4 Копия приговора вручается осужденному... в трехдневный срок после провозглашения приговора" (ст.344 УПК УССР, ст.320 УПК РСФСР).
5 Г.Л.Дышель.
* У цьому листі багато закреслено. Вихователі стали сердитими. Їм вдалося вилучити Валерїіврепортаж про Киселика (учасника УПА)
вдячно їх сприймають. А Алексеем (це на Кубі!) одного з персонажів названо явно задля показу міжнародної солідарності, його присутність просто настирлива. В мене, принаймні, таке враження, бо монологи сповнені булькотливим киселиком і зовсім не динамічні. Можливо, це те, що зветься, чорна заздрість: колега ударився в белетристику, встругнув п'єсу, але більше скидається на мою слушність. Інтригу закручено слабенько плюс цей медовий пафос до речі й не до речі. Щоправда, я також весь минулий місяць брався до художнього перекладу, котрий, як відомо, с різновидом художньої творчості. Проте мушу констатувати, мені па цій царині успіх не сприяє. Тупаю й топчуся довколо одного австралійського оповіданнячка, ось жовтневі вже давно минули, а не йдьоть. Здається б, перебування у рідному місті мало надихати: тут навіть рідну мову почуєш. "Ой, сама я й не знаю, що робити маю" — співається он у ресторанній пісні. Я вже й по-йогівськи зосереджуюсь, пильно вдивляюся в голу стіну. Ну, ніякісінького тобі ефекту, хоч криком кричи, тільки раз було трохи блимнуло, заяріло — дівку в негліже побачив. Воно, либонь, і це для різноманітності не так уже погано. Проте хотілося б, щоб муза надихала на писали, аж вона просто в гості ходить. Я дививсь на неї, дививсь, а потім кажу: заяви на мене тоді куди хочеш, або зараз одягнись. Не полохлива — до неї рукою тіко мац, не тікає. Ну, тут я не стерпів: це тобі злочинець, чи це тобі хто сидить? Ані бровою не поведе, ну хоч би тобі ка— або хихикнула. А, може, в неї протест антиміщанський, може вона шукає щирості почуттів й оце завітала до мене в камеру, а я казна-що вигадую? Але несподівано вона озирнулась, і я побачив оці, байдужий, безмежно цинічний погляд дівахи з Хрещатика, якій давно відомо, що бузьки дітей не носять і що золото — метал не мерзенний. Ну, правильно, та це ж муза, яка за висловлюванням Ломоносова сучасника-ми-поетами була "превращена в такую девку, которую завсегда изнасильничать можно".
Химери, все химери вам розписую. Нема нічого путнього сказати. Прочитав ось чудову книжку Зигфрид Зоммер "И никто по мне не заплачет" (М.Изд-во иностр.л-ры, 1973 г.) і подумав, що завжди по хвилях смутку має настати хоч трохи радощів. От був знудьгувавсь уже до чортиків, книжок вартісних нема, переклад не йде і раптом — трохи сонця в зимній воді. Довго переказувати про що твір. Життя дітей, одного хлопця від дитинства до юності подано в такій сповненій витонченого гумору манері, що аж здивувався, звідки це у німецького прозаїка. Досі я вважав, цілковиту монополію на дотепність тримають в англомовній літературі й ось маєш: диво! Можливо, розчулила тема — спогади про дитинство (вони у мене в камері постійно), але річ, справді, талановита. Зустріч з інтелектом, та ще коли його почування близькі твоїм, приємна напрочуд. Я часто даю вам рекомендацію на ту або іншу книжку. Це тому, що зараз маю змогу читати більше ніж ви, тож користуйтеся порадами й не губіть часу на макулатуру. І взагалі, якщо не вільно писати, що хочеш, то почитайте бодай писане іншими і що мені співзвучить. Я не лише роман Зоммера маю на увазі, а й Іво Андричеву "Притчу про вітрового слона" і т.д. Одержав від мами шалик,фляжчи-ну, конверти — все клас. Тепера можна й за степи безкраї, до Уралу рушати. Яка погода стоїть чудова, ніби на замовлення. Бабине літо. Скільки їх було в нас на Слобідці — три, здається? Глибока ріка, у ній купаєшся до посиніння, до несхочу, а відтак залягаєш на м'якому, сліпучожовтому піску й вигріваєшся під сонечком. Або заплисти на човні у моторошно супокійну заводь, зарослу буйним лататтям з водяними жуками, що про них не знаєш, чи кусаються, грузьким дном, де з усього видать тьма п'явок і, звісно, туди ступити нема дурних, і нарешті лілії, мета плавби. Дивовижно гарні, можна сплести віночок, просто накидати повен човен і дихати отим п'янким, знадливим запахом, що нагадує про його єдиність, бо вже за кільканадцять спекотних хвилин квітка в'яне й зникає. А ще ловиться рибка велика й маленька. На це треба багато терпцю, але коли з води витягаєш щось раз-по-раз, охота до рибальства сама розпалюється. І потім смачно їсти її засмажену, коли ж удачі було кіт наплакав, то вилов увесь ішов котові, який, мабуть, вболівав заходом путини, але ж його безсловесного не поймеш. Якщо в серпні чималенько дощів, то кращого ніж піти по гриби — не вигадаєш. І тоді десь у напрямку ДВРЗ треба чимчикувати добрячих 2 години, заходити в молоденькі посадки і брр... вода з ялинки виллялась за комір. Тут потрібно обережності. Маслюки дурно не даються. Лазиш, лазиш, поки спина не починає боліти, а тих грибів ледве півкошичка. чорти б їх збирали. А пора вже додому, та краще книжку почитати. В мене тоді якраз "Тарас Бульба" був, дід купив. Уф, уф — двадцять років тому. Написав, мабуть, вельми абстрактного листа, але конкретне щось до голови не лізе. Я дещо іронічно висловився стосовно того, щоб побачитися з Зоєю. Річ у тім, що це обставлено певними складностями, про які мамі гр.співробітник, мабуть, говорив. І я, власне, передчуваючи вдома негативну реакцію, удався до того тону. Але з другого боку вельми страшного нічого нема. Виграш від побачення той, що я побачуся з подружкою і попоїм домашнього. Якщо подібні цілі не викличуть заперечень, тоді мамі можна ставати посередником між Зоєю та установою, де мною
займаються. Я зрозумів, що ім потрібна гарантія в некаверзності надаваного побачення. Але оскільки мені не відомо, чи охота мамі втручатися в цю справу, я й не наполягаю. Вам усім і так досить за мене дісталося, щоб зайві клопоти завдавати. А я сиджу й дивуюся, чого листів нема. Ще й сам з відповіддю не квапився. То це ви вирішили — я вже не тут. Ну, сподіваюся ще трохи побути. Пообіцяли он навіть побачення з тіткою й дідом. Так що, як співають поляки, "swiat №ie jest takizly". Радий за Миколу з пропискою, тільки чого б це йому не відписати про своє життя самому? Листи: мамині (від 10/ХІ, 21/XI — з марками), тітчин (21/Х1 — знімки, календарики, конверт), Зойчину поштівку (9/ХІ) одержав. Маю й тітчині знімки, котрі надсилала влітку. Ага, в грудні відзначатимуть 100-річчя Леонтовича і готується прем'єра його опери, здається, досі неставленої. Підіть послухайте, потім опишете. Валерій