Мері сиділа поряд зі столом Барнса. Вона зробила щось зі своїм вбранням і сіла в такій позі, що мені відразу згадалася картина Гойї — "Маха оголена". Через декілька секунд вона подала Старому сигнал: великий палець вниз.
Барнс начебто не повинен був би цього помітити: мені здавалося, що він дивиться тільки на Старого. Однак помітив. Він повернувся до Мері, обличчя його немов змертвіло, а рука потяглася до шухляди столу.
— Сем! Стріляй! — коротко наказав Старий.
Я вистрілив. Промінь відпалив йому ноги, і тулуб Барнса гримнувся на підлогу. Не найвдаліший мій постріл: я планував пропалити діру в животі.
Пальці Барнса все ще тяглися до пістолету, що впав, і я відіпхнув зброю носком черевика. Людина з відстріленими ногами вже не жилець, однак вмирає не відразу, і я хотів позбавити його від страждань, але тут Старий гаркнув:
— Не торкатися! Мері, назад!
Він обережно, немов кішка, що обстежує незнайомий предмет, підібрався ближче. Барнс протяжно видихнув і завмер. Старий потикав його ціпком.
— Бос, пора звалювати, га? — сказав я.
Не обертаючись, він відповів:
— Тут так само безпечно як і десь ще. Можливо, їх у цьому будинку повно.
— Кого "їх"?
— Звідки я знаю? Їх, таких от, як цей. — Він вказав на тіло Барнса. — Нам якраз і потрібно дізнатись, хто вони такі.
Мері судомно схлипнула й видихнула:
— Він ще дихає. Дивіться!
Тіло лежало обличчям вниз. Піджак на спині повільно піднімався й опадав, немов легені Барнса продовжували працювати. Старий придивився і тикнув у спину тростиною.
— Сем. Йди сюди.
Я підійшов.
— Роздягни його. Тільки в рукавичках. І обережно.
— Вибуховий пристрій?
— Не базікай. І обережно.
Напевно, Старий здогадувався в чому справа. Я завжди думав, що в нього в голові комп'ютер, який робить вірні логічні висновки, навіть коли фактів дещиця — як ті вчені хлопці, які відновлюють вигляд доісторичних тварин за однісінькою кісточкою. Я натягнув рукавички — спеціальні рукавички: в таких можна й киплячу кислоту перемішувати, й на дотик визначити рельєф на монеті — потім заходився перевертати Барнса, щоб розщебнути піджак.
Спина в нього як і раніше ворушилася. Мені це зовсім не сподобалося: неприродно якось — і я поклав руку між лопаток.
У нормальної людини там хребет і м'язи. Тут же було щось м'яке й піддатливе. Я різко відсмикнув руку.
Мері мовчки подала мені ножиці зі столу Барнса, і я розрізав піджак. Під ним виявилася тонка сорочка, а між сорочкою і шкірою, від шиї і до середини спини було щось ще — товщиною близько 5 см, від чого і здавалося, що людина чи то горбиться, чи на спині у неї й справді невеликий горб.
Але ця штука пульсувала.
На наших очах "горб" повільно поповз зі спини, геть від нас. Я протягнув руку, щоб задерти сорочку, але Старий стукнув ціпком мені по пальцях.
— Ти все-таки виріши, що тобі потрібно, — сказав я, потираючи кісточки пальців.
Він мовчки засунув ціпок під сорочку, поворушив і помалу задер сорочку до плечей. Тепер вже не було завад, щоб розглянути цю тварюку.
Сіра, ледь прозора, з системою якихось органів по всьому тілу — безформна, але безперечно жива тварина. Вона перетекла на бік Барнса і, нездатна просунутися далі, завмерла між рукою і грудною кліткою.
— Бідолаха, — тихо вимовив старий.
— Що? ОЦЕ?
— Ні. Барнс. Коли все це закінчиться, нагадаєте мені, що він заслужив "Пурпурове серце". Треба буде простежити. ЯКЩО закінчиться. — Старий випрямився і заходився ходити по кабінету, немов геть-чисто забув про тварину, що примостилася під рукою мертвого Барнса.
Я позадкував, не спускаючи з тварини погляду й тримаючи її під прицілом. Швидко пересуватися вона схоже не могла, літати очевидно теж, але хто її знає, на що вона здатна. Мері підійшла, притиснулася до мене плечем, немов шукаючи розради, і я обійняв її вільною рукою.
На маленькому столику поряд з робочим столом Барнса лежала купка круглих коробок зі стереоплівкою. Старий взяв одну, витрусив касету й повернувся до нас.
— Це, думаю, підійде.
Він поставив коробку на підлогу поряд з сірою тварюкою і взявся заганяти її всередину, підштовхуючи ціпком. Замість цього тварюка перетекла ще глибше під руку Барнса і сховалася під тілом майже повністю. Я взяв труп за іншу руку і відтягнув вбік. Тварюка спочатку чіплялася, але потім гепнулася на підлогу. Ми з Мері налаштували зброю на мінімальну потужність і під керівництвом Старого все-таки загнали тварюку в коробку, підпалюючи підлогу то з одного боку, то з іншого. Тварюка заповнила коробку майже до країв, і я відразу закрив її кришкою.
Старий взяв коробку під руку.
— Що ж, вперед, мої любі.
На порозі кабінету він обернувся, "попрощався" з Барнсом, потім зачинив двері, зупинився біля столу секретарки і сказав:
— Я зайду до містера Барнса завтра... Ні, я ще не знаю в який час. Попередньо зателефоную.
І ми неквапливо рушили до виходу: Старий притискав до себе лівою рукою коробку, я сторожко вслухався: чи підняв хтось тривогу. Мері без угаву базікала, ретельно зображаючи красиву дурку. Старий навіть зупинився у фойє купити сигару й розпитав клерка, як доїхати до потрібного нам місця — такий собі добродушний стариган, трохи збезглузділий, але надзвичайно зарозумілий.
Сівши в машину, він сказав куди їхати й попередив, щоб я не перевищував швидкість. Через якийсь час ми зупинилися біля авторемонтної майстерні й заїхали в гараж. Старий велів покликати керуючого й, коли той з'явився, сказав:
— Машина терміново потрібна містеру Малоне.
Цією кодовою фразою я і сам не раз користувався: через двадцять хвилин від машини залишаться лише безликі запчастини в шухлядах на полицях.
Керуючий оглянув нас, відіслав двох механіків з кабінету й коротко відповів:
— Сюди, будь ласка, через ці двері.
Ми опинилися в квартирі старої подружньої пари, де я і Мері стали брюнетами, а Старий повернув собі лисину. У мене з'явилися вуса. Мері, потрібно відзначити, виглядала з темним волоссям зовсім не гірше, ніж з рудим. Варіант "Кавано" відкинули: Мері перетворилася в медсестру, я — в шофера на службі в багатого старого-інваліда — як ведеться, з пледом і вічними примхами.
На вулиці нас чекала нова машина. Назад добулися спокійно. Можливо, нам навіть не потрібно було змінювати морквяного кольору шевелюри. Я налаштував екран на студію Де-Мойну, але, якщо поліція і знайшла труп містера Барнса, репортери про це ще не знали.