Оскільки я виконував оперативну роботу, якихось обов'язків на базі в мене не було, і я вирушив прямо в штаб. Старий, похмурий, як тінь, збирав всіх у залі. Я хотів запитати, що сталося, але півтора десятка інших агентів, клерків, стенографісток і решти виявилися там раніше за мене. Через якийсь час Старий відправив мене до охоронця біля входу дізнатись, скільки людей знаходиться на базі. Потім провів переклик і стало зрозуміло, що всі від старої міс Хайнс, секретарки Старого, до офіціанта з бару зійшлися в зал. Усі, крім чергового охоронця і Джарвіса. В цьому помилок бути не повинно: за тими, хто входить і виходить, у нас стежать ретельніше, ніж у банку за грішми.
Після переклику мене відправили за охоронцем. Але щоб переконати його залишити пост, довелося зв'язатися звідти по телефону з самим Старим. Лише після цього він замкнув двері й пішов зі мною. Коли ми повернулися, Джарвіса теж вже привели в зал. Поруч з ним стояли лікар Грейвс і ще одна людина з лабораторії. Джарвіс був у лікарняному халаті, явно у свідомості, але, очевидно, під дією якогось препарату.
Я почав здогадуватися в чому справа. Старий повернувся до тих, що зібралися і, тримаючись на відстані, витяг пістолет.
— Один з паразитів-загарбників знаходиться серед нас, — почав він. Для когось з вас цим все сказано. Іншим же я поясню, оскільки від повної взаємодії і беззаперечної покори кожного залежить наша безпека й безпека всього людства.
Він коротко, але жахаюче точно змалював ситуацію і закінчив наступними словами:
— Загалом, паразит майже напевно знаходиться в цій кімнаті. Один з нас виглядає як людина, але насправді — автомат, підвладний волі найнебезпечнішого ворога.
У залі почулося бурмотіння. Люди нишком переглядалися, деякі намагалися стати подалі від інших. Секунду назад ми були однією командою, тепер же в залі виявилася юрба, де кожен підозрював всіх інших. Я і сам раптом виявив, що мимоволі відсуваюся від людини, що стоїть поруч, хоча знав бармена Рональда не один рік.
Грейвс прочистив горло.
— Шеф, я зробив все, що було необхідно...
— Помовч. Виведи Джарвіса вперед. Зніми з нього халат.
Грейвс замовк, і вони з помічником зробили, як наказано. Джарвіс майже не реагував на те, що відбувається. Очевидно, Грейвс і справді надудлив його транквілізаторами.
— Поверніть його, — розпорядився Старий.
Джарвіс не пручався. На плечах і на шиї в нього залишився слід паразита — дрібна червона висипка.
— Тепер ви бачите, де він сидів.
Коли Джарвіса роздягнули, люди зашепталися, а хтось з дівчат зніяковіло захихотів. Тепер же в залі запанувало цвинтарне мовчання.
— А зараз ми будемо ловити цього слимака! — промовив Старий. — Більше того, він нам потрібний живий. Ви всі бачили, де паразит сідлає людину. Попереджую: якщо хтось його спалить, я сам пристрілю винного. Якщо доведеться стріляти, щоб спіймати носія, то тільки по ногах. Сюди! — З цими словами Старий направив променемет на мене.
На половині шляху від юрби до нього він велів зупинитися.
— Грейвс! Посади Джарвіса в мене за спиною. Ні! Халат залиш на місці. — Потім знову до мене: — Зброю на підлогу!
Цівка його променемета дивилася прямо мені в живіт. Я повільно дістав свій і відіпхнув його ногою метри на два вбік.
— Роздягнутися!
Наказ, м'яко говорячи, не з найзвичніших, але променемет допоміг мені позбутися від ніяковості. Хоча, звичайно, коли роздягаєшся догола на очах у людей, дівоче хихотіння з натовпу зовсім не підвищує настрою. Одна з дівчат прошепотіла: "Непогано", інший голос відповів: "А по-моєму, надто кістлявий". Я почервонів.
Оглянувши мене з голови до ніг, Старий наказав підняти з підлоги пістолет.
— Прикриєш мене. І стеж за дверима. Тепер ти! Доті-забув-прізвище. Твоя черга.
Доті працювала в канцелярії. Зброї в неї, зрозуміло, не було, але в той день вона прийшла в довгій, до підлоги, сукні. Доті зробила крок вперед, зупинилася і завмерла.
Старий повів променеметом.
— Давай, роздягайся!
— Ви що, надобре (всерйоз)? — здивовано запитала вона.
— ШВИДКО!
Доті майже підстрибнула на місці.
— Зовсім не обов'язково на мене репетувати. — Вона закусила губу, розщебнула застібку на поясі й впертим тоном додала: — Я думаю, мені за це мають бути преміальні. — Потім жбурнула сукню вбік.
— До стіни! — Старий злився. — Тепер Ренфрю!
Після випробування, що випало на мою долю, чоловіки діяли швидко й діяльно, хоча деякі все-таки соромилися. Що стосується жінок, то дехто хихотів, дехто червонів, але будь-хто особливо не заперечував. Через двадцять хвилин майже всі в залі роздягнулися. Я в житті не бачив стільки квадратних ярдів "гусячої шкіри", а розкладеної на підлозі зброї вистачило б на цілий арсенал.
Коли дійшла черга до Мері, вона швидко, без манірності роздягнулася, але, навіть залишившись в чому мати народила, трималася спокійно і з гідністю. Її внесок в "арсенал" виявився набагато більшим, ніж в кожного з нас. Я вирішив, що вона просто закохана в зброю.
Зрештою всі, крім самого Старого і його старої діви-секретарки, роздягнулися, але паразита на будь-кому не було. Я думаю, Старий трохи побоювався міс Хайнс. З незадоволеним виглядом він потикав ціпком гору одягу, потім звів погляд на свою секретарку.
— Тепер ви, міс Хайнс, будь ласка.
Ну, подумав я, тут без застосування сили не обійдешся.
Міс Хайнс стояла нерухомо й дивилася Старому прямо в очі — такенна статуя, що символізує ображену гідність.
Я ступнув ближче й процідив:
— А як щодо вас, бос? Роздягайтеся.
Він кинув на мене здивований погляд.
— Я серйозно, — додав я. — Тепер вас тільки двоє. Паразит у когось з вас. Скидайте шмаття.
Коли треба, Старий здатний підкоритися неминучому.
— Роздягніть її, — буркнув він і з похмурим виглядом взявся розстібати блискавку на штанях.
Я сказав Мері, щоб узяла двох жінок і роздягнула міс Хайнс. Старий вже спустив штани до колін, і отут міс Хайнс рвонула до виходу.
Між нами стояв Старий, і я не міг стріляти з побоювання влучити в нього, а всі інші агенти в залі виявилися без зброї. Очевидно, це не випадково: Старий побоювався, що хто-небудь з них не стримається і вистрілить, а слимак потрібний був йому живим.