Ох, ніхто не знав, що таке Варфоломій Кнурець. Відсутність корисної діяльності зовсім не означає бездіяльності. Розум і всі відчуття доктора ерудичних наук гарячково шукали, за що б зачепитися в цьому не знайомому їм світі. Кнурець нагадував присипаний товстим попелом діючий вулкап, готовий вибухнути несподівано й страшно. Але хто ж під попелом помічає вогонь?
Поки автор необачно торяїествував, радіючи з Кнурцевого посоромлення, той блимкав своїми булькамп навсібіч і враз стрепенувся й ожив, бо побачив коло топила, куди всі приїхали поглянути, як працюють комбайни, щось несподіване для Веселоярська.
— А це що? — спитав він Зіньку Федорівну.
— Літній табір для худоби.
— Та ні, ото на лужку.
— На кротовиську?
— Ну, так. Хто то?
—
— А-а. Дашунька.
— Даш...
I все. Доктор ерудичних наук ще раз показав, який він щедрий на несподіванки, що стирали з памяті будь-який слід минулого і по лишали ніяких надій па майбутнє. Бійтесь заснулих вулканів, Зо вони можуть прокидатися!
— Даруйте,— ввічливо вклонився Кнурець,— я повинен... Навпростець через кротовисько віп рішуче попростував до Да-
іпупьки, яка дивилася йому назустріч без ніякого подиву, автор жо Мав ВИПИТИ свою чашу до дшц почувши слова товариша Зновобрать:
— Думав, хоч ви чоловіка путящого до нас привезли, а воно...
— Може, з нього Дашупька щось видоїть? — підморгнула Зінька Федорівна.
— Як з козла молока! — сплюнув Зновобрать но зпатп й па чшо адресу — Кнурцеву чи авторову.
75
Дашунька ходила з Кнурцем но кротовиську годину, дві, день, рік, вічність. Принаймні так здавалося Гриші Левсицю, який щоразу, розвертаючи в кіпці загінки комбайн, бачив, як ті двоє ходять, і, сам пе відаючи чого, злостився з того тупцювання по кротовиську. Після тої почі він так і но бачив більше Дашуиьки вблизька, тепер теж була далеко, як завжди, але чомусь дратувала. Ну, ходить там з кимось, то й хай ходить — яке йому діло?
А Кнурець тим часом, забувши, що від нього вже втекло три дружини, не витримавши ерудичної тріскотняви, турчав і турчав у вуха Дашуньці, а вона вдавала, ніби уважно слухає, вдавано ойкала від захвату його невичерпними знаннями, тому, коли ойкнула насправді, новоявлений залицяльник не звернув на це уваги, пішов собі далі й схаменувся тількп тоді, коли виявив, що Дашуиьки коло нього немає. Він озирнувся. Дівчина сиділа па землі, незграбно підібгавши лід себе ногу. Власне, й пе сиділа, а мовби хотіла лягти, та роздумала.
— Що з вами? — підбіг до неї Кнурець.
— Нічого. Провалилася в нору. Здається, поламала йогу. ! — Вам боляче?
і — А як ви думаєте?
І — Треба щось робити,— забідкався доктор.— Треба щось... Ей, [хто там?
— Не кричіть, тут нікого немає...
— Як то нікого? А он ті — на комбайнах?
— IIе смійте!
— Але ж я... Нічого... Що я можу?
Дашунька кинула на Кнурця погляд. Ах, якби той погляд могли бачити читачі! Але хай вірять авторові, бо іншого виходу немає. Словами передати незмога.
Це вже був остаточний кінець Кнурця. Але чоловік не здається. Кнурець кинувся до комбайнів, які саме завернули й ішли йому назустріч, він розмахував руками, закликав зупинитися й допомогти, але його ніхто пе чув, комбайни йшли повз нього, один, другий, третій... Ніби в казці. "Гуси-гуси-гусенята, візьміть мене на крилята..." Хай тебе останній візьме! І останній почув, збагнув усе, що сталося, важко вивернувся з загінки і, мало не зминаючи на своїй путі Кнурця, в незграбною поквапливістю поїхав навпростець до кротовиська.
— Чи ти здурів?— закричав на вухо Гриші Педан.— Куди? Чого? Гриша, зціпивши зуби, вів комбайн туди, де (він бачив це так
виразно, ніби був там сам) лежала Дашунька, пробувала звестися, так ніби хотіла втекти, сховатися, ало не могла.
Передавши управління машиною Подану, Гриша побіг до Да-шуньки, мовчки вхопив її на руки, прилаштувався з нею на хедері, самими очима показав Педанові: на шлях!
Кнурця не було. Чухрав по стерні, втікав, усувався, зникав. Комбайн, вгрузаючи в м'яку землю, важко перевалюючись, покотив до твердого шляху, па хедері триматися було незручно, Гриша боявся поглянути на Дашуньчину ногу, здавалося йому, ніби там з-під білої ніжної шкіри випнулася кістка, ніби там рана, кров. Дівчина не стогнала, не сказала й слова, тільки дрібно тремтіла, а може, то тремтів сам Гриша?
На шляху перепинили першу ж машипу, яка йшла до комбайнів про зерно, Гриша влаштувався з Дашунькою на руках у кабіні, сказав шоферові:
— До лікарні.
Знов нещасний випадок, лікарня, жалі й співчуття, скаже читач. А ви хотіли, щоб Левенець зблизився з Дашунькою на фермі, монтуючи гнойовий транспортер?
Не зняла б тітка Лисичка в той день з комбайна Самуся, ще й не відомо, як би воно обернулося і хто б повіз Дашупьку до лікарні.
А так Самусь торжествуватиме:
— Все правильно! Бачили голоцмоника? Комбайном за дівкою! Оце працівнички! Ромашечку закортіло понюхати!
Так нібп по знав, що не може чоловік вічно нюхати саме залізо. Іноді справді хочеться й ромашки, бо ж ніс у людини не валізний.
То тільки спудеї Київської академії співали колись:
От жезла же прозябе цвет неувядаем, Его ж благовония вси ся наслаждаем.
Але зіткнення між Самусем і Левенцем не буде.
І між Гришею й уповноваженими. Вони в лікарню не прийдуть і не приїдуть. Може, не знатимуть. Може...
Лікарня в райцентрі колись була глиняна, одноповерхова, можна було зазирати у вікна, залазити до палат. Мама Сашка, в якої від ревматизму накрутило руки, лежала там цілий місяць, Гриша провідував через день, стукав у вікно, гукав: "МамоІ"
Тепер поставили нову, триповерхову лікарню. Вікна — по гектару, лоджії, солярії, тралі-валі. А знов ходи попідвіконню й гукай: "Даш-шо-о!" Ледачі ЯІІНКИ в білих халатах сидять унизу, Підмахуються:
— Треба, то й клич!
— Та я ж од комбайна. Де лежить?
— Не велено нікого пускать.
Так туго просуваються справи в галузі охорони здоров'я.
Двадцять років багато в чому стають на заваді, але й помагають теж. Маєш час па чекаппя і па терпіння, хоч віп і летить, і випитується, і не повертається.
Це були тяжкі дні. Тяжкі й сумні. Гриша навіть забув про таку річ, як усмішка, хоч косилося добре, зерно било в комбайнові решета, ніби золоті зливки. Але ж Дашунька лежала на третьому поверсі, до неї не пускали, іноді вона передавала записку, але в записках — суцільна діловитість. Як там зелений конвейєр? Чи вапропонувалп Іванові Щусю бути експедитором (возити свиней на здачу, тобто бути свиновозом, думав Гриша)? Хто з механізаторів завозить корми телятам, а хто — коровам? Як тут усміхатимешся при такому ставлеппі до тебе!