Однак цього разу він, схоже, вважав, що я провалив операцію. Я спробував доповісти про результати ще на зворотному шляху, але він мене перебив і наказав повертатися у Відділ. Коли ми з'явилися, Мері була з ним. Старий вислухав звіт, лише зрідка перериваючи його незадоволеним бурчанням.
— Скільки ви бачили? — запитав я під кінець.
— Передача обірвалася, коли ви збили бар'єр, — сказав він. — А те, що було передано, не справило на Президента якогось враження.
— Воно й не дивно.
— Він велів тебе звільнити.
Я весь напружився.
— Я можу й сам...
— Помовч! — прикрикнув Старий. — Я йому сказав, що він може звільнити мене, а зі своїми підлеглими я буду розбиратися сам. Ти, безсумнівно, бовдур, але зараз ти мені потрібен.
— Дякую.
Мері увесь цей час швендяла кабінетом. Я намагався спіймати її погляд, але чомусь не виходило. Потім вона зупинилася за спиною Джарвіса і подала Старому такий же знак, як і в кабінеті в Барнса.
Я двигонув Джарвіса руків'ям променемета по голові, і він обм'як в кріслі.
— Назад, Девідсоне! — гаркнув Старий, спрямувавши йому в груди пістолет. Як щодо нього, Мері?
— З ним все гаразд.
— А він?
— Сем чистий.
Старий обмацував нас поглядом, і я, зізнатися, ще будь-коли не відчував себе таким близьким до смерті.
— Задерти сорочки! — наказав він з похмурим виглядом.
Ми підкорилися, і Мері виявилася слушною. Я почав сумніватися, чи зрозумію я сам, що відбулося, коли в мене на спині виявиться паразит.
— Тепер він! — наказав Старий. — Рукавички!
Ми розтягли Джарвіса на животі й обережно зрізали на спині одяг. Все-таки нам вдалося здобути живий зразок.
6
Мене ледве не занудило. Від однієї лише думки, що ця тварюка їхала зі мною в машині від самої Айови. Я, взагалі-то, не бридливий, але той, хто бачив паразита й знає, що то таке, мене зрозуміє.
Впоравшись з нудотою, я сказав:
— Давайте зженемо його. Можливо, ми ще врятуємо Джарвіса.
Хоча насправді я так не думав. Чомусь мені здавалося, що людина, на якій прокаталася така тварюка, вже втрачена для нас назавжди.
Старий жестом відігнав нас вбік.
— Забудьте про Джарвіса.
— Але...
— Досить! Якщо його взагалі можна врятувати, то кілька хвилин погоду не зроблять. У будь-якому випадку... — Він замовк. Я теж промовчав, оскільки і так знав, що Старий має на увазі: коли мова йде про безпеку Сполучених Штатів, життя співробітника Відділу коштує нічого.
З пістолетом напоготів Старий чекав, спостерігаючи за твариною на спині Джарвіса. Потім сказав Мері:
— Зв'яжися з Президентом. Особливий код — три нулі сім.
Мері пройшла до його столу. Я чув, як вона говорить щось в мікрофон, але не дуже прислухався, пильно розглядаючи паразита. Той не ворушився і не намагався відповзти.
Мері відірвалася від апарата й доповіла:
— Я не можу зв'язатися з ним, сер. На екрані один з його помічників, містер Макдоно.
Старий поморщився. Цей Макдоно, досить недурна й приємна у спілкуванні людина, відтоді як почав працювати в Білому домі, прославився своєю впертістю і незговірливістю. Президент частенько використовував його як буфер.
Ні, в даний час з Президентом зв'язатися не можна. Ні, передати повідомлення теж. Ні, містер Макдоно не перевищує своїх повноважень. Старий не входить у список винятків, якщо такий взагалі існує. Так, містер Макдоно, безумовно, готовий організувати зустріч. Як щодо наступної п'ятниці? Що? Сьогодні? Виключено. Завтра? Неможливо.
Старий вимкнув апарат. Вигляд у нього був такий, немов він пережив удар. Потім він двічі глибоко зітхнув, трохи просвітлів обличчям і сказав:
— Дейв, запроси сюди лікаря Грейвса. Інші відійдіть подалі.
Грейвс глянув на спину Джарвіса, пробурмотів: "Цікаво" і опустився поруч на одне коліно.
— Назад!
Грейвс підняв погляд.
— Але повинен же я...
— Мовчати й слухати! Так, ти повинен обстежити цю істоту. Але, по-перше, мені потрібно, щоб вона залишалася живою. По-друге, ти повинен подбати, щоб вона не втекла. І по-третє, твоє завдання — це власна безпека.
— Я її не боюся. Я...
— Бійся! Це наказ.
— Я хотів сказати, що мені потрібно підготувати щось на зразок інкубатора, куди ми помістимо істоту після того, як знімемо з носія. Очевидно, її необхідний кисень — але не в чистому вигляді: схоже, вона одержує його через носія. Можливо, тут підійде велика собака.
— Ні! — різко заперечив Старий. — Залиш все як є.
— Е-е-е... Ця людина доброволець?
Старий промовчав, а Грейвс продовжував:
— У подібних дослідах можуть використовуватися лише добровольці. Це питання професійної етики...
Схоже, вчених хлопців просто неможливо привчити до порядку.
— Лікарю Грейвсе, — тихо сказав Старий, — кожен агент у нашій організації добровільно робить усе, що я визнаю за необхідне. Будьте ласкаві виконувати мої розпорядження. Принесіть ноші. І дійте якомога обережніше.
Коли Джарвіса віднесли, ми з Девідсоном і Мері попрямували в бар випити, що було зовсім не зайвим. Девідсона буквально трясло, і, коли перша чарка не допомогла, я спробував заспокоїти його сам.
— Послухай, Дейв, мені теж не по собі від того, що нам довелося зробити. Ці дівчата... Але іншого виходу в нас не було. Зрозумій же, нарешті.
— Мерзенно все вийшло? — запитала Мері.
— Жахливо. Я не знаю, скількох ми вбили. Не було часу на обережність. Але ми стріляли не в людей; це паразити, загарбники. — Я повернувся до Девідсона. — Хоч це ти розумієш?
— Про те ж то й річ. Вони й дійсно вже не люди... Якби справа вимагала, я б, напевно, зміг... напевно, зміг би навіть свого брата застрелити. Але вони просто не люди. Ти стріляєш, а вони повзуть. Вони... Девідсон змовк.
Мене переповняла жалощі. Через якийсь час він пішов. Ми з Мері продовжували говорити, намагаючись придумати, що робити далі, але все безуспішно. Потім вона сказала, що хоче спати й відправилася в жіночу палату. Того вечора Старий наказав всім співробітникам ночувати на базі, так що й мені не залишалося чогось іншого. Я пройшов на чоловічу половину й заліз в свій спальний мішок.
Розбудив мене сигнал тривоги. Сирена ще не змовкла, а я вже вдягнувся, і отут динаміки системи оповіщення заревіли голосом Старого: "Радіаційна й газова тривога! Закрити всі входи й виходи! Всім зібратися в конференц-залі! Негайно!"