Залицяльники налетіли на Дашуньку цілими роями, мов ті оси, які ще здаля вчувають мед. Тепер Дашуньці судилося жити-піби за непрозорою стіною: всі дівчину бачили, вона ж — нікого. Враження складалося таке, що й залицяльників своїх не бачить і не розрізняє навіть їхніх імен і прізвищ, має втіху від їхньої кількості, а як звати — гопачевські, копачевські, трамтарарам-ські — хіба неоднаково?
Вперше Гриша зіткнувся з дівчиною восепп. Удосвіта їхав мотоциклом до трактора. Тримався по ледь пробитій у свіжій ріллі стежці, доїздив уясе до Свипорпя, глибокого байраку, сповитого густим туманом, жадібно вхлинав пронизливу передранкову вільгість. Чим пахнуть осінні ріллі і холодні травп в степових балках? Ніхто вам цього не скаже, бо не зуміє, а пустих слів тут люди не вживають. Помиляється той, хто вважає, що українці споконвіку були байдуяхі до форми вислову. Інакше як же вони могли б народити митрополита Іларіона, Івана Вишенського, Григорія Сковороду, Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Остапа Вишшо?
Сказано вже, що Гриша їхав до трактора, на якому його напарник цілу ніч орав на зяб; обабіч вузенької стежечки лежали свіжі масні ріллі, попереду в передсвітку, повитий туманом, уже вгадувався Свинорий з холодними травами й густими деревами в золотому листі; думалося в таку хвилину і в такому місці коли й не про велико і вічне, то все ж про щось високе, бо будь-який рух відповідно підіймає людський дух, а швидка їзда на мотоциклі й поготів. І тут Левенець ударпв по гальмах. Мотоцикл аж дибки* став од несподіваніш, мотор клекотів далі, але вже марно, бо Гриша влмкнув муфту. їхати пе було кудп. В ріллю не звернеш, заднього ходу мотоцикл, на жаль, не має, а попереду, на вузенькій стежечці, щойно вискочивши з Свипорпя, стояв величезппй дикий кабанюра, втупившись у Гришу маленькими уважнимп очпцямп. Таке Гриші траплялося вперше в жптті. Знав, що в Свпнорнї повно диких кабанів, бачив удень слідп їхньої "діяльності" на дні байраку — цілі ходи сполучень, здпблена багнюка, рови, рівчаки, барлоги. Але свині десь ховалися в гущавинах, на очі не попадалися, бачили їх хіба що досвідчені мисливці та, може, дід Утюжок, у якого щороку кабани виламували всю кукурудзу, яку дід стеріг, але, мабуть, вічно спав, бо згодом клявся та божився, що кабани перебігали по ньому ("тіло й досі болпть, паче кам'яними котками погарманували") туди й назад, а запрпмітптн їх не могла ніяка сила.
Кабан був поінформований краще за Гришу. Він знав, що повз Свинорий, поки ще стоять незорані стерні, їздить на "Волзі" голова колгоспу Зінька Федорівна, а на "Москвичі"— агроном Лисичка; знав також про то, на якому комбайні працює влітку Самусь, а на якому оцей Гриша Левенець, знався кабан і па марках тракторів, але ще жодного разу кабанові не доводилося отак впритул зустрічатися з мотоциклом. Бачити — бачив. Мелькне, промайне, прогримить — і нема. Але щоб отак — перед самим писком!
Кабан стояв і вивчав невідому машпну. Ненависть — цей пережиток глибокої давнини — відступилася в ньому перед потягом до знання, до інформації, цього пайбільшого надбання двадцятого століття. Пам'ятав також кабан і про те, що віп пе просто парно-копитнпй ссавець родппи свиней — sus scrofa, дика свипя, вепр, а представник своєї породи, якому випало щастя жити в епоху НТР. Коли m тобі випало щастя, то будь гідний його!
А Гриша ніяк пе міг оговтатися. Переляку в нього ще пе було. Для переляку людппі потрібен час. Здивування? Але ж і здивуватися Гриша не встпг. Його стан молша було порівняти хіба що з водою, яка намірилася вилитися з пляшки і несподівано для себе виявила, що отвір заткнуто. Порівнювати молодого високосвідо-|мого механізатора з водою, з цією непевною субстанцією, яка па-Івіть неспроможна мати власну форму і тільки й знає, що пристосовуватися до чужпх обрисів, наповнювати об'єми, вливатися й виливатися! Коли порівнюємо чоловіка з камепем, то маємо на увазі твердість, з орлом — високий лет, із сталлю — незламність, а з водою? Яка тут психологія і яка філософія? Щоправда, нас може виправдати те, що тепер пішла мода порівнювати людей з синхрофазотронами, з елементами періодичної системи Менделєєва, з крокуючими екскаваторами, з копвейєрами. Один письменник навіть закликав своїх співбратів осягнути психологію й філософію Конвейєра. А яка в конвейєра філософія, коли, скажімо, вимкнути струм? Ніякої. Вода ж, навіть тиха, греблі рве, хоч ти вмикай, хоч вимпкай усю енергосистему. Окрім того, можемо стверджувати, що вода нагадує чпсла, які прагнуть заповнювати порожнечі, утворювані втратою сепсу.
, ОТЯЇЄ, Гриша був як вода в закоркованій посудині. Вузьку стежку заткнув півтопппй кабанюра, і навіть тридцять шість механічних кінських сил, що ставали дибки в двигуні мотоцикла, були безпорадні перед цією затичкою. Бо сказано вже, що заднього ходу мотоцикл пе мав, а рвонути вбік — означало безнадійно вгрузнути в масній ріллі (до речі, орав сам Гриша), а тоді невідомо, як поведеться вепр.
Готуючись до вастаппя переляку (а цс буває, коли потерпнуть п'яти), Левенець песамохіть поторкував ручку газу, поки випадком не рвонув її так, що мотоцикл бабахнув на всю силу своїх тридцяти шести залізних копсй. Лише тепер вепр збагнув і зміряв усю глибину своєї відсталості в епоху НТР, предковічний інстинкт звелів йому негайно скапітулювати, усунутися, щезнути, кабан хрокнув ще голосніше за мотоцикл, кинув свою півтонну тушу вбік і рвонув униз по схилу Свинория, тобто туди, звідки з'явився.
А Гриша діяв так само несвідомо, як і перед тим, коли газо-пув. Увімкнув муфту, кппув мотоцикл уперед по стежці, скосивши око, встигнув охопити поглядом вепра, що з підстрибом мчав до Свпнория, стежку, яка густпмп викрутасами випліталася з гущавин, а на тій стежці... По тій стеящі, назустріч знесамовитілому звіру, йшло двоє людей. Чоловік і жінка. Чоловік для Гриші безіменний. Ім'я я* їм — легіон. У сірому, як туман, костюмі, в забрьоханім плащі, босий (ноги аж посиніли!), брів по росі, бо на стежці йому місця не було, стежку займала Дашунька! В пухнастім светрі, в широкій спідничці, ТЄЯЇ боса, але цим погам личило ходити невзутими! Ой личило! Тепер Гришина свідомість діяла па повну потужність. Він охоче впзнав, що злякався сам, злякав вепра, але ж злякав і ще когось. Отого уповноваженого, який, побачивши кабана, рвонув наввппередкп з ним, не розбираючи, куди біжить і навіщо. Дашупька щось гукала йому павздогіп і заливалася реготом, а сама дивилася... на Гришу! І Грпша теж мовби впер-ще побачив Дашуньку зблизька. До цього якось виходило так, що бачив її тільки здалеку, навіть коли стояв поряд. Так, мабуть, оглядають тюрму або гримучу змію. Тепер несподівано випала нагода придивитися до дівчини уважніше, але Гриша геть забув про свій мотоцикл, а той тим часом ніс його далі — і видиво Да-шупьки майнуло перед очима в хлопця і зникло. Справді побачила вона його, а він її того передсвітку чи тільки здалося?