І хто б же втримався від спокуси великого руху па цій всемогутній землі? Земле, прости нам нерішучість нашу, але не прощай надій і зухвалості!
28
Коли ростеш одинаком, заздриш тим, хто мав братиків і сестричок. Згодом ця туга опановує і проппзуе тебе всього, і тривалий час ти навіть па світ дпвишся крізь цю тугу. У Гриші Левепця почуття самотності мало, сказати б, спадковий характер. Його мама Сашка теж була єдиною дитиною в своїх батьків Дейнег. Пі діда Сашка, пі баби Тетяпи Гриша пе застав на цьому світі. Діда забрали па війну в жовтні сорок третього після визволення села від фашистів, він устиг написати своїй Тетяні лише одпого листа з-під Коростеня: "Тетяно! Ти ж знаєш, що я не боюся смерті, а тільки боюся великого каліцтва. Твій Сашко. ПИШИ мені частіше".
Листа дід Сашко написав 25 листопада, а 28 листопада його вбито. Баба Тетяна замінила діда Сашка па бригадирстві. Гибіла и полі під дощами й снігами, в бригаді мала самих тільки жінок, бо й у всьому колгоспі, крім трьох дідів та кількох хлопчаків, но бу-по ніяких чоловіків. Оралп коровами, добрива жінки носили з станції за тридцять кілометрів на плечах. Це розповідала згодом Гриші мама Сашка, яка чотирнадцятилітньою вже доїла корів і піколи пе могла згадати, чи виспалася бодай раз за все своє життя і чи був хоч один день, коли б пе переслідував її сморід ферми. Баба Тетяна застудилася і вмерла ще до Гряшиного народження. Землемір Левепець змандрував від мами Сашки, не стерпівши вбивчого режиму її життя, коли хлопець став пізнавати світ. Гриші судилася самотність, а цей стан, як відомо, сприяє сумовитості й задумі, з яких іноді можуть народжуватися навіть якісь вигадки, речі, цілі маленькі світи.
Невгамовний Гриша залюбки вигадував усілякі штучки, робити це було легко, ніхто не заважав і пе відволікав уваги. Одна біда: не вистачало слів для називапня. Попервах віп губився і навіть страждав од нестачі слів, а тоді іірнноровнвся і став вигадувати й свої власні слова так само легко, як оті невідомі добрі люди, що по тільки виробляють нові й нові ліки, але й називають їх щораз за-плутаніше і пезбагненніше.
Ну хто взагалі знає, скаясімо, що таке "усюсик"? Може, це і хлопчик, який робить отой маленький гріх, після якого мокріють [штанці? А може, це такий меткий чоловічок, ЯКИЙ ПОВСЮДИ встигає? А може, той, що сушить колгоспне просо, яке збирали в мокру погоду і роздають по хатах, щоб посипали на черінь і рятували від цвілі?
Або ще слівце "окобос". В ньому є щось і від "ока", і від "барбоса", і від "кособокості". Часом слово народжувалося з єдиним і точним призначенням. З-поміж усіх лишалося йому назавжди одне, хоч прийшло, здається, найпершим: талатай. Що таке талатай? Цо така штука, яка дає змогу пустити всіх ворогів димом, самому лишаючись живим і пеушкодженим. Вигадалося воно, мабуть, після маминих розповідей про війну, про діда Сашка, про отой єдиний його лист з фронту: "Тетяно! Ти ж знаєш, що я не боюся смерті, а тільки боюся великого каліцтва", про фашистів і про всіх ворогів.
Талатай мав порятувати малого від жахів видимих і невидимих, які насувалися па нього звідусюди з розповідей, залякувань, пересторог і спогадів: вулкани, землетруси, акули, крокодили, вовки, пошесті, тайфуни, торнадо, розшалілі ураганп з ласкавими жіночими іменами, пожежі, поводі, а позад усього невідступною стіною темного жаху стояла війпа, відходила в спогади, але не зникала, а насилала на людину гнітючу темряву, пітьма наповзала на ще більшу пітьму, затуляла півсвіту, замахувалася на життя. Що міг мати малий хлопчик супроти всього цього? Тільки тала-! тай!
А тоді талатай обернувся проти блудного землеміра.
Мама Сашка попервах ще ждала, сподівалася, що Левенець повернеться із своїм білим парасолем, складапою метрівкою, триногою, з "інструментом" і бокатою трилітровою баклагою, приїде, як і поїхав, на іржаво-кістлявому велосипеді, в своєму коров'ячому френчі, і будуть у неї ще діти, і Гриша не ростиме самотою, як виросла вона то через голод, нестачі, то через війну. Відчаявшись у своєму дожиданні, мама Сашка зважилася на вчинок і геть безглуздий.
Вона попросила котрусь із доярок, щоб доглянули її корів, узяла малого Гришу, переправилася човном на той бік Дніпра, де була пристань, поштовхавшись у черзі, купила квиток, і попливли вони на палубі "Софії Перовської" серед сапеток, повних помідорів, слив і ранніх яблук, до якоїсь загадкової Бородаївки, до ворожбита, від якого мама Сашка хотіла довідатися, чп вернеться муж-землемір, чп ждати, чи сподіватися.
До Бородаївки припливли надвечір. Запам'ятався Грпші зеле-! ний косогір, високі зелені дерева, крізь які били скісиі промені призахідного сонця, а під деревами, спокійно розсівшись на густій траві, малепький чорнобородий ворожбит, не чоловік, а карлик, але з голосом грубим і дужим, і очі теж мав великі, трохи сумні і ніби важкі — лягали па тебе, і ти відчував їхній тягар, мовби були з чорного каменю, чи що.
Мама Сашка виклала з вузлика ворожбитові свої небагаті дари, але він на те й не поглянув. Но став питати й про її лихо чп клопіт. Може, знав, може, здогадався. Це вже Гриша думав згодом, набагато пізніше. А тоді ворожбит вразив і приголомшив його своїм знанням, яке межувало з чарами. Бородаївський провидець глибокодумно сказав мало не навстріч мамі Сашці:
— Хочеш знати, жінко, чи матимеш свого чоловіка? Он птиця. Полетіла, а чи вернеться — хто скаже? Ні вітер, ні дощ, ні хмари,; иі місяць на небі...
Коли вже для ворожбита не існувало ніяких тайпощів, то мама Сашка розповіла йому все, а він навіщось став розпитувати про роки народження і її самої, і діда Сашка, і баби Тетяни. Тоді говорив роздумливо, мовби сам з собою, ие дбаючи, слухають його чи пі і чи мовлене ним полегшує скорботу людині, чи, може, завдає ще більшого болю: "В дітях пе мають щастя ті, хто народився в 1893, бо такий рік нещасливий, а потім ще в таких годах: 1865, 187І 1876,1882,1899,1904,1910,1921, 1927, 1931, 1938,1949,1955, 1960,1966, 1977,1983,1988, 1994. В оцих годах жінка-матп пе буде щаслива в дітях, а буває пещаспа й замужем, а як чоловіки роджені в цих роках, то й нічого плохого їм нема, а чим до пояснити, пе можу сказать, але провірив я на багатьох сім'ях, і виходить, що правда".