Дівчинка залишилася сама. Тримаючи в руках вірьовочку, вона напружено виглядала з-за дуба. А в грудях наче дятел вистукував по корі: тук-тук, тук-тук. Улянка боялася проґавити ту хвилину, коли борсук з розгону вскочить у нору, опиниться в мішку, і коли треба буде сіпнути вірьовку.
Так минуло з півгодини. Ніщо не порушувало лісової тиші. Тільки одного разу шелеснула гілка, на яку сіла сойка. Вона, мабуть, помітила дівчинку, пронизливо крикнула й полетіла. Потім сойка знову пролетіла мимо, тепер у неї в дзьобі був горіх чи жолудь.
Щось легенько зашаруділо в сухій траві. Улянка побачила, як з-під дубового листка обережно визирнула миша. Вона понюхала повітря, блиснули на мить дві намистинки її оченят, і звірючка сховалась.
Минуло, мабуть, ще з півгодини, бо руки й ноги в Улянки заклякли. Мисливське хвилювання втишилось — може, й не прийде борсук, може, в нього є десь інша нора.
Прилетіла зграйка синиць. Скрізь тільки й чути було: фінь-фінь,— коротка мовчанка, і — а-ха-ха!.. Фінь-фінь, а-ха-ха!..
Дівчинці спало на думку, що такими зграйками синиці літають по лісу тільки восени. А весною, коли сніг ще не скрізь розтанув, сидить синиця на верхівці дерева, і співає тоді вона зовсім не так, як восени. Тоді вона співає так: ціві-ціві-ціві, ціві-ціві-ціві! Або ще так проказує швиденько: ціві-ців, ціві-ців! І тоді треба їй у лад примовляти: "Кидай сани, бери віз!"
Улянці вже й набридло чекати отут за дубом. Вона підняла з землі гладенький, мов відполірований жолудь у чашечці. Як же він схожий на стаканчик на блюдці! А сама чашечка з довгим хвостиком! Як смачно хрустять восени під ногою оці жолудеві чашечки!
Навколо Улянки застигли в мовчанні кущі бересклету з жовтими сережками. Вона згадала, що Макар Макарович наказував лісникам заготовляти коріння бересклету, бо з нього добувають каучук. І дівчинка почала розглядати бересклетову сережку. Жовтогаряча ягідка плоду розтулилась, і з неї лукаво визирало чорне, блискуче вічко насіння. Ягідка гойдалась на тоненькій ниточці, мов справжня сережка, а зверху її прикривала, як парасолька, блідо-червона гранчаста шкірка. Це було маленьке прекрасне диво, художній витвір природи.
Ось саме цієї хвилини Улянка й почула в далечині крик.
— А-га-га! — докотилось до неї, як луна.
"Макар .Макарович,— стріпнулась дівчинка,— борсука жене!"
І враз на неї такі дрижаки напали, що аж зуби дрібно застукотіли, а в горлі стало сухо-сухісінько. Вона так стиснула кінець вірьовки, що навіть пальці зомліли. А на очах від напруження виступили сльози.
— А-га-га! А-га-га!
Все ближче й ближче. Все ближче й ближче. Увесь ліс немов разом обізвався з краю в край. І вже почула глухе гупання — мабуть, Макар Макарович гнав коня учвал.
Довгастий звір стрімголов вискочив з-за ліщини, кумедно загрібаючи на бігу передніми лапами. Він так швидко промайнув перед очима збентеженої Улянки, що вона встигла тільки помітити білу смужку, яка перетинала голову звіра.
Слідом за борсуком вискочив верхи на коні Макар Макарович. Він був без картуза, розхристаний.
—Тягни! Тягни вірьовку!— несамовито гукнув він.
Але Улянка вже й без нього побачила, як борсук з розгону вскочив у чорну дірку лігва, і обома руками смикнула за вірьовку. Дівчинка бачила, як на ходу зскочив з коня Макар Макарович і ось, ухопивши за гузир, витяг із нори мішок.
Але це був живий мішок, він підстрибував і вовтузився, шарахався то в один бік, то в другий, і довга вірьовка, яку було прив'язано до нього, звивалася від цих рухів, як змія.
Та зашморг затягся міцно, вискочити борсукові було неможливо.
— Дядю! Макаре Макаровичу! Дайте—я! Дайте — я! — благала Улянка, захекана, з палаючими очима. Вона прибігла до нори й намагалася й собі ухопитися за мішок. Поклавши на нього долоню, відчула крізь мішковину живе тіло, яке тремтіло, борсалось під рукою і важко дихало.
— Веди коня! —наказав Макар Макарович. Він перев'язав мішок кілька разів вірьовкою й звалив собі на спину.
— Калина-малина! Пішли, Улянко!
Кінь хропів і косив очі на ношу. В лісі швидко смеркало, і на заході верховини дерев відсвічували ніжним, теплим багрянцем.
* * *
Удома мішок розв'язали й замкнули борсука в хижці з дерев'яною підлогою.
— Я його триматиму, аж доки повернеться тато,— вирішила Улянка.
Вона подала на стіл узвар з лісових груш і терну, поклала ложки, поставила миски.
— Куштуйте мого узвару, Макаре Макаровичу,— запросила лісничого.—Солодкий, 3 юшкою з цукрових буряків. Як ви думаєте, що скаже тато, коли побачить у хижці живого борсука? Я похвалюсь, що сама впіймала...
Макар Макарович хотів посміхнутись, але не посміхнувся і, діставши носовичок, ретельно почав витирати лоба.
— Тато? А так, так... Атож... А знаєш, мені більше подобається, коли ти мене кличеш дядею. Давай умовимось.
Дід Маврикій сьорбав узвар і дав спійманому борсукові дуже прихильну оцінку:
— Звірюга достойна. У-у, сала на ньому — куди там! Замашна звірюга!
Макар Макарович залишився ночувати.
— Мені треба на Вільшанку,— сказав він,— та тепер припізнився, боюся поночі десь у болото заїхати. Уранці він розбудив Улянку:
— Вставай, доню! Вставай! Свинина на столі!
— А чому ви мене донею кличите? — протираючи кулаком очі, спитала дівчинка.
— А хіба що? Не можна? А ми давай так умовимось: я — "дядя", ти — "доня". Вставай, вставай! Чуєш, як шкварчить на сковорідці!
Улянку щось так і вкололо:
— А яка там свинина? Де вона взялася? Дід Маврикій обізвався з-за столу:
— Я ж казав, що достойне сало. У-у, куди там!
— Оце так! — схопилась дівчинка.— Та невже ж... Вона не доказала, бо Макар Макарович засміявся:
— Довелося прикінчити борсука! Побачиш, якого розгардіяшу натворив він у хижці. Ледве стіни не розвалив, підкопався. Ще трохи — й утік би. Ніде в тебе його тримати.
Улянка відчула, як підкотилась їй до горла гаряча кулька. "Як же так? Убили борсука! Хоч би ж на полюванні, а то — в хаті..."
Їй стало дуже шкода звіра, а Макар Макарович здався жорстокою, безсердечною людиною. Та дівчинці було соромно виявити ці свої почуття. Вона ж учора сама власноручно зашморгнула борсука в мішку, як справжній мисливець. І хіба її тато, і дід Маврикій, і Макар Макарович не були досвідченими мисливцями? Вона сама — лісникова донька, і чи личить же їй жаліти якогось там борсука!