі. (Закреслено більш як рядок.) Але мій шлях — то мій шлях. (Закреслено два з половиною рядки.) Домовилися! Повернувся до мене давній ворог — хронічний нежить. Що я вже з ним не виробляю, поки без успіху. Ну, боротимусь все одно: дихаю, як радять йоги, хлебчу носом медок. З хронічними захворюваннями провадиться й хронічна борня. Передача виявилася дуже до речі (хоча як могло бути інакше!). Розкошую цитринами, горіхи з родзинками вмить схрумав і, вже писав вище, спиваю меди. Шипшина,
* Проста людина.
само собою — до того. Загалом стан зараз добрий, і цьому причина — краще харчування. Газети та журнали перечитав, шалик, фляжчина й конверти лежать серед моїх речей. Так що все передаване та прийняте потрапляє за призначенням. Як бачу, і твої листи доходять. Шкода, що не вийшло з пересиланням мого одягу тому чоловікові. Але тепера діяти пізно, бо він уже вільний птах. Так, час ніби стоїть, а потім — ф'юїть і вже понад два місяці милуюся небом (закреслено), пардон, перебуваю в Києві. Перечитав "Мерці" і сам собі сподобався. Аж шкода мені, що нема змоги перекладати в таборі з азербайджанської. Забув я її добряче, але то не біда, а нема ні словників, ні літератури наукової, ні знавця мови, консультанта. Такий цікавий письменник Дж.Маммедкулізаде! Ну, нічого, вже згодом цим займуся. Мамочко, я б хотів мати ту мою статтю про Кримського, що була надрукована в Азербайджані 1973року. Вона ж бо зовсім лойяльна, так що, можливо, тобі пощастить її запопасти. А тоді опишеш у листі: назву, обсяг, я навіть не знаю, в якому журналі. Це прохання таке, коли змога. До Зойки я процедуру запрошення вже проробив. Тобто в своєму листі до неї згадав, що домагаюся побачення, що це моя ініціатива і що, коли буде дозвіл, нас сповістять. Очевидно, треба зателефонувати до мого вихователя і запитати, чи дозволено ? Денервуюсь маніпуляціями з моїми листами, від такого були відучені навіть на Уралі. Буду сподіватися, що мій лист (від 28/ХІ) дійде до тітки. Ви обов'язково сповістіть про отримання. Якщо "загубиться", я маю копію й легко його відновлю. Що з ним можна робити вісім днів, окувати чи що? Ну, гаразд, поки кінчаю. Вклади мені 5 конвертів рекомендованих. Валерій.
7/Х11-77
Люба мамо!
Так сумно було читати твій лист (від 9/ХІІ) про смерть бабусі, її похорон. Для мене тоді тільки невідворотність втрати постала у всій страшній повноті. Кріпися, рідна моя! Що зробиш, цього уникнути неможливо. Жорстокість природи щодо тих, хто любив небіжчицю і, може, найбільша милість для неї самої. Адже старенька бабуся стільки настраждалась за останні роки з хворобами. Сподіваюсь, молодший зять подбає, щоб із звичаєвого боку все було належним чином. На поминання треба записатись у священника. Технічних подробиць справи я не торкатимусь, бо не зовсім виразно їх уявляю. Але без них ми б не здійснили свого обов'язку перед небіжчицею. А нашому дідові треба обов'язково сходити до церкви, послухати відправи. Він заспокоїться душею, злагідніє. Та й сама думка, що на тім світі вони з дружиною будуть разом, повинна принести полегкість. Зникне відчуття безвиході й дідусь житиме біля нас, будемо надіятися, з розумом непотьмареним тугою. Не дайте йому замкнутися та зосередитись на цьому горі. Він ще доволі енергійний, годен у супокої витривати не один і не два роки. Я розумію, поради давати легше, ніж їх здійснювати. Та, на мою думку, це єдиний шлях, який збереже нам і батька, і діда. Вас три сестри, педагоги, невже без настирливості, надокучливості не вдасться відволікти старенького, підбадьорити його. Принаймні, тоді можна буде сказати, що для нього все зроблено. Жаль, здається, я з ним цього разу не зустрінусь. Незрозуміло для чого обіцянка надати побачення й ось уже три тижні очікувань. Дивні маневри — однаково це ж нічого не змінить. Я вийшов і давно з віку, коли плачуть за віднятою цукеркою. А зараз трохи практичних питань. Я оце надумавсь, що було б непогано, якби ти передала сюди фуфайку (тілогрійку). Нею можна б зогріватися в дорозі та й у табір дозволять занести. Взагалі, перебування тут до січня є для мене річчю не зовсім очікуваною. Розраховував, що два місяці, а там — ф'ю'їтьу бік героїчного Сибіру. Та от — стільки часу миру й тиші. Нежить мій помалу вщух, і зараз він, наче напівприборканий звір, лежить та гарчить, тобто: не до кінця, але в основному позбувся його. Про мій від'їзд тебе, мабуть, сповістять. Як повернуся на круги своя, негайно напишу. Повернулись мені сповіщення. Ну й заспокоївся — листи одержали, а то я вже тут за грудки хапавсь. Взагалі нечувана, в Києві лист іде 10 днів, а з Уралу — 7. Несповідимі путі моїх читачів. Одержав також листи від тітки (8/ХІІ) й дядька (12/ХІІ), за що їм сильно вельми вдячний. Особливо тітоньці. І звідки в неї стільки милосердя, співчутливості. Справжня Жінка. Я вже писав: всі передачі мені вручено (харчі поїв, речі ношу). Марки, котрі вкладено до твоїх та Алоччиних листів, також маю. Пильную за їхнім рухом і тут нічого не пропадає. Надсилайте мені авіа або рекомендовані конверти, а от марок та календариків поки не потрібно. До речі, я поставив Зойці конкретне запитання: чи одержала вона, здається, у березні мого листа ? Там було вкладено невеличку ікону-листівку з переписаною мною молитвою, а також скільки і коли вона писала мені цього року в табір ? Вона-бо запевняє, що багато, а я не мав за рік ніц, окрім новорічної листівки. Для мене то важливо, і я хочу знати обов'язково. Хай або сама напише, або принаймні тобі скаже.