Лялечка і Мацько

Страница 5 из 19

Пагутяк Галина

Пахло молоком, гноєм, димом, людьми, псами, залізом, але Мацько завжди безпомилково знаходив єдиний потрібний йому запах, запах курей.

…Лис давно вже заснув, втомлений чеканням, і уві сні посміхався, як тільки вміють посміхатися лиси: лукаво і мрійно.

Мацько не бачив, як по освітленій галявині ковзнули тіні: одна широка, а друга ледь помітна, маленька, з гострим писком. Широка тінь важко сопіла, а менша її зацитькувала:

— Тихо, тихо...

Щурик Альцест тремтів від холоду і страху. Вони трохи постояли перед лисовими картинами і, сипнувши під ніс лисові якогось порошку, зникли, мов їх не було.

Мацько перестав усміхатись, але не прокинувся. Він не чув і не бачив, як сотні сірих мишей кинулись на його картину, жадібно гризучи папір, як повискували, озираючись на Альцеста, Що схвально скалив дрібні зубки. Потім він писнув, і миші щезли. Лише на кущах біліли окремі клаптику паперу, котрі нікому не могли вже завдати шкоди.

Лис міцно спав, не відчувши навіть приходу світанку, коли все навколо почало сіріти і безбарвне небо обіцяло дощ. Він не чув, як з гущавини вийшов міцний ще дідок в гумових чоботях і зупинився неподалік від лиса, посміхаючись у сиві вуса:

— Он де ти, голубчику! Ну спи, спи. Наморився, видно. Ти ще мені попадешся з курми! Ще я з тебе шкуру спущу!..

Він вдосталь намилувався сплячим лисом і обережно, намагаючись не тріщати хмизом, пішов собі далі...

РОЗДІЛ V,

у якому на бідного лиса-готується страшна зброя, але, не зважаючи на це, він з’являється перед Лялечкою у повній красі

Лялечку мама привозила кілька разів на село, але тоді він був ще надто малий, щоб знайти собі приятелів. Ні в місті, ні в селі його не відпускали ніде самого. В місті ще не дивно: там можна заблудитись, чи під машину потрапити, або може "вкрасти чужий дядя", але в селі чого боятись?

Лялечці бабуся пообіцяла, що піде з ним на річку купатись, коли він все з’їсть за обідом і поспить. Він не одразу погодився на таку умову, але бабця все ж його заговорила і вклала спати. Хлопець крутився-крутився, товкся об подушку і ніяк не міг заснути. Від його коників у бабці розболілось серце, і вона покликала діда.

Той задрімав було в холодку і прийшов з розкуйовдженою головою, в одних трусах. До того ж від нього несло горілкою.

Лялечка заліз з головою під простирадло і завмер. Дід був дуже смішний у своїх величезних чорних трусах, і Лялечка з-під простирадла коротко гавкнув.

— Я тобі погавкаю! — сердито сказав дід.— Сиди тихо, бо як ще раз встану, то будеш, чоловіче, бідний!

— Та-ра-ба-ра-ба-ра! —огризнувся хлопець.

Дід уже звик до цього і пішов досипати. Він вважав, що людина може зрозуміти все за один раз, треба тільки сказати це відповідним тоном.

Лялечка й справді все зрозумів і притих. Надворі було зовсім тихо. В шибку зачиненого вікна билась муха, зрідка кудкудакала курка чи цвірінькав горобець.

Хлопець непомітно заснув, і йому приснилось море, велике-велике, а він іде з мамою берегом, і йому дуже хочеться пити, води ніде нема, а морська — солона і її не можна пити. Але Лялечка ніколи не куштував морської води і хоче її спробувати. А мама не дає йому зачерпнути. Він виривається і ніяк не може вирватись. Море дуже шумить.

Лялечка прокинувся. Надворі й справді шуміла вода, тільки її не було видно крізь заслонене вікно. Падав дощ, і хлопець знав уже з власного досвіду, що надвір його не пустять й на річку теж він не піде з бабою. Доведеться сидіти до вечора в хаті. Але дощ перестав, і надвір його все-таки пустили, хоч заставили одягти курточку.

Лялечка стрибав через калюжі і в калюжі, коли біг до Славка. Той сидів на колоді під хатою і стругав гілку великим ножем.

— Що ти робиш? — спитав Лялечка, сідаючи коло нього. Славко йому дуже подобався. Він був такий розумний. І нічого не боявся!

— Що, що!..— У Славка був поганий настрій.— Хіба не бачиш? Рогатку роблю. Не заважай, бо як вріжу!

Лялечка вже знав, чим до нього піддобритись.

— Хочеш, я тобі дам цукерок?

Славко проковтнув цукерок, облизав липкі пальці й взявся знову за роботу.

— Мене баба била,— він задер холошу і показав на литці пухирці від кропиви.— Як виросту, я їй покажу…— І Славко сказав дуже погане слово.

Лялечка ніяк не міг звикнути до цього слова і щоразу заплющував очі з переляку.

— А ти знаєш, нащо мені рогатка?

— Нащо? — спитав Лялечка.

— На лиса! Я як стрельну в нього, то буде знати, куди лізти!

— На котрого лиса?

— На того, що кури краде. Тато вдосвіта виходив, то бачив, як лис крутився коло стайні.

— А-а,— кивнув Лялечка.— А ти його бачив?

— Ще ні, але я його припильную, а то він усі кури покраде...— І Славко знову сказав погане слово.

— А де він живе?

— Та в лісі, там,— і показав рукою.— Звідси не видно. Ходи, я тобі покажу.

Хлопці побігли за хату, а звідти вузенькою стежкою поміж черешнями на горб. З горба було видно мов на долоні городи, за ними річку, поле і далеко-далеко ліс, не зелений, а якийсь синій.

— Він звідти приходить. Бачиш?

— Бачу,— відказав Лялечка.

Вони посідали на траву, і Славко взявся знову за роботу. Лялечці дуже кортіло попробувати стругати, і він заздрісними очима дивився, як Славко вправно орудує ножем. Вдома йому до ножа навіть підійти не давали.

— Олежку, Олежку!

Славко озирнувся і прихилив голову:

— Твій дідо. Тікаймо!

Він швиденько скотився з горба в кущі. Лялечка не встиг зметикувати й обернувся, але Славко засичав знизу:

— Дурню, я кому сказав!

Лялечка теж, обдираючи коліна, покотився вниз. Славко захіхікав.

— Диви, як шукає!..

Дід стояв на горбі, роззираючись довкола. Він був зовсім близько. Лялечці стало страшно, і він сказав:

— Може, вийдем?

Славко затулив йому рота долонею, але вже було пізно. Дід неквапно спустився вниз, розсунув кущі і грізно запитав Лялечку:

— Ти що тут робиш? Ходи додому!

Він взяв його за руку і потягнув за собою. Лялечка жалібно озирнувся на Славка, але той пригрозив йому кулаком.

Лялечка показав язика.

Дома Лялечці сказали сидіти і нікуди не йти. Бабця кудись пішла, і дід мав доглянути за внуком. Він дав йому поламану запальничку, а сам пішов фарбувати паркан. Лялечка побіг за ним і, роззявивши рота, дивився, як дід вмочав пензлик у маленьке відерце із зеленою фарбою і водив ним по штахеті. Фарба не хотіла триматись і весь час стікала.