— Який ти сильний, братику, — сказала, дивлячись на мене.
Мені одразу ж захотілось її відшмагати. Один з агентів Старого — в ролі такенької сентиментальної простачки. Ну цілковито як посмішка в тигра.
"Дядечко Чарлі" заповзято вдавав забезпеченого старого йолопа на відпочинку — лип до людей з розпитами, метушився, чіплявся до поліцейського. Потім купив в наметику сигару, й коли ми підійшли, недбало махнув рукою з димлячою сигарою, в бік сержанта.
— Інспектор каже, Що це ошуканство, мої любі. Місцеві хлоп'ята пожартували. Їдемо далі?
Мері зімітувала розчароване обличчя.
— Що, хоч якогось космічного корабля нема?
— Чому ж? Є — якщо, звісно, це можна назвати космічним кораблем, — відповів поліцейський. — Йдіть за натовпом, там знайдете. І я поки що ще сержант.
Ми пройшли повз пасовище, далі починався негустий ліс. Пройти за ворота ферми коштувало долар, і багато відвідувачів одразу ж вертали назад, тому люди на стежині зустрічались рідко. Я тримався сторожко й жагуче бажав, щоб замість радіотелефону у мене на потилиці були очі. Дядько Чарлі й сестричка йшли попереду, Мері не вмовкаючи молола якісь дурниці. Мені здалось, що вона навіть виглядає тепер меншою за зростом і молодшою. Нарешті ми добулися до галявини й побачили "космічний корабель".
Більше тридцяти метрів в діаметрі, але зроблений — явно нашвидкоруч — з тонкої жерсті й листового пластика, пофарбованого сріблянкою. Формою — як дві супові тарілки одна на одній. Крім цього й подивитись нема на що. Проте Мері пискнула:
— О, як чудово!
З люка на вершині цієї чудернацької конструкції висунув голову парубок років вісімнадцяти-дев'ятнадцяти з глибокою і стійкою засмагою на прищавому обличчі.
— Хочете подивитися всередині? — запитав він і додав, що це буде коштувати ще п'ятдесят центів з кожного.
Дядечко Чарлі вирішив розщедритися. Біля самого люка Мері в нерішучості зупинилася. Звідтіля зринула ще одна прищава фізіономія — точна копія першої. Парубки хотіли допомогти Мері спуститися, але вона раптом різко відсахнулася, а я негайно опинився поряд, вирішивши, що краще допоможу їй сам. Одначе в даному випадку я на дев'яносто десять відсотків керувався професійними міркуваннями, тому що підсвідомо відчував тут якусь небезпеку.
— Там темно, — тремтячим голосом мовила Мері.
— Не бійтесь, — сказав другий хлопець. Ми сьогодні увесь день тут людей водимо. Мене, до речі, звуть Вінс Маклейн. Ну, йдіть же, дівчино.
Дядько Чарлі сторожко зазирнув в люк, немов турботлива квочка, що супроводжує виводок на прогулянці.
— Там можуть бути змії, — вирішив він. — Мері, тобі краще туди не ходити.
— Та що ви! Які змії?! — взявся вмовляти нас перший Маклейн.
— Добре, джентльмени, гроші залиште собі. — Дядько Чарлі глянув на палець з годинником. — Ми вже спізнюємося, любі мої. Пішли.
По стежці я знову йшов за ними — постійно насторожі, аж волосся на потилиці сторчма стало.
Сіли в машину, й ледь рушили з місця, Старий суворо запитав:
— Ну? Що ви помітили?
Я парирував питанням на питання:
— Щодо першого повідомлення нема сумнівів? Того, що обірвалося?
— Абсолютно.
— Цією штукою агента не обдуриш навіть у темряві. Він бачив інший корабель.
— Безперечно. Що ще?
— Скільки, по-вашому, може коштувати цей розіграш? Нова жерсть, фарба й, судячи з того, що я помітив всередині, декілька кубометрів брусу для кріплення...
— Продовжуй.
— На цій фермі тільки вивіски не вистачає — "Закладено". Певна річ, вони не самі оплачували цей жарт.
— Безумовно. А ти, Мері?
— Ви помітили, дядечку, як вони зі мною поводились?
— Хто? — різко запитав я.
— Поліцейський і ці двоє хлопців. Коли я прикидаюся такою принадною голубонькою, з чоловіками обов'язково повинно щось відбуватися. Тут же — ніякої реакції.
— По-моєму, вони звернули на тебе увагу, — заперечив я.
— Ти не розумієш. Я просто відчуваю реакцію. Завжди відчуваю. Щось з ними не так. Вони немов мерці. Або євнухи — якщо ти здогадуєшся, що я маю на увазі.
— Гіпноз? — припустив Старий.
— Можливо. Або дія наркотиків.
Мері збентежено насупилася.
— Хм... — Старий задумався, потім сказав: — Семі, на наступному роз'їзді зверни ліворуч. Нам потрібно оглянути місце в двох милях на південь звідси.
— Місце посадки, визначене за фотознімком?
— А що ж ще?
Однак дістатися туди нам не вдалося. Міст попереду впав, а розігнатися, щоб перескочити ріку повітрям, було ніде, та й правила дорожнього руху для літаючих машин цього не дозволяли. Ми заїхали з півдня, єдиною дорогою, яка залишилася, але там нас зупинив поліцейський. Сказав, що проїзду нема в зв'язку з пожежею. Чагарник, мовляв, горить, і якщо ми поїдемо далі, нам доведеться брати участь у гасінні. І взагалі, він мав би відправити мене туди відразу.
Мері заляскала віями й набрехала, що ні вона, ні дядечко Чарлі не вміють керувати машиною. Поліцейський змилостивився й залишив нас у спокої.
Від'їхавши від загородження поперек дороги, я запитав:
— А цей як?
— Що як?
— Євнух?
— В жодному випадку! Дуже симпатичний чоловік.
Мене це зачепило.
Злітати Старий заборонив. Очевидно, це й справді було б даремно. Ми попрямували в де-Мойн і замість того, щоб залишити машину біля застави, заплатили за програму до студії місцевого стереомовлення. "Дядечко Чарлі" взявся скандалити, й ми таки прорвалися в кабінет головного керуючого: Старий брехав на ходу, хоча, можливо, "Чарльз М.Кавано" й насправді був якимсь цабе в Федеральному управлінні зв'язку.
Опинившись в кабінеті, Старий продовжував вдавати з себе Високе Начальство.
— Що це за дурний розіграш з літаючою тарілкою, сер? Я вимагаю чіткої відповіді й попереджаю, що від цього може залежати доля вашої ліцензії.
Керуючий, згорблений чоловічок невеликого зросту, однак не злякався; подібні погрози, очевидно, лише діяли йому на нерви.
— Ми передали спростування всіма каналами, — сказав він. — Нас просто підставили. Але винний вже звільнений.
— Цього явно недостатньо, сер.
Чоловічок — прізвище його було Барнс — знизав плечима.
— А чого ще ви від нас очікуєте? Ми що, повинні його повісити?
Дядько Чарлі тикнув у його бік сигарою.
— Попереджаю, сер, зі мною жарти погані. Я так і не переконаний, що два молодих дурня й молодший репортер могли самостійно здійснити цей обурливий розіграш. Тут пахне грошима, сер. Так-так, і чималими. А тепер скажіть-но мені, що саме ви...