Найиопулярпіші тепер люди перед жнивами й у жнива — комбайнери. Бо, як справедливо зазначають автори монографії "Народна землеробська техніка українців" ("Наукова думка", 1971): "Ручні знаряддя, такі, як серп і ціп, зберігаються па горищах як пережитки минулого. У кращому випадку вони використовуються час від часу на присадибних ділянках людьми похилого віку. Молодь нерідко навіть не мас. навичок користування ними". Та й як ти вчптимешся користуватися серпом або ціпом, коли є комбайн, який косить і молотить, ще й соломопьку кладе! І ось залишаються ті, хто опанував (або опанує) комбайн, а решта опипясться на будівництві найбільшої в світі домнп, на каналі Дніпро — Донбас, на БАМі, Саяно-Шушенській ГЕС, в Нуреку, на Самотлорі, і не вернуться вони під того дуба, що під ним народилися, хоч би як голосно ми закликали їх силою художнього слова!
Для комбайнерів у колгоспі пе шкодують нічого. Перший мед з пасіки, перший огірок з парпиків, перша картопля, заколоти ка-бапчпка, зарізати бичка — все для ппх. Але однаково іноді навіть такі скромні хлопці, як Гриша Левспець, вже не кажучи про Самуся, збираються в кімнаті головного бухгалтера Левка Левко-вича, щоб з'ясувати, чи не "заиїпмас" чогось з харчів Лев-Лсв. Адже всім відомо, що бухгалтери — найскупіші люди на світі і піколп нікому пе вірять, так само як слідчі й екзаменатори на вступних екзаменах до інститутів.
— Товариші комбайнери, ви мене ображаєте! — вигукує бухгалтер, нервово иротираючи товсті скельця окулярів.— Ми все для вас, а ви...
— Все правильно,— каже Самусь.— Вп — нам, ми — вам. Для показників треба базу, а база — тут.
Він показує па свій живіт, якого, власне, й немає. Треба б показати на живіт Левка Левковича, але тоді вийде так, що показуєш на плакат, який висить на стіні за бухгалтером: "Випившим виходити на балкон суворо забороняється".
Колгоспна контора тепер двоповерхова, кабінет Левка Левко-вича па другому поверсі, балкон позад головбуха просторий, двері на нього широкі.
— Де не п'ють, а в бухгалтерію приходять виписувати закуску,— виправдовується Левко Левкович.
— Хіба хто падав з балкона? — дивується Левенець.
— А ти хотів, аби падали! — суворо дивиться на нього бухгалтер.— Ти ж борешся з втратами зерна в комбайні не після жнив, а перед жнивами?
— Та перед...
— Отой* і воно!
Герметизація належить до вічних тем у колгоспних розмовах. Навіть у нових, найдосконаліших комбайнах доводиться то підгинати петлі перехідного щитка між жаткою і похилою камерою, то рихтувати верхній козирок грохота, то приклепувати ущільнюючі відливи, то вправлятп прогумовані ремені похилої камери, зернового й колосового шнеків, то вигадувати свої власні ущільнювачі, бо хто ж і порятує учених, як не самоуки з розмахом.
— Доки ці комбайни випускатимуть з дірками?
— Зате в нових марках уже є покажчик втрат зсрпа.
— Покажчик показує так, як ти його поставиш. А втрати?
— Чого захотів! По розсипалося б зерпо, не було б роботи вчепим людям. А так читай он у довідппку по комбайнах "Нива" і "Колос": "Визначення просипання зерна в польових умовах. Перед заїздом в загінку під молотарку і похилу камеру жатки підвішується брезент. З підвішеним брезентом комбайн намолочує бункер зерна. Вивантажене з бункера зерно зважується. Окремо зважується і зерпо, виділене з маси, зібраної на брезент. Підраховується процент втрат зерна через нещільності за формулою:
П=БТ6-10°%
де "б"— маса зерна, зібраного па брезенті, "Б"— маса зерна в бункері. Втрати зерна через нещільність "П" не повинні перевищувати 1 %.
— А як зробити, щоб пе перевищували?
— Регулюй, герметизуй, твори й вигадуй!
— Те й робимо, що вигадуємо. Щороку на нові машипи па-рощуємо борти, щоб пе розсипалося зерпо. А чом би не випускати машипи з високими бортами?
— А я знаю чого.
— Чого ж?
— Бо вигадав ті машини чоловік з низенькою матнею.
— Тю на тебе! До чого тут матпя?
— А як стрибати через борт, то зачепишся ж.
— Хто там через ті борти стрибає?
— На всяк случай. А ти от скажи, чого не додумаються асфальту на токи дати. Скільки зерна вганяємо в землю! Асфальтом
?
ке позаливали всі стежечки в парках. Навіть у нашому райцентрі і то залили.
— Ну, цс діло ясне. Тік що? Два тижні на рік, та й годі. І лежатиме той асфальт у степу ні богові, ні чортові. А в парку лежить — дерева давить, декоративні кущі задихаються, дорога рослинність вигибає. І ото тобі на цілий рік роботи захисникам зеленого друга. Пишуть, протестують, вимагають!
— Віддали б нам асфальт — і пе мали б горя.
— Що ж ти його — злущпш у тих парках? Покладено — хай лежить.
Самусь був вище цих балачок. "Теж мені специ! — кривився Ьін.— Навчилися смикати за шнурок, спускають воду в нужнику! раціоналізатори! Робота все покаже, і все буде правильно!"
Комбайн свій він теж удосконалював, але по-своєму, сказати б, до-самусівськи. Комбайнери вічно щось допасовували, приклепували, пригвинчували, виправляючи конструкторські прорахунки й недогляди, Самусь же всіляко спрощував машину, ще й похвалявся:
— Відкидаю всю зайвппу, тоді машина йде як звір,— і все правильної
— Тобі все аби рвать та бігти,— сказав осудливо Левенець.— Стрижеш верхпяк, вся солома стирчить, як у дурного на хаті.
— Народжений літать — не повзає! Все правильно.
— А он учені обіцяють дати безстеблу пшеницю. Стебло всього п'ять сантиметрів. Тоді ж як?
— Хай самі й збирають. Стають рачки і пасуться, як кози. Вигризають з землею. Тоді все буде правильно. А мені дай розгін!
Що тут можпа було сказати, коли в чоловіка як заяви, то тільки урочисті, а як ентузіазм, то тільки передовий!
І ось настав той час, про який філософ Сковорода сказав, що тут "у бездощів'я піт поливає землю". Врізалися могутпі комбайни в щільні стіни хлібів, ударило важким струменем зерна в буп-кери, застрибали по свіжій стерні машини, ловлячи пригорщами своїх бортів перший намолот, захвилювалися газети: "Приклад правофлангових кличе!", "В стислі строки, без втрат!", "Весь урожай — в засіки!", "Зернина до зернини — пуд!", "Силу землі люди мпожать!"
Поетам на жнивах робити нічого. Сила слова відступає перед людським завзяттям. Художнпкп-баталісти тут зовсім безпорадні, адже ще з сивої давпипп відомо, що найзапекліші битви порівнювалися з косінням і молотінням, а пе навпаки: "...Снопи стелють головами, молотять ціпами харалужними, на тоці живіт кладуть, віють душу від тіла..."